Чому ми так легко пускаємо чужинців до нашої оселі?
Чому ми так легко пускаємо чужинців до нашої оселі?
Всім нам, думаю, пощастило мати у школі, в університеті хоч кількох розумних, порядних, цікавих, небайдужих вчителів чи викладачів. Серед моїх улюблених була Ніна Іванівна — вчителька з географії. Вона завжди гарно одягалась, проводила уроки у доброму гуморі. Десь у класі восьмому-дев’ятому вона нам сказала кілька речей, які я запам’ятала на все життя. По-перше, вона сказала, що людство входить у такий період, що після навчання у школі, у виші людина змушена буде вчитись усе життя. Тільки диплому про освіту буде мало. І друга річ, яка мене вразила було те, що Ніна Іванівна якось розповіла, що угорці дуже не люблять вживати запозичені слова і завжди намагаються або знайти слово у своїй мові для називання нового предмету або створити слово згідно законам своєї мови. Запозичення відбувалось тільки тоді, коли два перші методи не давали результату. Як приклад вона приводила слово “автомобіль”, яке складалося зі слів “підвода, яку рухає двигун”. Я потім довгі роки згадувала цю рису угорців і думала, які ж вони диваки.
Я вже багато років не живу в Україні. І так само як буває, коли приїжджаючи додому я випадково зустрічаю знайомих людей, яких вже не бачила довго, і помічаю на їх обличчях відбиток тих років, які пройшли з останньої зустрічі, так само з плином часу бачу, як в Україні змінюється українська мова. За останнє десятиліття у мові з’явилось стільки чужих слів, що стає страшно, що наша українська мова скоро зміниться до невпізнанності.
По-перше, іноземні назви барів, магазинів, страв. Якось у одному українському барі я побачила салат, який називався Bendición. З іспанської це слово перекладається як благословління. Напевно, власниця ресторану побувала на заробітках у Іспанії і вирішила, що така “божа” назва салату допоможе їй вести добре справи.
Звідкись в украінській мові з’явились фреші, кеш, меседжи, корпоративи, рецепшен. Мені, читаючи українські новини, іноді доводиться туго, поки я зрозумію, про що йдеться. Але найбільше з чужих слів, які так активно зараз використовуються, мене вразило слово “флешмоб”. Я не хочу сказати, що у мене якісь особливі щелепи і що я не можу вимовляти іноземні слова, але сАме слово “ флешмоб” мені хочеться виплюнути з рота, як гарячу картоплину, яка обпікає язика. Це слово є невимовним для мене, негарним, немилозвучним. Воно ніяк не впихається у мої числені скринькі, де зберігаються українські слова. Невже ніхто не помічає чужородності цього противного слова?
А ця новомодна тенденція, коли українці вкраплюють англійські слова або цілі фрази у свої тексти, які виглядають як пришитий кобилі хвіст? І ці модні українці навіть не вважають за потрібне перекласти ті вкраплення. Навіщо? Вони так перегукуються між собою над головвми українців, як півні ранком у різних кутках села.Цю тенденцію також підтримав Президент, який вважає, що українській мові потрібен якщо не інвалідний візок у вигляді російської мови, то милиці у вигляді англійської.Саме тому Президент великої європейської держави вважає, що у внутрішньому українському паспорті мають бути записи на двох мовах і тому замість російської з якогось лиха затверджує записи англійською. У якій європейській державі ще є така норма? Чи це ми демоструємо, що виходячи в російської колонії ми потребуємо якоїсь іншої метрополії? Англцйської? А самостійними та самодостатніми ми бути не можемо, не вміємо? Чи Президент боїться самостійної України?
Взагалі, оглядаючись назад, підозрюю, що напевно, носії нашої мови, і росіяни також, часто запозичали іноземні слова не тому, що у наших мовах не було відповідників, а тільки для того, щоб додати ваги своїй особі, підкреслити свою обізнаність, значимість, напустити трохи туману. І також, думаю, запозичення робились тому, що носії вважали чужу мову важливішою, впливовішою, авторитетнішою ніж рідну. Наприклад, навіщо було запозичатии слово “латентний”, якщо було слово “скритний”? слово “ургентний”, якщо було слово “терміновий”? слово “транспарентний”, якщо було слово “прозорий”? Але ж вчені люди, напевно, вважали, що якщо сказати “ургентний, то сільский дядько почухає потилицю і подумає: ото вже вчена людина той лікар, говорить якось по- турецькому, по-заграничному.
Ось це напускання туману, бажання підкреслити свою освіченість, свою культурність, підкреслити свою зверхність, віддаленність від простого хлібороба, робітника, селянина приводило і призводить до того, що нашу мову заполонили фреші, кеші та флешмоби. І магазини наші теж понавидумували якихось Акцій. Слово “акція” перекладається як “дія”. Якщо зняти заграничний туман, то це є просто дія. Але ж слово “дія” звучить дуже вже по-простому і не залишає простору для уяви.
Я не знаю угорської мови. Знаю польску, знаю іспанську. У польскій мові є слово “samohud”, тобто самоход це і є автомобіль, тобто той, хто сам ходить Поляки переклали слово автомобіль, а не вхяли, як ми, без перекладу і не засмітили свою мову непотрібним чужим словом.А в іспанській мові і “підвода” і “автомобіль” звучить однаково. Тобто і іспанці і поляки пішли тим самим шляхом, що і угорці. Для іспанців автомобіль замінив підводу. В іспанській “гараж” і місце, де зберігались карети, підводи теж називаються одним і тим же словом. І коли іспанці розказують по телевізору про цвітіння сакур у Японії, то сакуру називають не сакурою, а черешнею. Тому що сакура це є черешня. А ми, українці, так запопадливо нашу українську черешню чи вишню поміняли на чужу нам сакуру.
І в магазинах іспанці використовують іспінськи слова rebajas, ofertas, тобто “знижки”, “ пропозиції”. І ніяких тобі іноземних слів.
Іспанці дуже дбають про свою мову. Щороку на день народження Сервантеса цілу добу відомі і невідомі іспанці читають “Дон Кіхота”. А Інститути Сервантеса, напевно, є у більшості країн світу, інститути, які пропагують іспанську, вчать іспанської. Іспанська Академія мови слідкує за розвитком мови, координує розвиток мови з іспанськомовними країнами.
Для того, щоб ми, українці, зберегли мову, нам потрібно виховати у собі, у наших дітях самоповагу. Тільки тоді, коли ми будемо себе поважати, тоді ми не будемо так легко пускати у нашу таку багату, таку милозвучну мову оті потворні фреші, кеші та флешмоби.
Пригадую, як мені ще у дитинстві іноді доводилось по радіо чи телебаченню слухати, як розмовляють українці з закордонних діаспор. Слухаючи їх, я відчувала невдоволеність з-за того, що їх мова так відрізнялась від тієї мови, яку знала я. Тепер, коли мої сини, які до дев’яти років розмовляли виключно українською, а після переїзду до Іспанії за кілька років стали іспанськомовними не дивлячись на мої зусилля, я розумію, які молодці ті діаспоряни. Я, розмовляючи з дітьми вдома тільки українською, програла школі, вулиці, телебаченню. Мовне оточення перемогло мої зусилля. А канадські українці змогли вберегти ту мову, яку колись їхні батьки привезли на чужу землю.
То невже українці в Україні гірші за українців Канади, за українців США, які хотіли і змогли вберегти мову? Навіщо ми так легко впускаємо чужі слова у нашу мову? Чому ми так легко дозволяємо чужим словам, чужим людям оселятись у нас, і потім ми змушені пристосовуватись до них?
Нам теж потрібні інститути української мови за кордоном, нам теж потрібні комісіі, складені з мовознавців, вчителів, письменників, авторитетних людей, які б слідкували за новими термінами, комісіі, які б мали право забороняти вживання чужих слів у назвах підприємств, у діяльності магазинів. Це ж тільки нашим корупційним можновладцям потрібні іноземні назви їхніх фірм, щоб вміти сховати кінці у воду і вивозити багатства за межі Украіни. А що мають ховати українські підприємці в Україні? Чи іноземні слова мають підкреслити, що власники фірм, ресторанів, магазинів є чужими цій землі, цим громадянам, більше того, що не хочуть мати нічого спільного ні з гречкосіями, ні з робітниками і їхня мета є виключно заробляння доходів?
Зрозуміло, що без запозичень не обійтись. Зрозуміло, що поки українці не винаходять смартфонів, ми не будемо смартфон називати “ прямокутник зі склом, по якому можна розмовляти, читати, дивитись відео”. Але й називати магазини “Лагунами”, салати “ Бендісьон”, а знижки “ Акцією” теж не варто. Ми маємо використовувати ті чудові слова, які нам з глибини віків передали нам наші славні пращури. І тільки коли своїх слів не знайдемо і не зможемо придумати нове слово за законами нашої мови, тоді тільки чужинець має право зайти до нашої оселі.
Всім нам, думаю, пощастило мати у школі, в університеті хоч кількох розумних, порядних, цікавих, небайдужих вчителів чи викладачів. Серед моїх улюблених була Ніна Іванівна — вчителька з географії. Вона завжди гарно одягалась, проводила уроки у доброму гуморі. Десь у класі восьмому-дев’ятому вона нам сказала кілька речей, які я запам’ятала на все життя. По-перше, вона сказала, що людство входить у такий період, що після навчання у школі, у виші людина змушена буде вчитись усе життя. Тільки диплому про освіту буде мало. І друга річ, яка мене вразила було те, що Ніна Іванівна якось розповіла, що угорці дуже не люблять вживати запозичені слова і завжди намагаються або знайти слово у своїй мові для називання нового предмету або створити слово згідно законам своєї мови. Запозичення відбувалось тільки тоді, коли два перші методи не давали результату. Як приклад вона приводила слово “автомобіль”, яке складалося зі слів “підвода, яку рухає двигун”. Я потім довгі роки згадувала цю рису угорців і думала, які ж вони диваки.
Я вже багато років не живу в Україні. І так само як буває, коли приїжджаючи додому я випадково зустрічаю знайомих людей, яких вже не бачила довго, і помічаю на їх обличчях відбиток тих років, які пройшли з останньої зустрічі, так само з плином часу бачу, як в Україні змінюється українська мова. За останнє десятиліття у мові з’явилось стільки чужих слів, що стає страшно, що наша українська мова скоро зміниться до невпізнанності.
По-перше, іноземні назви барів, магазинів, страв. Якось у одному українському барі я побачила салат, який називався Bendición. З іспанської це слово перекладається як благословління. Напевно, власниця ресторану побувала на заробітках у Іспанії і вирішила, що така “божа” назва салату допоможе їй вести добре справи.
Звідкись в украінській мові з’явились фреші, кеш, меседжи, корпоративи, рецепшен. Мені, читаючи українські новини, іноді доводиться туго, поки я зрозумію, про що йдеться. Але найбільше з чужих слів, які так активно зараз використовуються, мене вразило слово “флешмоб”. Я не хочу сказати, що у мене якісь особливі щелепи і що я не можу вимовляти іноземні слова, але сАме слово “ флешмоб” мені хочеться виплюнути з рота, як гарячу картоплину, яка обпікає язика. Це слово є невимовним для мене, негарним, немилозвучним. Воно ніяк не впихається у мої числені скринькі, де зберігаються українські слова. Невже ніхто не помічає чужородності цього противного слова?
А ця новомодна тенденція, коли українці вкраплюють англійські слова або цілі фрази у свої тексти, які виглядають як пришитий кобилі хвіст? І ці модні українці навіть не вважають за потрібне перекласти ті вкраплення. Навіщо? Вони так перегукуються між собою над головвми українців, як півні ранком у різних кутках села.Цю тенденцію також підтримав Президент, який вважає, що українській мові потрібен якщо не інвалідний візок у вигляді російської мови, то милиці у вигляді англійської.Саме тому Президент великої європейської держави вважає, що у внутрішньому українському паспорті мають бути записи на двох мовах і тому замість російської з якогось лиха затверджує записи англійською. У якій європейській державі ще є така норма? Чи це ми демоструємо, що виходячи в російської колонії ми потребуємо якоїсь іншої метрополії? Англцйської? А самостійними та самодостатніми ми бути не можемо, не вміємо? Чи Президент боїться самостійної України?
Взагалі, оглядаючись назад, підозрюю, що напевно, носії нашої мови, і росіяни також, часто запозичали іноземні слова не тому, що у наших мовах не було відповідників, а тільки для того, щоб додати ваги своїй особі, підкреслити свою обізнаність, значимість, напустити трохи туману. І також, думаю, запозичення робились тому, що носії вважали чужу мову важливішою, впливовішою, авторитетнішою ніж рідну. Наприклад, навіщо було запозичатии слово “латентний”, якщо було слово “скритний”? слово “ургентний”, якщо було слово “терміновий”? слово “транспарентний”, якщо було слово “прозорий”? Але ж вчені люди, напевно, вважали, що якщо сказати “ургентний, то сільский дядько почухає потилицю і подумає: ото вже вчена людина той лікар, говорить якось по- турецькому, по-заграничному.
Ось це напускання туману, бажання підкреслити свою освіченість, свою культурність, підкреслити свою зверхність, віддаленність від простого хлібороба, робітника, селянина приводило і призводить до того, що нашу мову заполонили фреші, кеші та флешмоби. І магазини наші теж понавидумували якихось Акцій. Слово “акція” перекладається як “дія”. Якщо зняти заграничний туман, то це є просто дія. Але ж слово “дія” звучить дуже вже по-простому і не залишає простору для уяви.
Я не знаю угорської мови. Знаю польску, знаю іспанську. У польскій мові є слово “samohud”, тобто самоход це і є автомобіль, тобто той, хто сам ходить Поляки переклали слово автомобіль, а не вхяли, як ми, без перекладу і не засмітили свою мову непотрібним чужим словом.А в іспанській мові і “підвода” і “автомобіль” звучить однаково. Тобто і іспанці і поляки пішли тим самим шляхом, що і угорці. Для іспанців автомобіль замінив підводу. В іспанській “гараж” і місце, де зберігались карети, підводи теж називаються одним і тим же словом. І коли іспанці розказують по телевізору про цвітіння сакур у Японії, то сакуру називають не сакурою, а черешнею. Тому що сакура це є черешня. А ми, українці, так запопадливо нашу українську черешню чи вишню поміняли на чужу нам сакуру.
І в магазинах іспанці використовують іспінськи слова rebajas, ofertas, тобто “знижки”, “ пропозиції”. І ніяких тобі іноземних слів.
Іспанці дуже дбають про свою мову. Щороку на день народження Сервантеса цілу добу відомі і невідомі іспанці читають “Дон Кіхота”. А Інститути Сервантеса, напевно, є у більшості країн світу, інститути, які пропагують іспанську, вчать іспанської. Іспанська Академія мови слідкує за розвитком мови, координує розвиток мови з іспанськомовними країнами.
Для того, щоб ми, українці, зберегли мову, нам потрібно виховати у собі, у наших дітях самоповагу. Тільки тоді, коли ми будемо себе поважати, тоді ми не будемо так легко пускати у нашу таку багату, таку милозвучну мову оті потворні фреші, кеші та флешмоби.
Пригадую, як мені ще у дитинстві іноді доводилось по радіо чи телебаченню слухати, як розмовляють українці з закордонних діаспор. Слухаючи їх, я відчувала невдоволеність з-за того, що їх мова так відрізнялась від тієї мови, яку знала я. Тепер, коли мої сини, які до дев’яти років розмовляли виключно українською, а після переїзду до Іспанії за кілька років стали іспанськомовними не дивлячись на мої зусилля, я розумію, які молодці ті діаспоряни. Я, розмовляючи з дітьми вдома тільки українською, програла школі, вулиці, телебаченню. Мовне оточення перемогло мої зусилля. А канадські українці змогли вберегти ту мову, яку колись їхні батьки привезли на чужу землю.
То невже українці в Україні гірші за українців Канади, за українців США, які хотіли і змогли вберегти мову? Навіщо ми так легко впускаємо чужі слова у нашу мову? Чому ми так легко дозволяємо чужим словам, чужим людям оселятись у нас, і потім ми змушені пристосовуватись до них?
Нам теж потрібні інститути української мови за кордоном, нам теж потрібні комісіі, складені з мовознавців, вчителів, письменників, авторитетних людей, які б слідкували за новими термінами, комісіі, які б мали право забороняти вживання чужих слів у назвах підприємств, у діяльності магазинів. Це ж тільки нашим корупційним можновладцям потрібні іноземні назви їхніх фірм, щоб вміти сховати кінці у воду і вивозити багатства за межі Украіни. А що мають ховати українські підприємці в Україні? Чи іноземні слова мають підкреслити, що власники фірм, ресторанів, магазинів є чужими цій землі, цим громадянам, більше того, що не хочуть мати нічого спільного ні з гречкосіями, ні з робітниками і їхня мета є виключно заробляння доходів?
Зрозуміло, що без запозичень не обійтись. Зрозуміло, що поки українці не винаходять смартфонів, ми не будемо смартфон називати “ прямокутник зі склом, по якому можна розмовляти, читати, дивитись відео”. Але й називати магазини “Лагунами”, салати “ Бендісьон”, а знижки “ Акцією” теж не варто. Ми маємо використовувати ті чудові слова, які нам з глибини віків передали нам наші славні пращури. І тільки коли своїх слів не знайдемо і не зможемо придумати нове слово за законами нашої мови, тоді тільки чужинець має право зайти до нашої оселі.
2 комментария