Розпинаємо-вбиваємо словами і вчинками


«Закрий рот!» — Зверхньо, без жодної на те причини, наказує літня італійка іноземцеві, у якого купує овочі на базарі.

«Оця...» — зневажливо, у третій особі, називають італійки іноземок, які з надуманих ними причин викликають у них роздратування.

Кілька днів я працюю на промоціях з великою італійською компанією. Клієнтка розповідає, що її підприємство придбало шість одиниць товару цього виробника і просить каталог для роботи. Знаючи, що представлена очам відвідувачів журнальна продукція — неторканна експозиція, цікавлюся, чи хотіла б вона поговорити з представником фірми і перенаправляю її до нього. Після недовгої розмови клієнтка отримує від нього бажаний каталог і задоволена йде геть. За хвилю італієць, який мить назад добровільно, з власних рук, моїй співвітчизниці дав те, що вона потребувала, звертається до мене: «Ти віриш, що вони купили у нас аж шість...?! Я кажу — ні! Ти віриш їй чи мені? Якщо віриш їй, я викину тебе зараз геть». Спокійно вислуховую його і мовчки відвертаюся. Знаю, що нікуди він мене не викине, бо й не він на цю роботу мене запрошував. А сказані ним мені вбивчі слова утворюють поміж нами невидиму прірву. Звичайно, ми, етикетно посміхаючись один одному, продовжуємо спілкуватися по робочих питаннях. Але надалі я ставлю бар'єр, додаючи в звертанні перед його іменем «синьйор». Проте він навіть не усвідомив того, що сталося. Очевидно, для нього слова «викину тебе геть» звичні. Для нього. Не для мене. І не для будь-якої іншої людини з почуттям власної гідності.

Наведені вище приклади не національне італійське узагальнення. Лише поокремі ситуації з країни, у якій я проживаю. Зневажливе ставленням однієї людини до іншої не має конкретної прописки на мапі світу.

Кидаємося словами, не задумуючись, як сильно вони можуть ображати-ранити інших. Бавимося чужими почуттями ніби спалюємо летючі фігурки тетрісу. У світі цифрових комунікацій повага, доброта і совість зачерствіли?

А чи справді в недоброзичливому, зверхньому, зневажливому ставленні одного представника homo sapiens до іншого винен технічний прогрес? Людські чесноти не залежать від століття за вікном. Лише від величини світла в душі. Той, хто вміє співпереживати, не бавитиметься чужими почуттями, обдаровуючи власною увагою когось самотнього, породжуючи почуття симпатії або й любові, на які не здатний щиро відповісти. Людська увага — дорогоцінний подарунок. Його необхідно упаковувати і дарувати правильно. Нікого не ображаючи і не ранячи.

У сьогоденні ціна життя людини як у давнину опустилася нижче вартості вина. «Дружні» сусіди на сході України вбивають моїх співвітчизників, які захищають територію власної Батьківщини. Сирійці помирають від хімічних бомбардувань як жертви чужих політичних ігр. Різні міста Європи неперіодично лихоманить терактами: Париж — Брюссель — Ніцца — Берлін — Стокгольм. Кордони безпеки розмиті. А ми, ніби нам замало фізичного знищення невинних, вбиваємо один одного ще й словами. І вчинками. Розпинаємо як дві тисячі років тому іудеї фізично розіп'яли Ісуса. Зганьбили найбезневиннішого з роду людського.

Для мене останній тиждень Великого Посту — особливий час мисленнєвого заглиблення в Страсті Христові. Уявного відтворення страждань Сина Божого, які він терпів за людські зневаги і образи один одного, обмани і зради, підлабузництва і лицемірство, підступність, черствість, ігнорування, байдужість… незмінні гріхи роду людського.

Руці не дотягнутись до руки. Люд заблукав й оскаженів у злобі. Хитнулось небо. «Отче, поможи! Не полишай...» — шепочуть в муках губи. У тіло — сорок цвяхів й каменюк. По тілі більше п'яти тисяч крапель крові. Він на землі всього лиш Чоловік. Його за срібняки продав Іуда.

В житті постійна зміна декорацій. Де вчора — слава, нині там — ганьба. Не завжди й всім потрібні світло, віра, правда… Дивилась Мати як Син падав і вставав. Як бичували. Як плювали в вічі. Як люнцюгами тіло нищили святе. Як до хреста Його прибили. Спис вбивці серце пронизав.

Звершилося. Удень миттєво поночіло. Стражденно Син Господній серед грішників конав. На сто двадцятий раз відійде в ранах, крові, болях…

Голгофа. Страсна П'ятниця. Розп'яття. Гриміло й блискало. Вінок терновий голову вінчав…

Переживемо ще один Страсний тиждень. Відсвяткуємо ще один світлий день Воскресіння Господнього. Але чи спробуємо впустити у власні серця більше любові та добра? Чи станемо ввічливішими і терплячішими один до одного?

Не змінюється тільки той, хто не хоче змінюватися…

Нет комментариев