Протести в Казахстані – операція Кремля? Росія посилює військовий вплив і тисне на Україну.
Протести в Казахстані могли були частково зрежисовані рукою Кремля. Офіційна Москва використала мітинги та введення військ ОДКБ для підготовки запланованих перемовин зі США та НАТО, посилення військово-політичного впливу у регіоні та ослаблення позицій України на світовій арені.
Про це свідчить занадто узгоджений характер дій так званих протестувальників, їхня кількість та синхронний виступ у декількох місцях одночасно. У Казахстані давно були організовані «сплячі осередки», які були готові скоординовано організувати протести в потрібний час «Ч».
Події в Казахстані варто розцінювати, як проведення Кремлем так званих «червоних ліній» – встановлення зони військово-політичного впливу Росії.
По-перше, момент для протестів був обраний не випадково – напередодні зустрічей у форматі «Росія – США» та «Росія – НАТО».
По-друге, перекидання військ ОДКБ мало показовий характер – це було символічне нагадування країнам НАТО про операцію зі взяття сербами та їхніми союзниками під контроль аеропорту Пріштіни на Балканах у 90-ті роки.
По-третє, Росія розглядала декілька сценаріїв подальшого розвитку ситуації в Казахстані, включно з прив’язкою до України та подій 2014 року. Тобто якщо ситуація з масовими протестами виходить з-під контролю, Кремль планував розіграти карту «захисту російськомовного населення» на півночі Казахстану та висунути країні територіальні претензії.
Зауважу, що після відмови експрезидента Назарбаєва визнати Крим російським, Володимир Путін заявив, що взагалі не пам’ятає такої країни, як «Казахстан в її нинішніх кордонах».
І по-четверте, про причетність Москви до протестів свідчить і той факт, що в перші дні заворушень у столиці Казахстану МЗС Росії заявило про підтримку законних вимог протестувальників.
Коли сценарій тривалого розвитку подій провалився, Росія почала другий сценарій – введення військового контингенту ОДКБ. Однак для цього Кремлю слід було обґрунтувати його перекидання у Казахстан зовнішнім втручанням.
Саме так і з’явився «український слід».
Нагадаю, що у російських та українських ЗМІ одночасно з’явилися повідомлення про роботу в Києві штабу так званого «казахського опозиціонера» Мухтара Аблязова, про його контакти з українськими спецслужбами та відпрацювання масових заворушень за українським сценарієм – «Майдану» в Казахстані з урахуванням місцевої специфіки.
Переконаний, що Україна була обрана в якості фактору зовнішнього втручання не випадково. Адже таким чином Кремль одразу намагався розв'язати декілька геополітичних питань.
По-перше, українську сторону планували звинуватити в підтримці масових заворушень і заблокувати виконання Казахстаном своїх зовнішньоторговельних зобов’язань – постачання критично потрібного Україні вугілля обсягом 660 тисяч тонн. Наразі цей контракт блокується Росією як країною-транзитером.
В Казахстані називали це не блокуванням, а «деякими обмеженнями у зв'язку із завантаженістю інфраструктури з російського боку». Проте як повідомив 4 січня міністр енергетики Герман Галущенко, російська «блокада» казахського вугілля і надалі триває:«Вугілля з Казахстану не йде. Є укладений контракт „Центренерго“ на 660 тис. тонн казахського вугілля протягом осінньо-зимового періоду, але через відповідні дії Російської Федерації відбувається блокування транзиту вугілля російською територією, а наразі ми не бачимо, і „Центренерго“ так само не бачить інших можливостей на сьогодні це вугілля фізично отримати», — заявив урядовець.
По-друге, такими звинуваченнями Москва намагалася вдарити по ринку казахського скрапленого газу, доля якого в українській економіці сягає 30%.
За даними Держстату, за січень-жовтень 2021 року в українському імпорті із Казахстану енергоносії та паливо складали 66%. А за підрахунками UA-Energy, Казахстан є четвертим найбільшим постачальником нафтопродуктів до України — після Росії, Білорусі та Литви.
І по-третє, Росія намагалася дестабілізувати ситуацію в самій Україні – звинуватити Київ у підтримці зовнішніх сил, створенні «штучного заколоту» та «перевороту» в іноземній країні. Кремль готував такий сценарій під зустріч у форматі «Росія-НАТО». Таким чином, Москва створила привід для втручання безпосередньо у внутрішні справи України.
До того ж, окрім «штаба Аблязова» у Києві, Росія напряму намагалася звинуватити Україну в фінансовій підтримці казахських протестів.
Однак цей план не вдалося реалізувати, більшою мірою через те, що офіційний Київ не коментував події у Казахстані, усвідомлюючи небезпеки та сценарії з боку російської сторони.
Ні МЗС України, ні його окремі представники не робили жодних оцінок щодо протестів у Казахстані. Так само не було оцінок діям казахстанської влади яка запросила в країну військові підрозділи країн ОДКБ.
Жодного повідомлення чи коментаря про ситуацію в Казахстані не було і на сайті президента України.
«Події в Казахстані – це сигнал для нас, Верховної Ради, та для офісу президента, шо потрібно розробити нові нормативно-правові акти щодо моніторингу загроз нацбезпеці»,-.депутат від «Слуги народу», член комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський, який водночас є представником президента в Конституційному суді.
Зазначу, що інформація у ЗМІ про те, що до Казахстану ввели 2 тисячний контингент ОДКБ, на мою думку, не відповідає дійсності. Згідно повідомлень російської сторони, для перекидання військ було задіяно близько 75 одиниць авіації, зокрема, літаки Іл-76. За інформацією спеціалістів, залежно від модифікації, такий літак бере на борт від 145 до 225 осіб. Отже, навіть за приблизними підрахунками, кількість військових ОДКБ була суттєво більшою.
Таким чином, використовуючи фактор зовнішнього втручання, Росія фактично отримала юридичні підстави для своєї військової присутності на території Казахстану у вигляді обмеженого військового контингенту.
Наскільки цей контингент обмежений, покаже час. Скоріш за все, російські військові залишаться на території Казахстану, навіть попри стабілізацію ситуації в країні. Таким чином, Росія використала зовнішній фактор, в тому числі український, в якості прикриття безпосереднього військового втручання і розгортання військового контингенту на території Республіки Казахстан.
Нагадаю, 2 січня в казахському нафтодобувному місті Жанаозен спалахнули масові протести через подорожчання скрапленого газу на 100%. Спочатку мітингувальники вимагали знизити ціни на паливо, а згодом почали висувати політичні вимоги – відсторонення від політики екс-президента Нурсултана Назарбаєва, викорінення корупції та кумівства, будівництва нових фабрик і заводів, а також скорочення безробіття.
На фоні протестів, того ж дня президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв запровадив режим надзвичайного стану у столиці Нур-Султан, а згодом – по всій країні.
6 січня Рада колективної безпеки ОДКБ вирішила направити Колективні миротворчі сили для наведення порядку в Казахстані.
13 січня почалося офіційне виведення «миротворців» ОДКБ з Казахстану. Водночас, командувач силами блоку Андрій Сердюков заявив, що військовий контингент залишиться в країні на невизначений час.
Додам, що 12 січня у Брюсселі відбулося засідання Ради Росія-НАТО. Сторони обговорили ситуацію біля українських кордонів, зокрема, загрозу вторгнення РФ та «гарантії безпеки» Кремля щодо нерозширення НАТО на схід.
Про це свідчить занадто узгоджений характер дій так званих протестувальників, їхня кількість та синхронний виступ у декількох місцях одночасно. У Казахстані давно були організовані «сплячі осередки», які були готові скоординовано організувати протести в потрібний час «Ч».
Події в Казахстані варто розцінювати, як проведення Кремлем так званих «червоних ліній» – встановлення зони військово-політичного впливу Росії.
По-перше, момент для протестів був обраний не випадково – напередодні зустрічей у форматі «Росія – США» та «Росія – НАТО».
По-друге, перекидання військ ОДКБ мало показовий характер – це було символічне нагадування країнам НАТО про операцію зі взяття сербами та їхніми союзниками під контроль аеропорту Пріштіни на Балканах у 90-ті роки.
По-третє, Росія розглядала декілька сценаріїв подальшого розвитку ситуації в Казахстані, включно з прив’язкою до України та подій 2014 року. Тобто якщо ситуація з масовими протестами виходить з-під контролю, Кремль планував розіграти карту «захисту російськомовного населення» на півночі Казахстану та висунути країні територіальні претензії.
Зауважу, що після відмови експрезидента Назарбаєва визнати Крим російським, Володимир Путін заявив, що взагалі не пам’ятає такої країни, як «Казахстан в її нинішніх кордонах».
І по-четверте, про причетність Москви до протестів свідчить і той факт, що в перші дні заворушень у столиці Казахстану МЗС Росії заявило про підтримку законних вимог протестувальників.
Коли сценарій тривалого розвитку подій провалився, Росія почала другий сценарій – введення військового контингенту ОДКБ. Однак для цього Кремлю слід було обґрунтувати його перекидання у Казахстан зовнішнім втручанням.
Саме так і з’явився «український слід».
Нагадаю, що у російських та українських ЗМІ одночасно з’явилися повідомлення про роботу в Києві штабу так званого «казахського опозиціонера» Мухтара Аблязова, про його контакти з українськими спецслужбами та відпрацювання масових заворушень за українським сценарієм – «Майдану» в Казахстані з урахуванням місцевої специфіки.
Переконаний, що Україна була обрана в якості фактору зовнішнього втручання не випадково. Адже таким чином Кремль одразу намагався розв'язати декілька геополітичних питань.
По-перше, українську сторону планували звинуватити в підтримці масових заворушень і заблокувати виконання Казахстаном своїх зовнішньоторговельних зобов’язань – постачання критично потрібного Україні вугілля обсягом 660 тисяч тонн. Наразі цей контракт блокується Росією як країною-транзитером.
В Казахстані називали це не блокуванням, а «деякими обмеженнями у зв'язку із завантаженістю інфраструктури з російського боку». Проте як повідомив 4 січня міністр енергетики Герман Галущенко, російська «блокада» казахського вугілля і надалі триває:«Вугілля з Казахстану не йде. Є укладений контракт „Центренерго“ на 660 тис. тонн казахського вугілля протягом осінньо-зимового періоду, але через відповідні дії Російської Федерації відбувається блокування транзиту вугілля російською територією, а наразі ми не бачимо, і „Центренерго“ так само не бачить інших можливостей на сьогодні це вугілля фізично отримати», — заявив урядовець.
По-друге, такими звинуваченнями Москва намагалася вдарити по ринку казахського скрапленого газу, доля якого в українській економіці сягає 30%.
За даними Держстату, за січень-жовтень 2021 року в українському імпорті із Казахстану енергоносії та паливо складали 66%. А за підрахунками UA-Energy, Казахстан є четвертим найбільшим постачальником нафтопродуктів до України — після Росії, Білорусі та Литви.
І по-третє, Росія намагалася дестабілізувати ситуацію в самій Україні – звинуватити Київ у підтримці зовнішніх сил, створенні «штучного заколоту» та «перевороту» в іноземній країні. Кремль готував такий сценарій під зустріч у форматі «Росія-НАТО». Таким чином, Москва створила привід для втручання безпосередньо у внутрішні справи України.
До того ж, окрім «штаба Аблязова» у Києві, Росія напряму намагалася звинуватити Україну в фінансовій підтримці казахських протестів.
Однак цей план не вдалося реалізувати, більшою мірою через те, що офіційний Київ не коментував події у Казахстані, усвідомлюючи небезпеки та сценарії з боку російської сторони.
Ні МЗС України, ні його окремі представники не робили жодних оцінок щодо протестів у Казахстані. Так само не було оцінок діям казахстанської влади яка запросила в країну військові підрозділи країн ОДКБ.
Жодного повідомлення чи коментаря про ситуацію в Казахстані не було і на сайті президента України.
«Події в Казахстані – це сигнал для нас, Верховної Ради, та для офісу президента, шо потрібно розробити нові нормативно-правові акти щодо моніторингу загроз нацбезпеці»,-.депутат від «Слуги народу», член комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський, який водночас є представником президента в Конституційному суді.
Зазначу, що інформація у ЗМІ про те, що до Казахстану ввели 2 тисячний контингент ОДКБ, на мою думку, не відповідає дійсності. Згідно повідомлень російської сторони, для перекидання військ було задіяно близько 75 одиниць авіації, зокрема, літаки Іл-76. За інформацією спеціалістів, залежно від модифікації, такий літак бере на борт від 145 до 225 осіб. Отже, навіть за приблизними підрахунками, кількість військових ОДКБ була суттєво більшою.
Таким чином, використовуючи фактор зовнішнього втручання, Росія фактично отримала юридичні підстави для своєї військової присутності на території Казахстану у вигляді обмеженого військового контингенту.
Наскільки цей контингент обмежений, покаже час. Скоріш за все, російські військові залишаться на території Казахстану, навіть попри стабілізацію ситуації в країні. Таким чином, Росія використала зовнішній фактор, в тому числі український, в якості прикриття безпосереднього військового втручання і розгортання військового контингенту на території Республіки Казахстан.
Нагадаю, 2 січня в казахському нафтодобувному місті Жанаозен спалахнули масові протести через подорожчання скрапленого газу на 100%. Спочатку мітингувальники вимагали знизити ціни на паливо, а згодом почали висувати політичні вимоги – відсторонення від політики екс-президента Нурсултана Назарбаєва, викорінення корупції та кумівства, будівництва нових фабрик і заводів, а також скорочення безробіття.
На фоні протестів, того ж дня президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв запровадив режим надзвичайного стану у столиці Нур-Султан, а згодом – по всій країні.
6 січня Рада колективної безпеки ОДКБ вирішила направити Колективні миротворчі сили для наведення порядку в Казахстані.
13 січня почалося офіційне виведення «миротворців» ОДКБ з Казахстану. Водночас, командувач силами блоку Андрій Сердюков заявив, що військовий контингент залишиться в країні на невизначений час.
Додам, що 12 січня у Брюсселі відбулося засідання Ради Росія-НАТО. Сторони обговорили ситуацію біля українських кордонів, зокрема, загрозу вторгнення РФ та «гарантії безпеки» Кремля щодо нерозширення НАТО на схід.
Нет комментариев