Хто врятує український кінобізнес?




Що ж, минуло три роки заборони нового російського кіно на українському телебаченні. Настав час підбити підсумки і визначити головних героїв країни, хто насправді опікується інформаційним простором.
Поки канали, поливаючи один одного брудом, борються за інформаційний простір, тобто за рейтинги, поки наші кіношники продовжують виснажувати свої залишки накопичених до війни сил і грошей, на останні знімають рентабельне кіно, є хтось, хто насправді допомагає, ратує за нашу кіно- і телеіндустрію, за наш чистий і просвітлений розум, за нашу національну гідність, за культуру і духовність. Саме він рулить нашою культурою, не може спати в пошуках все більш дієвих механізмів в якнайшвидшому розвитку нашого національного.
Кому за статистикою останніх років тільки одному було цікаво забороняти фільми і передачі на телебаченні (читай – телебачення). На легальному, загальнодоступному, контрольованому законами та регуляторними органами телебаченні.
Перше слово на хвилі загальнонаціонального патріотизму сказав ще в 2014 році пан Микола Княжицький, запустивши в Верховну Раду законопроект про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України, який став згодом законом (№ 159-VIII від 05.02.2015). Щоправда в цьому законі не було ні слова про радіо. Але, в принципі, все зрозуміло, тому що метою цього закону були обмежувальні заходи саме для легального телебізнесу. Цим законом була встановлена заборона демонстрації на телебаченні будь-яких фільмів (і комедій, і мелодрам, і детективів, і науково-просвітницьких, і документальних, і мультиків, і всіх інших), вироблених після 01.01.2014 р. російськими компаніями (комерційної індустрією, між іншим, а не самою державою-агресором). При чому важливо помітити – не в кінотеатрах, не в роздробі, а саме на телебаченні. Цим законом потрапила під заборону навіть така класика як «Собаче серце», «Гараж», «Чародії», «Майстер і Маргарита», сучасна українська класика кіностудії ім. О. Довженка, французьке кіно за участю Жерара Депардьє та інші. Незважаючи на саморегуляцію телебачення, раптом було вирішено, що, заборонивши на рівні закону законослухняному бізнесу вести деякі свободи підприємництва, він змусить індустрію розвиватися і встати з колін. Масова хвиля глядачів кинулася в інтернет… Ми проаналізуємо результати нижче.
Співавтором законодавчої ініціативи виступив соратник депутата Княжицького, народний депутат Вадим Денисенко, міноритарний співвласник телеканалу Еспрессо.TV (акції якого він ділить з дружиною пана Княжицького).
Увесь цей час пан Княжицький намагався подружитися з Комітетом ВР з питань свободи слова та інформації, оскільки поодинці боротися важко, правильніше об'єднатися з комітетом, через який (або за допомогою якого) можна ще більше впливати на регулювання бізнесу телебачення.
Ми не дарма підкреслюємо, що метою всіх законодавчих ініціатив був і є саме легальний телевізійний бізнес.
Отже, за результатами кооперації з Вікторією Сюмар, про що вона, можливо, спочатку й не здогадувалася, в квітні 2015 року з'явився законопроект про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо визначення передач європейського виробництва (закон прийнятий, № 1364-VIII від 17.05.2016). Ініціаторами цього законопроекту виступили сама Вікторія Сюмар, а також кілька депутатів, в числі яких були депутати Висоцький С.В. і Опанасенко О.В. Назва законопроекту не насторожила звичайного глядача, натомість дуже активну агітаторську роботу провели його автори. А між тим, саме цим законом на телебаченні введений режим особливого квотування всього глядабельного ефірного часу телеканалів – з 07.00 до 23.00 телеканали зобов'язані витримувати 70% квоту європейського продукту. Законом з європейської квоти виключені якісні продукти, які так чи інакше пов'язані з виробниками держави-агресора (навіть ті, які вироблялися за участю будь-якого європейського виробника, включаючи українського), натомість прирівняні до європейських фільми і передачі з США і Канади. Тоді ще багато експертів висловилися про те, що таке квотування не має нічого спільного з принципом європейських квот на телебаченні, що діють в Європі, оскільки сповідує прямо протилежну мету. Але на той час уже стало нормою, що закон достатньо просунути виключно патріотичними гаслами, ігноруючи всі економічні застереження про знищення індустрії як частки економіки. Справжньою метою цього закону було примусове звільнення ефіру від якісного російськомовного контенту. У цей час глядач найбільше дивиться телевізор і, відповідно, цей ефірний час найдорожчий для рекламодавців. Замість цього в ефір канали були змушені закуповувати іноземний продукт, часто старий і неякісний, оскільки закупівля дорого контенту мейджорів нашим каналам недоступна. Через чергове зниження якості контенту на телевізійних каналах в Інтернет хлинула друга хвиля глядачів, особливо в областях, де глядач більшою мірою цікавиться російськомовним контентом. І це стало єдиним результатом цього закону.
Поки ці закони займалися вбивством місцевих телевізійників і кіношників, самі телевізійники і кіношники протягом 2015 року продемонстрували небувале в нашій країні єднання, яке ми знаємо як ініціатива Кінокраїна. Провідні представники кіно- і телебізнесу в спільній роботі з профільними державними органами та небайдужими громадськими організаціями працювали над створенням важливих для країни реформ у кінематографії, нових для нашої країни, але популярних і дуже ефективних у світовій практиці. Це було створення Законопроекту про державну підтримку кінематографії. В основу важливих революційних реформ лягли прогресивні форми підтримки кінематографії: пряма підтримка державою комерційних проектів, здатних генерувати прибуток, повернення частини кваліфікованих витрат (т.зв. рібейтів), формування місцевих кінокомісій, створення профільної інфраструктури, сприятливого економічного і податкового середовища для іноземних і внутрішніх інвестицій, побудова індустрії цілком здатної конкурувати зі світовими лідерами кіновиробництва, індустрії, що приносить реальний прибуток своїй державі, і що дуже важливо – потужна система боротьби з піратством. Індустрія, будучи сама по собі публічною, почала збиратися в форуми, на круглих столах, за участю Держкіно і Мінкульту, давати інтерв'ю, проводити багато публічних обговорень за участю європейських колег. Про те, що готується текст законопроекту, швидко перестало бути таємницею. Про це знав прекрасно і голова профільного комітету з культури і духовності пан Княжицький. Довідавшись про ініціативу і про підготовлюваний текст законопроекту, він поспішив подати законопроект свого авторства (за участю депутатів: Тарута С.О., Матіос М.В. і того ж Денисенко В.І.). ред. Законопроект № 3081. Він не мав нічого спільного з прогресивними реформами, розробленими індустрією. Натомість його основними ідеями були: створення окремого підприємства – Інституту, який мав завідувати коштами, спрямованими на підтримку, і введення оригінального способу формування фонду підтримки кінематографії у вигляді спеціальних відрахувань від проведення лотерейної діяльності. І, зрозуміло, там не було ні слова про боротьбу з піратством.
Зазнавши культурного шоку індустрія протягом двох тижнів поспішила подати свій альтернативний законопроект — № 3081-1. Надалі ці два законопроекти були об'єднані в один (№3081-д), в основу об'єднаного законопроекту, звичайно ж, ліг прогресивний текст індустрії, але в нього були додані дві основні вищевказані ініціативи Княжицького, які раніше не отримали підтримку Кінокраїни. Ось таким чином Княжицький «очолив» цей труд.
Здоровий глузд зробив свою справу, на етапі голосування 3081-д у першому читанні ідея Княжицького з інститутом була виключена. На етапі другого читання від положень Княжицького залишилися тільки «лотереї». На етапі врахування зауважень Президента (після його вето) залишили закон останні букви Княжицького – лотереї.
Саме весь цей час вирішувалося що ми будемо дивитися в кінотеатрах і по телевізору. І чи будуть купувати український телепродукт інші країни? Або навпаки – ми будемо перекладати і дивитися історії про чеські проблеми, турецьке кохання і мексиканські пристрасті… З ким билася індустрія, готова боротися за реальні реформи, — з ура-патріотами, що забороняють геть чисто все, або ще з кимось під маскою ура-патріотів?
За незрозумілих на той момент причин законопроект 3081-д довго затягувався комітетами, ставився в кінець списку розгляду залом. Перед другим читанням була внесена шокуюча кількість правок – близько 600. Пройшов рівно рік перед тим депутати, яким потрібно таки віддати належне, підтримали його і прийняли в другому читанні 22 вересня 2016 року.
Поки реформаторський законопроект затягувався в кабінетах, але досі не давав комусь спокою, в березні 2016 року з'явився черговий «заборонний» законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо обмеження використання медійної продукції держави-агресора», ред. № 4303, гучно відомий як «закон Княжицького про розписки акторів і артистів». Він не отримав підтримки ані в сфері, ані у Верховній Раді, ані Уповноваженого з прав людини, ані юристів, ані з боку будь-якого адекватного розуму. Тобто чергова комусь вигідна заборона, яка зробила би неможливим показ будь-якого якісного російськомовного фільму на легальному телебаченні, в цей раз зазнала невдачі.
Але прогресивні кіношники, мабуть, не дооцінили силу груп і угруповань на політичному та бізнес рівнях, дії яких спрямовані на лобіювання своїх інтересів. І зіткнувшись з бюрократичними і, мабуть, технологічними системами блокування, через рік законодавчих перипетій і два місяці після направлення свого реформаторського закону на підписання Президенту почули його зауваження. І нехай Верховна Рада після повторної важкої роботи з Адміністрацією Президента знову дала цьому закону життя навесні цього року, це фактично відкинуло індустрію ще на рік.
Слідом за провалом у ВР законопроекту про розписки, пан Княжицький знову, тепер вже спільно з Вікторією Сюмар, подає законопроект про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації. Ви не подумайте, автор цієї статті зовсім не про мову телебачення в даний момент. Українське телебачення має бути українським. Але і автори законопроекту, дорогі читачі, теж зовсім не про мову. Просто законопроект цей теж виключно лобістський: він автоматом вирівнює всі телевізійні канали, в яких у прайм-час за сітками програмування показ якісного кіно, в одну лінійку – ставить кінопоказ в один час, розмиваючи тим самим рейтинги телеканалів. А ми знаємо що є запорукою міцної економіки – це здорова конкуренція. При таких системах квотування це стає вкрай складним. Саме тому в цьому законі можна побачити такий дивний розподіл часових проміжків для квот – з 07.00 до 18.00 і з 18.00 до 22.00. А деякі хитрі формулювання не дозволять каналу показати якісний продукт російською мовою, вироблений національним виробником. Тобто ми зможемо побачити його тільки в озвучці, і ніколи не побачимо в оригінальному виконанні по телебаченню. І, до речі, ця обставина значно знизить закупну ціну цього фільму в національного виробника, тому що озвучений або дубльований фільм завжди втрачає в якості. Про вартість рекламного часу поруч з продуктом такої якості говорити навіть не будемо.
І звичайно, жодної цифри економічного обґрунтування автори законопроекту не підклали під свою ініціативу в своїй пояснювальній записці. У пункті про обґрунтування очікуваних соціально-економічних наслідків прийняття законопроекту автори вирішили достатнім написати про те, що він посприяє захисту національних інтересів і послабленню суспільної напруги.

Давайте підіб'ємо підсумки і оцінимо результати:
Минуло три роки заборон. А наш глядач не тільки звик, він вимагає дивитися все більш якісні фільми та передачі і буде їх шукати. І не через три роки, а зараз, увесь цей час. Кому ж вигідно знищення якісного легального телебачення і контенту, кому невигідне зростання конкурентоспроможного на внутрішньому і світовому ринку українського кіно? І кому ж так заважає розвиток кіноіндустрії та антипіратські заходи?
Частка інтернет-телебачення зросла в 5 (!) разів за період дії заборон. При цьому слід зауважити, що нормальний приріст у цьому сегменті становить 10-15% щорічно.
За останніми даними користування послугами інтернет-телебачення з використанням спеціальних пристроїв, приставок (таких як Kartina.TV, Aura HD), т.зв. «коробочок», набуло масової популярності. Ще в 2015 році такими послугами користувалося 0,8% глядачів, а на кінець 2016 це вже 4%. Це мільйони доларів нелегального або сірого доходу коробкових і інтернет піратів. Найголовніше, що глядач переходить до таких послуг для доступу до телебачення без кордонів, і при цьому немає необхідності встановлювати супутникові приймачі або підключати місцеве кабельне телебачення, достатньо лише мати доступ до інтернету, формувати будь-який доступний в інтернеті плей-лист. На таких ресурсах відкритий доступ до будь-яких iptv-каналів світу, включаючи нелегальний контент у неконтрольованої кількості, і, зрозуміло, контент, який може шкодити інформаційній безпеці України.
А що ж в цьому році: популярні піратські інтернет-ресурси з безкоштовним ТБ «без кордонів» вже показують 200% приріст запитів за останні шість місяців.
І, до речі, в інтернеті, в основному молодий глядач, ми знаємо.
Усе це величезні гроші. Усе вищевказане – це пірати, це інтернет-трафік…
Ну і для закріплення проста статистика легального телебачення: за даними дослідницьких компаній протягом 2015-2016 років популярність загальнонаціональних каналів ґрунтовно впала, процентна частка телеперегляду нішевих, іноземних каналів (в тому числі дозволених російських) виросла до 23% в порівнянні з даними дворічної давності ( 12%). Тобто в два рази. Тобто як у 90-х, панове.
22.06.2017 року у Верховній Раді України за номером 6623 зареєстровано «Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей розповсюдження фільмів та іншої аудіовізуальної продукції, створеної за участю держави-агресора». Автори законодавчої ініціативи: Княжицький М.Л., Висоцький С.В., Денисенко В.І., Опанасенко О.В., Сюмар В.П. та інші.
Відповідно до законопроекту всі та будь-які фільми за участю будь-якого суб'єкта, зареєстрованого в Росії, або хоча б одного учасника фільму (сценарист, режисер, актор, продюсер і навіть такі як звукооператор або режисер монтажу, помічені в титрах), загалом будь-яка ознака держави-агресора, забороняє цей фільм до показу в Україні взагалі. І передачі теж. І не важливо хто їх насправді виробив – може, український виробник, а може Голлівуд.
А для довідочки: це 99,9% сучасного українського комерційного кіно і серіалів. І не тому що так сталося, а тому що ринок – вузький і інтернаціональний. Тобто все.

2 комментария

alinasik
Любят же у нас перед выборами пообещать одно, а когда никто не видит, принять законопроект, от которого хоть стой, хоть падай
0
Ilya_Paderin
А вы только посмотрите сколько они правок внесли в законопроект! Это точно кому-то выгодно. Опять хотят денег срубить, вот и все.
0