Страта на бульварі
Вороненков знав, що він — смертник. Він, як і Путін, — ходив у пагонах, і правила гри знав.
То Порошенко вважає, що війни нема. А Путін знає, що проти України розв'язано війну, і перебіжчик через лінію фронту підпадає під трибунал. За усіма законами військового часу.
Хоча і невійськовий час не відрізнявся. Кожному із численних московських розвідників, що здавалися ЦРУ, виносився вирок про смертну кару. М'ясники із ГРУ чи Лубянки шукали їх по усьому світу, щоб привести вирок до виконання. Знаходили рідко, але автокатастрофи — то найбільш лояльна форма покарання.
“Предатель родіни” — тут пощади не було.
Здебільшого, їх не знаходили. Американці чи англійці, китайці чи німці, на милість яких вони покладалися, не скидали із себе обов'язку на захист життя людей, які, переважно, з ідейних переконань робили смертельно небезпечні вчинки.
Підчас першої поїздки на захід ще за часів СРСР я привіз книгу втікача на захід, генерала КГБ Олега Гордієвського, у додатку до якої — поіменна резидентатура по усьому світу Лубянки і ГРУ.
За ним також полювали, але американці його захищали. Змінили зовнішність і біографію. У часи Горбачова він вперше вийшов на екран, але у масці.
Є у мене ще одна фантастична книга — “Чорвона мафія” журналіста із “Нью-Йорк таймс” Роберта Фрідмана. Про контрольований із Москви російський кримінал у Нью-Йорку на чолі із гангстером №1 у світі, випускником економічного факультету мого рідного Львівського університету Сєвою Могилєвичем.
Особливо мені сподобався розділ про хокеїста Фірсова, який був феноменальним мафіозі. А чого варта сага про те, як московські братки поставляли із Колумбії на Манхетен наркоту підводними човнами.
Книга москвичам не сподобалася. Особливо, тоді ще живому, Япончику. Фрідмана замовили. ФБР заховало його далеко у горах Арізони, послуговуючись програмою захисту свідка.
Що зробила влада України, трублячи з усіх піар-стволів, що Вороненков — цінний свідок.
По-перше, то була повна нісенітниця, бо що він міг знати, як Янукович розстрілював людей на Майдані. І потім: у чому заслуга піар-прокурора Луценка, що один із московських олігархів опинився тут, по цю сторону фронту?
Але навіть у встановленні вини Вороненкова перед Москвою наведені вище історичні прецеденти не тягнуть. Скільки депутатів Державної Думи Росії, а цей статус дуже високий у кремлівській ієрархії, перейшли лінію фронту? Жодного, крім цього уродженця півдня України.
Чи можуть бути у вищому істеблішменті чекістського режиму люди, які думають так, як Вороненков вголос сказав українським журналістам: нинішня Росія — це нацистська Німеччина.
Можуть бути і услід за втікачем можуть так не тільки сказати, а й діяти.
Тому втікач із Держдуми — особливо небезпечний злочинець. Втеча Вороненкова в Україну — це посягання на режим Путіна. Тому дні його були пораховані.
Я вже не кажу, що в очах царя він виглядав “неблагодарной тварью”. Дали йому бабла наколотити, у Держдуму впустили, за розпорядженням із Кремля і не без відома Володимира Володимировича вписали у список “Єдиної Росії” і вручили мандат сенатора дружині-красуні. Он навіть Діма Пєсков публічно демонструє виняткову дружбу із цією респектабельною парою. А ви отак, кусаєте у руку…
Тому з боку Москви — жодних питань і претензій. Предатель родіни і лічний враг царя. А от що з боку Києва?
Треба віддати належне: Вороненков — людина виключно сильна, бо на такий вчинок потрібна виняткова мужність. Треба сказати правду — він наніс непоправимий удар нашому ворогу у війні. Більше того, навіть без емоцій і сентиментів, він міг бути дуже потужнім штиком у цій війні.
Ми мали взяти його під захист і з моральних міркувань, і з військових позицій.
Але ми приставили до нього якогось одного участкового і пустили гуляти по місту в очікуванні кілера, який і так забарився.
Хоча вище керівництво України зайняте нині війною із американцями за НАБУ, війною із патріотами та цинічними бандерівцями за спільний із Ахметовим бізнес з окупантами. Куди їм до Вороненкова.
Правильно кажуть, страта на бульварі Шевченка у центрі Києва під носом у СБУ — попередження інакомислію навіть у зародку будь-кому там, на берегах Москви-ріки.
На берегах Дніпра — також.
То Порошенко вважає, що війни нема. А Путін знає, що проти України розв'язано війну, і перебіжчик через лінію фронту підпадає під трибунал. За усіма законами військового часу.
Хоча і невійськовий час не відрізнявся. Кожному із численних московських розвідників, що здавалися ЦРУ, виносився вирок про смертну кару. М'ясники із ГРУ чи Лубянки шукали їх по усьому світу, щоб привести вирок до виконання. Знаходили рідко, але автокатастрофи — то найбільш лояльна форма покарання.
“Предатель родіни” — тут пощади не було.
Здебільшого, їх не знаходили. Американці чи англійці, китайці чи німці, на милість яких вони покладалися, не скидали із себе обов'язку на захист життя людей, які, переважно, з ідейних переконань робили смертельно небезпечні вчинки.
Підчас першої поїздки на захід ще за часів СРСР я привіз книгу втікача на захід, генерала КГБ Олега Гордієвського, у додатку до якої — поіменна резидентатура по усьому світу Лубянки і ГРУ.
За ним також полювали, але американці його захищали. Змінили зовнішність і біографію. У часи Горбачова він вперше вийшов на екран, але у масці.
Є у мене ще одна фантастична книга — “Чорвона мафія” журналіста із “Нью-Йорк таймс” Роберта Фрідмана. Про контрольований із Москви російський кримінал у Нью-Йорку на чолі із гангстером №1 у світі, випускником економічного факультету мого рідного Львівського університету Сєвою Могилєвичем.
Особливо мені сподобався розділ про хокеїста Фірсова, який був феноменальним мафіозі. А чого варта сага про те, як московські братки поставляли із Колумбії на Манхетен наркоту підводними човнами.
Книга москвичам не сподобалася. Особливо, тоді ще живому, Япончику. Фрідмана замовили. ФБР заховало його далеко у горах Арізони, послуговуючись програмою захисту свідка.
Що зробила влада України, трублячи з усіх піар-стволів, що Вороненков — цінний свідок.
По-перше, то була повна нісенітниця, бо що він міг знати, як Янукович розстрілював людей на Майдані. І потім: у чому заслуга піар-прокурора Луценка, що один із московських олігархів опинився тут, по цю сторону фронту?
Але навіть у встановленні вини Вороненкова перед Москвою наведені вище історичні прецеденти не тягнуть. Скільки депутатів Державної Думи Росії, а цей статус дуже високий у кремлівській ієрархії, перейшли лінію фронту? Жодного, крім цього уродженця півдня України.
Чи можуть бути у вищому істеблішменті чекістського режиму люди, які думають так, як Вороненков вголос сказав українським журналістам: нинішня Росія — це нацистська Німеччина.
Можуть бути і услід за втікачем можуть так не тільки сказати, а й діяти.
Тому втікач із Держдуми — особливо небезпечний злочинець. Втеча Вороненкова в Україну — це посягання на режим Путіна. Тому дні його були пораховані.
Я вже не кажу, що в очах царя він виглядав “неблагодарной тварью”. Дали йому бабла наколотити, у Держдуму впустили, за розпорядженням із Кремля і не без відома Володимира Володимировича вписали у список “Єдиної Росії” і вручили мандат сенатора дружині-красуні. Он навіть Діма Пєсков публічно демонструє виняткову дружбу із цією респектабельною парою. А ви отак, кусаєте у руку…
Тому з боку Москви — жодних питань і претензій. Предатель родіни і лічний враг царя. А от що з боку Києва?
Треба віддати належне: Вороненков — людина виключно сильна, бо на такий вчинок потрібна виняткова мужність. Треба сказати правду — він наніс непоправимий удар нашому ворогу у війні. Більше того, навіть без емоцій і сентиментів, він міг бути дуже потужнім штиком у цій війні.
Ми мали взяти його під захист і з моральних міркувань, і з військових позицій.
Але ми приставили до нього якогось одного участкового і пустили гуляти по місту в очікуванні кілера, який і так забарився.
Хоча вище керівництво України зайняте нині війною із американцями за НАБУ, війною із патріотами та цинічними бандерівцями за спільний із Ахметовим бізнес з окупантами. Куди їм до Вороненкова.
Правильно кажуть, страта на бульварі Шевченка у центрі Києва під носом у СБУ — попередження інакомислію навіть у зародку будь-кому там, на берегах Москви-ріки.
На берегах Дніпра — також.
Нет комментариев