25-а Поправка, або Чи посадить Луценко Турчинова
Якщо імплементувати українських персонажів у поточну фабулу американського політичного дискурсу, то вийде наступний сюжет. Генеральний прокурор Юрій Луценко, як аналог директора американського Федерального бюро розслідувань, створення якого в Україні дико торпедується, відкриває кримінальне провадження проти секретаря РНБО Олександра Турчинова, який підозрюється у здачі Криму Росії. (І без американської аналогії це розслідування неодмінно відбудеться, бо, приміром, за переконанням у минулому президента Леоніда Кучми, голови СБУ Ігоря Смешка, міністра оборони Анатолія Гриценка, Крим — це добровільна здача, а відтак уже окупація).
Але це станеться у близькому майбутньому. Наразі повернемося до американської аналогії. Президент Порошенко робить два ходи, які суперечать один одному. Спочатку від гріха подалі звільняє Турчинова, а потім вимагає від Луценка анулювати справу проти нього. Коли той відмовляється, президент звільняє генпрокурора з посади. Далі міністр юстиції Петренко видає наказ про запровадження посади спеціального слідчого, приміром, колишнього генпрокурора Піскуна, який має очолити розслідування зв”язків із Росією як Турчинова, так і Порошенка, на предмет державної зради.
Саме так у цю хвилину у США й відбувається. Директор ФБР Джеймс Комі розпочав справу проти радника з питань Національної безпеки Майка Флінна, якому інкременуються зв”язки із Росією, що наносять шкоду тій самій національній безпеці.
Розгоряється нечуваний скандал, що за медійними децибелами перевищує аутергейт, який увінчався процедурою імпічменту президента Ніксана. Фото, коли американський генерал-розвідник Флінн сидить поруч із Путіним на кремлівському “гульбані”, не сходить зі сторінок усіх газет і екранів.
Так само від гріха подалі, президент Трамп звільняє Флінна, який набувся на посаді шефа нацбезпеки наддержави лічені тижні і опинився під мечем звинувачення у шпигунстві на користь, як вважає кандидат у президенти США Мітт Ромні, ворога США № 1 Росії.
Але раптом у президента — “розворот от ворот” кремлівських. Бере і звільняє… директора ФБР Комі.
Той — ще той горішок: розповідає нації, що глава Білого Дому вимагав від нього закрити справу проти потенційного шпигуна, який є “класним хлопцем”. У відповідь на відмову виконати наказ президента — вигнання з роботи директора ФБР.
Що далі? А дуже вже прозаїчно — Трамп каже, що Комі бреше. Кому вірити?
Заступник генерального прокурора Род Розенштейн видає наказ про запровадження спеціального прокурора, який буде розслідувати справу зв”язків із Росією Флінна і не тільки, і призначає на цю, спеціально створену посаду, колишнього директора ФБР Роберта Мюллера.
Прямо, як у фільмі “17 миттєвостей весни”, коли шеф гестапо Мюлер промовляє нев”яначу бомбезну фразу ”А ви, Штірліц, задержітесь”.
А ви, Флінн, “задержитесь”.
Американський блокбастер зупинився на тій миттєвості, що найближчим часом Комі даватиме свідчення під присягою перед Комітетом Сенату із розвідки.
У Вашингтоні справді відбуваються події, які можна поіменувати словами літописця революції у Петрограді 100-літньої давності, так само промосковського, червоного американця, друга Леніна і Троцького Джона Ріда, як “дні, що потрясли світ” ( є такий його роман “10 днів, що потрясли світ”, який чи не єдиний, написаний англійською мовою, було дозволено читати у СРСР).
Колюче слово “Імпічмент” стало зараз у США ключовим у лексиконі як істеблішменту, так і медії. Навіть є витікання інформації, що Білий Дім серйозно готується до ймовірної каральної процедури, яка спеціально передбачена для громадянина, який займає посаду глави держави.
Жваво обговорюється і ймовірність застосування Поправки 25 Конституції США, яка передбачає відсторонення президента від влади.
Був у американській політичній історії доволі щемливий момент. Президента часів першої світової війни Вудро Вілсона вразив інсульт. Ще до завершення президентської каденції глава держави перебував у стані, який поставив під поважний сумнів його дієздатність. Реальний стан здоров”я ретельно приховувався, але громадська опінія і центри впливу вимагали від віце-президента Томаса Маршалла взяти у свої руки усю повноту влади. Однак, дружина немічного президента виявилася людиною більш, ніж вольовою, і практично ізолювала віце-президента від функцій управління державою, позбавивши його можливості обізнаності із президентською документацією, не кажучи уже про право підписувати будь-які документи.
Американці пам”ятали про цей прикрий інцидент, від якого, зрештою, ніхто не застрахований. Тому 23 лютого 1967 року вступила у силу Поправка 25 Конституції, яка передбачає порядок здійснення повноважень президента при необхідності припинення його перебування на посаді.
І опісля Поправка 25 застосовувалася тричі. 13 липня 1985 року президенту Рональду Рейгану здійснювалася хірургічна операція із видалення ракових поліпів. У відповідності із Поправкою 25 президент подав у Конгрес заяву про свою тимчасову недієздатність, оскільки людина, яка перебуває під наркозом, з точки зору юрспруденції, не є дієздатною. Тому, поки Рейган перебував у розпорядженні анастезіологів, вісім годин обов”язки президента виконував віце-президент Джордж Буш-старший.
Джордж Буш-молодший, будучи президентом, двічі — 29 червня 2002 року і 21 липня 2007 року, перебував під наркозом у ході колоноскопії. У двох випадках по дві години обов”язки президента виконував віце-президент Дік Чейні.
До речі, до 25-ї Поправки можна звертатися не тільки у випадках проблем зі здоров”ям. Віце-президент разом із більшістю міністрів може звернутися у парламент із заявою про відсторонення президента. Відтак сам президент має право своєю зустрічною заявою анулювати звернення “заколотників”. Тоді Конгрес двома палатами і двома третинами голосів приймає остаточне рішення.
Тепер же, коли американці, як кістку, обгризають цю фатальну 25-у Поправку, шукаю у суголоссі стривоженої нації голос найавторитетнішого теперішнього мислителя, блогера і колумніста Чарльза Краузаммера, остання книга якого лежить у мене на столі. Що він каже?
Передовсім, обручі деморатії — конгрес, суди, штати, медія, кабінет — тріщать від вібрацій, які йдуть із виру, що панує у голові Трампа. Називаючи кроки президента “stupid mistake”, відтак все ж звертається до відповідальності нації у цей нетравіальний момент історії.
Зокрема, Чарльз, який є для американців чи ненайвищим моральним та інтелектуальним авторитетом, апелює до гарячих голів апологетів 25-ї Поправки. Він пише, що вона може бути застосована, “коли йдеться про інсульт, а не про дурість, про хворобу Альцгеймера, а не про нарцисизм”. Що пропонує Краузаммер? Рішуче зміцнити ті самі обручі демократії, які хоч і тріщать, але все ж тримають залізними лабетами хід подій.
Подвоїти нагляд за блукаючим президентом. Бо радикальний вихід із ситуації може призвести до найбільшої в історії США дестабілізації.
І я підтримую колегу Чарльза. Тим, кому вірять люди, хто звершує Словом кардинальний вплив як на хід подій, так і на долю творців тих подій при владі, треба часом наступати собі на горло, треба часом лівою рукою притримати праву. Навіть коли ти бачиш, що посідач печерського трону своїми діями геть позбавив себе в очах і серцях людей права перебувати там, завше мусиш зважувати, а що буде потім.
Хоча я із містером Чарльзом може і не прав.
Довершуючи аналогію, можу заспокоїти наших владоможців. У нас нема ані 25-ї Поправки, ані Закону про імпічмент, а є повне, і без будь-яких обручів демократії, всевладдя і сваволя.
На другий день після обрання президент може показати дулю народові, бо нема законом передбаченого способу, як його можна взяти за шкірку. Тому брешуть тому народові, аж вуха в”януть, тому роблять, що хочуть, не криючись і не оглядаючись, неначе живуть на безлюдному острові.
У нас так не може бути, щоб генеральний прокурор, призначений президентом, не слухав президента, а керувався виключно Законом. У США у директора ФБР чи директора ЦРУ — нема начальника. Президент для них — не начальник. Для них начальник — Закон.
Якщо у країні цього нема, то у ній нема жодної демократії. Тому мусить вступати у силу єдина “поправка”, єдиний нетріскаючий обруч демократії і свободи, — Бунт.
Але це станеться у близькому майбутньому. Наразі повернемося до американської аналогії. Президент Порошенко робить два ходи, які суперечать один одному. Спочатку від гріха подалі звільняє Турчинова, а потім вимагає від Луценка анулювати справу проти нього. Коли той відмовляється, президент звільняє генпрокурора з посади. Далі міністр юстиції Петренко видає наказ про запровадження посади спеціального слідчого, приміром, колишнього генпрокурора Піскуна, який має очолити розслідування зв”язків із Росією як Турчинова, так і Порошенка, на предмет державної зради.
Саме так у цю хвилину у США й відбувається. Директор ФБР Джеймс Комі розпочав справу проти радника з питань Національної безпеки Майка Флінна, якому інкременуються зв”язки із Росією, що наносять шкоду тій самій національній безпеці.
Розгоряється нечуваний скандал, що за медійними децибелами перевищує аутергейт, який увінчався процедурою імпічменту президента Ніксана. Фото, коли американський генерал-розвідник Флінн сидить поруч із Путіним на кремлівському “гульбані”, не сходить зі сторінок усіх газет і екранів.
Так само від гріха подалі, президент Трамп звільняє Флінна, який набувся на посаді шефа нацбезпеки наддержави лічені тижні і опинився під мечем звинувачення у шпигунстві на користь, як вважає кандидат у президенти США Мітт Ромні, ворога США № 1 Росії.
Але раптом у президента — “розворот от ворот” кремлівських. Бере і звільняє… директора ФБР Комі.
Той — ще той горішок: розповідає нації, що глава Білого Дому вимагав від нього закрити справу проти потенційного шпигуна, який є “класним хлопцем”. У відповідь на відмову виконати наказ президента — вигнання з роботи директора ФБР.
Що далі? А дуже вже прозаїчно — Трамп каже, що Комі бреше. Кому вірити?
Заступник генерального прокурора Род Розенштейн видає наказ про запровадження спеціального прокурора, який буде розслідувати справу зв”язків із Росією Флінна і не тільки, і призначає на цю, спеціально створену посаду, колишнього директора ФБР Роберта Мюллера.
Прямо, як у фільмі “17 миттєвостей весни”, коли шеф гестапо Мюлер промовляє нев”яначу бомбезну фразу ”А ви, Штірліц, задержітесь”.
А ви, Флінн, “задержитесь”.
Американський блокбастер зупинився на тій миттєвості, що найближчим часом Комі даватиме свідчення під присягою перед Комітетом Сенату із розвідки.
У Вашингтоні справді відбуваються події, які можна поіменувати словами літописця революції у Петрограді 100-літньої давності, так само промосковського, червоного американця, друга Леніна і Троцького Джона Ріда, як “дні, що потрясли світ” ( є такий його роман “10 днів, що потрясли світ”, який чи не єдиний, написаний англійською мовою, було дозволено читати у СРСР).
Колюче слово “Імпічмент” стало зараз у США ключовим у лексиконі як істеблішменту, так і медії. Навіть є витікання інформації, що Білий Дім серйозно готується до ймовірної каральної процедури, яка спеціально передбачена для громадянина, який займає посаду глави держави.
Жваво обговорюється і ймовірність застосування Поправки 25 Конституції США, яка передбачає відсторонення президента від влади.
Був у американській політичній історії доволі щемливий момент. Президента часів першої світової війни Вудро Вілсона вразив інсульт. Ще до завершення президентської каденції глава держави перебував у стані, який поставив під поважний сумнів його дієздатність. Реальний стан здоров”я ретельно приховувався, але громадська опінія і центри впливу вимагали від віце-президента Томаса Маршалла взяти у свої руки усю повноту влади. Однак, дружина немічного президента виявилася людиною більш, ніж вольовою, і практично ізолювала віце-президента від функцій управління державою, позбавивши його можливості обізнаності із президентською документацією, не кажучи уже про право підписувати будь-які документи.
Американці пам”ятали про цей прикрий інцидент, від якого, зрештою, ніхто не застрахований. Тому 23 лютого 1967 року вступила у силу Поправка 25 Конституції, яка передбачає порядок здійснення повноважень президента при необхідності припинення його перебування на посаді.
І опісля Поправка 25 застосовувалася тричі. 13 липня 1985 року президенту Рональду Рейгану здійснювалася хірургічна операція із видалення ракових поліпів. У відповідності із Поправкою 25 президент подав у Конгрес заяву про свою тимчасову недієздатність, оскільки людина, яка перебуває під наркозом, з точки зору юрспруденції, не є дієздатною. Тому, поки Рейган перебував у розпорядженні анастезіологів, вісім годин обов”язки президента виконував віце-президент Джордж Буш-старший.
Джордж Буш-молодший, будучи президентом, двічі — 29 червня 2002 року і 21 липня 2007 року, перебував під наркозом у ході колоноскопії. У двох випадках по дві години обов”язки президента виконував віце-президент Дік Чейні.
До речі, до 25-ї Поправки можна звертатися не тільки у випадках проблем зі здоров”ям. Віце-президент разом із більшістю міністрів може звернутися у парламент із заявою про відсторонення президента. Відтак сам президент має право своєю зустрічною заявою анулювати звернення “заколотників”. Тоді Конгрес двома палатами і двома третинами голосів приймає остаточне рішення.
Тепер же, коли американці, як кістку, обгризають цю фатальну 25-у Поправку, шукаю у суголоссі стривоженої нації голос найавторитетнішого теперішнього мислителя, блогера і колумніста Чарльза Краузаммера, остання книга якого лежить у мене на столі. Що він каже?
Передовсім, обручі деморатії — конгрес, суди, штати, медія, кабінет — тріщать від вібрацій, які йдуть із виру, що панує у голові Трампа. Називаючи кроки президента “stupid mistake”, відтак все ж звертається до відповідальності нації у цей нетравіальний момент історії.
Зокрема, Чарльз, який є для американців чи ненайвищим моральним та інтелектуальним авторитетом, апелює до гарячих голів апологетів 25-ї Поправки. Він пише, що вона може бути застосована, “коли йдеться про інсульт, а не про дурість, про хворобу Альцгеймера, а не про нарцисизм”. Що пропонує Краузаммер? Рішуче зміцнити ті самі обручі демократії, які хоч і тріщать, але все ж тримають залізними лабетами хід подій.
Подвоїти нагляд за блукаючим президентом. Бо радикальний вихід із ситуації може призвести до найбільшої в історії США дестабілізації.
І я підтримую колегу Чарльза. Тим, кому вірять люди, хто звершує Словом кардинальний вплив як на хід подій, так і на долю творців тих подій при владі, треба часом наступати собі на горло, треба часом лівою рукою притримати праву. Навіть коли ти бачиш, що посідач печерського трону своїми діями геть позбавив себе в очах і серцях людей права перебувати там, завше мусиш зважувати, а що буде потім.
Хоча я із містером Чарльзом може і не прав.
Довершуючи аналогію, можу заспокоїти наших владоможців. У нас нема ані 25-ї Поправки, ані Закону про імпічмент, а є повне, і без будь-яких обручів демократії, всевладдя і сваволя.
На другий день після обрання президент може показати дулю народові, бо нема законом передбаченого способу, як його можна взяти за шкірку. Тому брешуть тому народові, аж вуха в”януть, тому роблять, що хочуть, не криючись і не оглядаючись, неначе живуть на безлюдному острові.
У нас так не може бути, щоб генеральний прокурор, призначений президентом, не слухав президента, а керувався виключно Законом. У США у директора ФБР чи директора ЦРУ — нема начальника. Президент для них — не начальник. Для них начальник — Закон.
Якщо у країні цього нема, то у ній нема жодної демократії. Тому мусить вступати у силу єдина “поправка”, єдиний нетріскаючий обруч демократії і свободи, — Бунт.
Нет комментариев