Сучасні блоги та блогери. Частина I


Що таке сучасні блоги та блогери? Чому блоги стали настільки читані, а блогери настільки популярні?

Перевага блогерів над журналістами

Традиційні газети та журнали, а також гідбридні телеканали продукують здебільшого смерть знаного автора. Не автора взагалі, а знаного автора.

Вочевидь це зумовлене високим порогом входження на ринок авторської журналістики.


Відомі автори, в які ті чи інші видання та телеканали вкладають капітал (промоція, реклама, юридичний захист), по мірі зростання їх популярності починають складати значну частину капіталізації видання (телеканалу). Оскільки видання (телеканал) не може собі дозволити зниження капіталізації, то орієнтує такого автора на змістовні рамки видання (телеканалу) — його редакційну політику, порядок денний, тематику і т.д.

Так відомий автор починає залежати від видання (телеканалу), а видання (телеканал) починає залежати від нього. Позиція автора все частіше починає відображати позицію видання (телеканалу), до автора все частіше звертаються з проханням про ті чи інші політичні послуги від імені впливових щодо видання (телеканалу) осіб. Забрана у автора свобода рано чи пізно приводить до зниження цікавості до автора. Відтак або автор це відчуває і йде з видання (телеканалу), або його примусово замінюють на іншого, або популярність видання (телеканалу) загалом падає.

Блог дозволяє будь-кому спробувати свої сили у якості вільного автора. Такі можливості дає Інтернет, який значно знизив поріг входження на ринок авторської журналістики. Схема «блог+обговорення блогу в соціальних мережах» виявилася надзвичайно ефективною для змістовної комунікації на сучасному етапі.

Все влаштовано набагато простіше, ніж у традиційному виданні. Читач в Інтернеті знаходить свого чи своїх блогерів незалежно від їх приналежності до якого-небудь видання (телеканалу), бо видання як такого власне немає: Інтернет і є фактично видання і телеканал.

Водночас блогер з самого початку має те, чого ніколи не мав журналіст будь-якого видання (телеканалу) — незалежність та можливість самому вибирати теми, стиль, способи подачі та самопрезентації.

На перший погляд здається, що цю свободу блогера може віднімати лише аудиторія, але не видання (телеканал), як це було раніше. Але з часом аудиторія по мірі свого зростання може вимагати від шанованого нею блогера висвітлення тих чи інших тем, корекції його позиції чи просто відмови від деяких тверджень.

Якщо автор достатньо мудрий, він зрозуміє, що аудиторія підлягає постійному трафіку — хтось приходить, хтось відходить — і якщо його позиція трансформуються, але лишається цікавою, то це призведе лише до аудиторної трансформації, лишаючи позитивний її приріст незмінним. Тобто автор в принципі може опиратися забаганкам збільшуваної аудиторії та продовжувати гнути свою лінію.

Тобто в ідеалі ми маємо принципову різну ситуацію журналіста традиційного видання (телеканалу) і блогера. Якщо перший це професіонал, що служить корпорації і не може змістовно ризикувати на власний розсуд, обираючи теми, стиль, спосіб подачі та реклами, то другий це приватний підприємець з індивідуальною свободою, принаймні на початку, і рефлексивно виборюваною свободою, коли він стає знаним та популярним.

Водночас у популярного блогера з’являється спокуса продатися. Але це, на відміну від традиційної журналістики, є не умовою професіональної діяльності, а вільним вибором блогера. Тобто у блогера з’являється те, чого не було у автора-журналіста традиційного видання (телеканалу) — можливість вільного вибору: торгувати своєю суспільною позицією, або, інакше кажучи, своєю аудиторією, чи не торгувати.

Інакше кажучи, традиційно лише видання (телеканал) могло продавати рекламодавцю чи політичному замовнику свою аудиторію, а автор видання (телеканалу) ставився у ситуацію підпорядкування ситуації продажу своєї корпорації. Тепер сам автор-блогер може вирішувати, чи продавати рекламодавцю чи політичному замовнику свою аудиторію.

Тобто блогер може опинитися у ситуації контракту і у блогера може з’являтися замовник, який обумовлює не тематику, порядок денний чи тим більше орієнтацію на певну політику, як це було у традиційному виданні (телеканалі), а деякі бажані для замовника контексти — згадку певних персон, критику певних персон, просування певних тем чи подій або, навпаки, критику певних тем чи подій.

Тобто для блогера стають принципово важливими його власне світобачення, його власна ідентифікація-самовизначення і його власна воля щодо відстоювання цієї ідентифікації-самовизначення. Блогер, ставши популярним, може важко і з великим напруженням інтелекту та волі, виборювати свою свободу, не втрачаючи свою аудиторію. Що раніше дуже рідко міг зробити традиційний журналіст, для якого піти з видання чи телеканалу означало повністю або значною мірою втратити свою аудиторію.

Блогер як бот

Почнемо з найгіршого вибору блогера — жорсткої функціоналізації його власної суспільної позиції та бездумного продажу власної аудиторії.

Оскільки аудиторія як узагальнене явище є доволі інертною, то блогеру, який сам по собі розумний, веселий, стильний, можуть пробачати будь-який тимчасовий чи епізодичний ангажемент. Але ангажемент постійний, нав’язливий, іноді навіть суперечливий та абсурдний, призводить до ботизації. Тобто блогер стає ботом.

Блогер як бот це нове явище, воно навіть не описане в Вікіпедії, де чітко вказано, що бот це програма, яка виконує певний набір функцій з гуманітарним навантаженням, тобто може імітувати дії людини. Очевидно вживання терміну «бот» позначає ситуацію жорсткої функціоналізації блогера, коли він починає діяти як автомат з певним набором функцій — захист певної політичної сили, просування певного контексту соціальних подій тощо.

Водночас ангажемент надзвичайно складно відрізнити від специфічності позиції блогера. Оскільки в Інтернет політкоректність є бажаною, але не завжди дотримуваною, то не певна специфіка блогера, яка може не мати конкретного замовника, може бути ангажована безпосередньо специфічною аудиторією — людьми з агресією щодо певної позиції чи теми, людьми інтелектуальними або, навпаки, людьми малоосвіченими і мало вихованими.
Тобто щодо певного блогера на короткому проміжку його роботи для аудиторії дуже важко відрізнити специфіку уподобань блогера від ангажованості його позиції.

Отже деякі блогери отримують звання ботів тоді, коли 1) їх авторська позиція стає явно і досить тривалий час заангажованою на користь певної політичної сили чи певної досить маргінальної частини аудиторії; 2)
їх авторська позиція не солідаризується зі всією громадою.

Тобто чим більш універсальною, чим більш солідаризованою з більшою частиною суспільства є позиція блогера, тим менше він ризикує бути названим ботом.

Водночас навіть стовідсоткові боти мають попит серед якоїсь аудиторії, тому що завжди знайдеться та частина аудиторії, якій ангажемент блогера подобається. Зрозуміло, що це буде не дуже велика частина аудиторії.

В суспільствах, де наявне політичне протистояння, боти отримують назви, що орієнтовані на конкретних політичних осіб, між якими відбувається це протистояння.

В даному разі в сучасній Україні серед блогерів є доволі чітке розмежування на «юлєботів» (ботів Юлії Тимошенко) і «порохоботів» (ботів Петра Порошенка).

Водночас це розмежування нерівноцінне за маркуванням, визнанням та ставленням до них як української громади, так сторони супротивника війни до України — Росії.
Давайте подивимося на факти.

Гугл показує, що слово «юлеботы» зустрічається в Інтернет 3480 разів (дані на ранок 17.03.2017 року). Той же Гугл в той же час показує, що слово «порохоботы» зустрічається в Інтернет 28300 разів, тобто в 8 разів більше. Тобто позиція «порохобота» обговорюється, засуджується, критикується чи вшановується українською громадськістю в 8 разів частіше.

А що ж російський Інтернет, як він описує це явище? Неформальна, неформатна, фривольна та гумористична Інтернет-енциклопедія «Луркоморье» згадує явище «юлєботи» і зовсім не згадує явище «порохоботи». Тобто менш масштабне в Україні явище означене в імені на відміну від більш масштабного явища. Чому так, залишається лише гадати — чи то замовлення таке було від російської влади, чи то українська влада постаралася.

Отже статистика Гугл говорить про те, що в ситуації політичного протистояння позиція «порохобота» серед блогерів виражена набагато прикметніше і набагато контраверсійніше, ніж позиція «юлєбота».

Моє гіпотетичне пояснення цієї розбіжності полягає в тому, що позиція «юлєбота» в час опозиційності її політичної сили є більш ближчою до громади, ніж позиція «порохобота». Відтак громада більш різко і частіше реагує на «порохобтів», ніж на «юлєботів». Росії ж вигідне протилежне — засудження «юлєботів» і ігнорування «порохоботів».

Але ботизація стосується не тільки блогерів. Значно ботизованою є також робота щодо блогів у соціальних мережах блогерів їх коментаторів, які теж виступають в якості мікроблогерів (адже коментар це своєрідний мікроблог). Тобто бот це також жорстко функціоналізована позиція автоматичної і спрощеної підтримки тієї чи іншої соціальної позиції через коментар до блога.

Навіть коли блогер намагається уникати ботизації, вона проникає в його соціальні мережі через «комент-ботів» в сфері обговорення його блогів. І тут є теж дві позиції — ельфінг (захвалювання позиції блогера) і тролінг (радикальна критика, провокації і знущання над позицією блогера). Таким чином, навіть неботизованих блогерів, які уникли продажності і ботизації, намагаються ботизувати — але вже через коментарі з боку комент-ботів.

Блажен той блогер, хто не ботизувався сам, має велику аудиторію і не має ані ельфінгу, ані тролінгу.

Продовження матеріалу читайте тут.

Нет комментариев