Сучасні блоги та блогери. Частина ІІ


Що таке сучасні блоги та блогери? Чому блоги стали настільки читані, а блогери настільки популярні?

Продовження матеріалу. Частину І читати тут

Блогер як громадський діяч

Що є ідеальною позицією для блогера, яка дозволяє подолати спокусу продажності і жорсткої функціональної ботизації?

Ідеальною позицією для блогера є позиція громадського діяча.

Для юлєботів сьогодні бути на позиції громади простіше, оскільки розкол між владою та громадою не просто очевидний, він набирає риси антагоністичності і дедалі більше переходить в площину не стільки блогів та їх коментування, скільки безпосередньо практичного громадського спротиву.

Для порохоботів настала дуже складн ситуація — важко захищати те, що в глибині душі сам не можеш виправдати. Найрозумніші серед ботів знаходять лакуни своєї громадянськості. Ну, наприклад, не хоче порохобот постійно писати на захист влади, тоді він пише критично про Росію — це безпрограшний варіант.
Ніби і позиція громадянська і перед замовником можна відзвітуватися.

Але найбільш цікава інша проблема — чи можна сьогодні бути на позиції громади і геть зовсім не бути ані порохоботом, ані юлєботом?

Як не дивно, хоч і важко, але це можливо.

Для цього всього лише потрібно уникати аналітики інтриг імені «Дзеркала тижня», не розглядати ситуацію з позиції гри з нульовою сумою, до якої останнім часом скочується «Хвиля», і триматися подалі від поточної політики, як це роблять передовиці «Української правди», «Цензор.НЕТ», «Ліга» та інших Інтернет-видань, тобто намагатися виходити на рівень стратегії. Ну і звичайно ж, час від часу, рефлексувати свою позицію — хто я, для чого я пишу, хто це читає, що варто в громаді підтримувати, а що потрібно в громаді змінювати.

Отже блогер це не просто той, хто пише для громади, вгадуючи її забаганки, це також той, хто веде громаду за собою. Тобто блогер як лідер громадської думки не просто формулює цю громадську думку, а просуває та розвиває цю громадську думку. Тільки в цьому разі лідер громадської думки стає громадським діячем: він пропонує нові варіанти громадських дій, нові стратегії для громади, нові громадські перспективи — з позиції солідаризації з громадою.

Отже проблема провладних блогерів завжди буде полягати у тому, що вони відірвані від громади. Допоки влада солідаризується з громадою (а це бува не більше від 1 до 3 років після революції), провладні блогери дуже схожі на інших громадський блогерів. Як тільки влада перестає солідаризуватися з громадою і виникає опозиція, одразу з’являється, як мінімум два типи блогерів-ботів — провладні та опозиційні.

Неполітичні блогери, які не є ботами ні влади, ні опозиції, автоматично не з’являються, вони продукт певного інтелектуального рівня в суспільстві — лише коли є достатня кількість інтелектуальної аудиторії, тоді є запит на неполітичне, водночас громадське і більш масштабне — цивілізаційне блогерство. Україна протягом більше ста років з моменту початку української антиколоніальної революції з 1914-го року дуже дорого заплатила, щоб зараз мати аудиторію інтелектуального громадянського блогінгу.

Важко формувати та розвивати громадську думку, коли ти порохобот, і тобі поставили рамки, що «альтернативи Мінському процесу немає». Набагато легше формувати та розвивати громадську думку, коли ти юлєбот і намагаєшся формулювати альтернативу Мінському процесу. І ще легше, коли ти з позиції громади говориш, що є з десяток альтернатив Мінському процесу.

Якщо говорити про головну поразку провладних ботів — це їх іманентна нездатність до ініціатив та інновацій. Тобто влада, у якої є опозиція, це завжди влада реакційна, інноваційно бездарна та безініціативна (якби вона не була такою, у неї не було б сильної опозиції). При цьому опозиція, щоб завоювати владу змушена постійно генерувати ініціативи та інновації. Саме тому опозиційний блогінг до певної міри більш цікавий.

Але іноді навіть опозиція є недостатньо інноваційною та ініціативною. Тому блогер в політичному протистоянні влада-опозиція ніколи не має обмежуватися власною опозиційністю, бо це неодмінно призводить до його ботизації (жорсткої функціоналізації його наративу аж до повної автоматизації та опозиційної реакційності).

Тобто для сучасного українського блогера вихід за межі протистояння «порохоботи»—«юлєботи» це вихід за межі гри з нульовою сумою. Чим більш складний тягар величини масштабу бере на себе блогер, тим більш складну гру з ненульовою сумою він може пропонувати, зменшуючи при цьому свою аудиторію. Отже проблема полягає у тому, як водночас мати доволі велику аудиторію і не скочуватися на рівень гри з нульовою сумою в протистоянні провладних та опозиційних ботів.

Для себе особисто, як блогер, я цю проблему вирішив за рахунок чергування складних і філософських текстів-блогів, стратегічних текстів-блогів для громади і текстів-блогів безпосередньої актуальності, які відстоюють позицію громадського солідаризму як єдину перспективну гру з ненульовою сумою.

Звичайно це основні правила для блогерів, які ставлять перед собою завдання — мати свободу і бути собою. Але є і більш масштабні правила, теж стратегічного характеру, але які виходять уже за межі власне громадської чи політичної стратегії і добираються до рівня цивілізаційних домагань.

Ці більш масштабні завдання для блогера — формулювати новий порядок денний, відмінний від пропонованих владою та опозицією, пропонувати новий наратив, що виходить за межі наративу ЗМІ, і пропонувати новий дискурс, що здатен концептуалізувати різні актуальні наративи та пропонувати нові слова-поняття, нові концепти, з яких з часом може постати навіть новий наратив.

Тобто сучасні орієнтації для блогера як громадського діяча значно змінилися в порівнянні з традиційною журналістикою. Ще з десяток чи два десятки років назад впливовий автор, перш за все, відстоював певні ідеї і лише у зв’язку з цими ідеями — певні цінності та певні моральні норми, які означали ті чи інші позитивні перспективи. Зараз структура блогерського дискурсу змінилася. Недовіра до ідей стала мейнстримом саме завдяки поразці в нинішньому світі комуно-соціалістичного та ліберально-демократичного ідейних течій.

Популярні блоги втратили ідейність, подібно до того, як політичне мислення втратило ідеологічність.

Суспільні ідеї більше не хвилюють людей. Людей хвилюють мислительні установки, мотиваційні настанови, моделі суспільства, конкретні стратегії та можливі сценарії їх впровадження. Тобто суспільний запит на роботу лідера суспільної думки став набагато фундаментальнішим та складнішим.

Більше того, якщо в традиційних клубах очної присутності активні громадяни могли тривало та грунтовно обговорювати соціальні ідеї, то в соціальних мережах можна обговорювати саме мислительні установки та мотиваційні настанови, схематичні моделі, концентровані стратегії та концептуальні сценарії. Тобто світ блогінгу та соціальних мереж став динамічнішим, а отже змінилася змістовна комунікація.

Звичайно ж можна жаліти за тими часами, коли клубні середовища могли собі дозволити на очних зустрічах обговорювати ідеї та ідеології. Новий тип комунікації соціальних мереж втратив у щирості та широті, але набув перевагу у фундаментальності та більш структурованій операціональності суспільних бачень, способів смислотворення та творення перспектив.

Блогер як пророк

Найвищий рівень блогерства — бути пророком. Зазвичай ми чомусь вважаємо, що пророки то лише якісь релігійні блажені. Але це не так — пророк це людина, яка займається цивілізаційним розвитком суспільства через управління смислом та перспективою.

Смислове та перспективне управління з точки зору пояснення дуже просте: в філософському дискурсі узагальнюються найбільш масштабні суспільні тренди, щодо яких аргументується — ось це має смисл та перспективу, а це не має. Більше того, якщо якість смисли перестали бути смислами, вони спростовується; якщо щось втратило перспективу, воно відкидається. І ще більше того, потрібні з логіки трансформації нові смисли створюються, а нові перспективи унаочнюються через новий дискурс.

Інакше кажучи, пророки працюють з інакшим за рахунок творення нового перспективно-смислового дискурсу, оминаючи актуальні наративи ЗМІ або критично ставлячись до них.

Такий рівень блогінгу точно неможливо ботизувати — ні безпосередньо на рівні ангажування блога в розмежуванні влада-опозиція, ні на рівні ельфінгу чи тролінгу через коментарі до блогу в соціальних мережах.

Тобто найвища позиція, як завжди, та, що мислить себе інструментом божого замислу щодо людства.
Всі блогери або їх більшість чи навіть велика меншість не можуть бути пророками, але вони мають до цього прагнути.

Щоб виправдати суспільний запит «як тривога, то до блога», ми маємо прагнути не досягнення політичного замислу, а досягнення цивілізаційного замислу.

Пам’ятаймо, панове блогери, умова нашої роботи нічим нас не обмежує — лише блог нам від Бога, а сам блогер вільний.

Але в кінцевому розрахунку — контракт з Богом найліпший.

Нет комментариев