Біда в Ов'єдо

Так як я зараз знаходжусь на лікарняному і знаходжусь вдома, то ніяких новин не знаю.
Вчора під вечір мені зателефонували із незнайомого номера. Відповіла. Дзвонив журналіст з місцевої газети. Так як я досить довгий час була президенткою асоціації українців Астурії “ Віче”, то раніше досить часто спіскувалась із ЗМІ, і вони до тепер мають мій телефон. Від початку другого етапу війни я передала свої повноваження гарному хлопцеві, який краще розбирався у тому, де і які бронежилети треба купувати і турнікети, і прилади нічного бачення …
Журналіст спитав мене, чи знала я родину росіян, у яких дві дочки — близнючки вчора позбавили себе життя. Я нічого не знала і сказала, що з росіянами із зрозумілих причин спілкування доведене до нуля. Журналіст мені сказав, що батько дівчаток був проукраїнським, що ходив на всі наші мітинги, що на його фото у ФБ український прапор.
Я з’єднала журналіста з людиною, яка знала цього росіянина особисто.
Мене ще раз здивували іспанці. На місце трагедії одразу приїхав алькальд міста. В Іспанії зараз йде підготовка до місцевих виборів. Влада об’явила дводенний траур у місті, політична активність припинилась на два дні. Всі концерти, веселощі відмінені. У вихідні мали відкрити свято Вознесіння, коли до Ов’єдо звозять корів, овець, птицю на виставку, майстри продають свої вироби, відбуваються концерти. Все це також відмінили.
Заплановане нашою асоціацією на 20 травня Свято вишиванки також відмінено.
Я ще раз упевнилась, як цінують у Іспанії людські життя. І неважливо, чи це життя іспанців чи емігрантів, яких пригріла чужа земля.
На жаль, самовбивство є досить розповсюжденим явищем, і серед дітей також. Поки що невідомо, що примусило двох сестричок дванадцяти років стрибнути у відкрите вікно шостого поверху. У колегіо поки що відкидають теорію цькування дівчаток.
Цей випадок ще раз нагадує нам, яким тонким інструментом є людська душа, що торкатися до цього інструменту треба з великою делікатністю, що ми можемо надто пізно дізнатись, що ми поламали чиюсь душу. І, на жаль, ми можемо ніколи не дізнатись, чому сталась трагедія, чи можна було її запобігти. Родині і друзям доведеться все життя жити з цими думками.
Після такої біди хочеться міцніше обійняти своїх дітей, своїх рідних і дати собі слово бути лагідною, обережною, терплячою і розуміючою, тому що прірва під ногами розверзається без попередження.
Бережи, боже, тих, кого ми любимо.