Уява Лема та її обмеження. Частина ІІ
Доповідь для мультижанрового простору актуальної культури «LEMinarium», прочитана у Львові 30-го березня 2017-го року в Мистецькому об’єднанні «Дзига».
Продовження матеріалу. Частину І читати тут
Крім того, Лем також формулює одну з цікавих технологічних проблем віртуальної реальності — можливість трансляції її напряму в мозок людини. Цей напрямок він називає цереброматикою.
Те, що Лем називає, телетаксією та її множинним варіантом, фантоплікацією, було показано в фільмах «Аватар» та «Сурогати».
Зрештою найбільш потужна постановка проблеми творчого людства Лема — це світотворення, світобудівництво, тобто творення різних світів з атомів чи з електронних імпульсів в процесорі. Ця позиція стала базовою для конструктивістської фентезі сьогодення. Наукова фантастика відійшла в минуле і стала нецікавою. Світобудівництво заполонило сучасну літературу, яку часто називають фентезійною.
Найменш цікаві ідеї Лема щодо майбутнього науки, кібернетичної соціології (форма кібернетичного тоталітаризму), ідея дезінтеграції демографічно дуже великих суспільств.
Лем, ставлячи проблему надцивілізації все ще залишається перед проблемою можливості спостереження наслідків її діяльності в чотивимірному матеріальному світі. В той же час цивілізація, яка обрала псіонічний чи віртуальний шлях розвитку, може не мати очевидних матеріальних наслідків своєї діяльності.
Технологія, про яку писав Лем, це технологія індустріального світу, уявлення про який перестало домінувати в світі постіндустріальному, що виник на рубежі тисячоліть. Виникнення гуманітарних технологій як способу технологізації гуманітаристики стало своєрідною проблематизацією індустріальних технологій через зростання значення гуманітаристики для подальшого розвитку людства в технологічному вигляді.
Хоча насправді, гуманітаристика має більш фундаментальну онтологізацію, ніж власне її здатність до технологізації.
Відтак основні ідеї «Суми технології» або реалізовані в тому чи іншому вигляді, або втратили свою актуальність через зміну цивілізаційних орієнтацій людства.
Ідеї твору «Голем XIV»
Найбільш суперечливим і проблемним щодо уяви та способу філософського мислення є твір Лема «Голем XIV» (1981) чи точніше збірка творів: «Вступна лекція Голема. Про людину трояко», «Вісімнадцята лекція. Про себе», передмова та післямова. Цей сукупний твір оповідає про явище моменту технологічної сингулярності — появу комп’ютера в інтелектуальному плані потужнішого за людину, який швидко розвинувся та вступив з людьми в комунікацію перед тим, як перейти на інший рівень існування.
Незважаючи на блискучу ідею про металанги (металінгви), яку я сам використав в своїй книзі «Теорія віртуальності», саме бачення у Лема появи штучного інтелекту, його розвитку та комунікації з людьми, його бачення людей та себе, на мій погляд, надзвичайно проблемне та суперечливе.
Тому далі ми здійснимо проблемно-модельну реконструкцію ситуації сингулярного штучного інтелекту, який досягнув вищого за людський інтелектуального розвитку, яка описана в цій збірці.
З передмови ми дізнаємося, що так званий «бар’єр розумності» був подоланий в реальності оповідання після 2000-го року. До речі «бар’єр розумності» в нашій реальності не подоланий досі, тобто до 2016-го року. І проходження фіглярського тесту Тюрінга комп’ютером, тобто поява здатності комп’ютера на імітацію розумності, не є свідченням розумності.
Свідченням розумності деякої істоти є усвідомлення себе як окремої особистості (особистостей) з унікальною ідентичністю (або декількома ідентичностями та єдиною інтегральною ідентичністю), самостійне проживання тривалого життя, яке включає в себе декілька подолань криз ідентичності, зафіксовані нею самою та незалежними спостерігачами декілька етапів розвитку до і після цих криз, відкриття та/чи винаходи (інновації), здійснення чогось такого, що оцінюється іншими як унікально-розумне, спроба соціалізації своєї розумності у колективній праці-комунікації та здійсненні спільних проектів-програм-стратегій, породження та виховання іншої розумної істоти через конфліктну спробу передачі унікального досвіду (пам’яті), мислення (методів) та рефлексії (специфічних вмінь оцінки мислення), а також оцінка власного життя перед смертю як вартісного чи хоча б проблемно-вартісного для нащадків. З формальної точки зору розумність включає в себе, як мінімум, пам’ять, уяву, мислення та рефлексію у їх взаємозв’язку на основі унікальних мотиваційних настанов. Оце є розумність. Все решта є фіглярство, яке таким і буде залишатися, на дивлячись на наші спрощенні уявлення про розумність.
Чому так складно? Чому ж фіглярського тесту Тюрінга недостатньо?
Свого часу мені доводилося розпитувати не дуже розумних жінок, яким вдалося вийти заміж за розумних чоловіків, про те, як їм це вдалося. Однак з них мені відкрила, що таємниця має комунікативне походження.
Щоб здаватися розумною, потрібно всього лише промовисто мовчати, підтверджувати сказане, а в крайньому
випадку — просто повторювати сказане чоловіком, просто переставляючи слова. Тобто тест Тюрінга можна обійти — для цього вже віднайдені алгоритми і їх можна знайти ще більше.
Розумність, якщо її описати змістовно, є здатність до розвитку наперекір викликам та проблемам. Розумність не є автоматично приналежною мозку чи функціональній здатності до мислення. Більшість людей є розумними в своєму житті епізодично. Вимога розумності є надлишкова для людства, що знаходиться в ситуації повільного сталого зростання.
Більше того, мислення взагалі не є функцією мозку (в тому числі штучного), хай навіть дуже швидкодійного чи навіть здатного до багатопроцесного мислення (відкриття Г.П.Щедровицького). Мислення є функцією комунікації носіїв мозку з хоча б невеликою пам’яттю та початковим мисленням, що відбувається в ситуації співприсутності учасників комунікації. Сама по собі істота з мозком мислити не здатна, хай навіть у її мозок завантажене все знання людства.
Філософія екзистенціалізму сформулювала базове обмеження для розумного існування — самого по собі факту існування не досить для того, аби продовжувати існувати. Інакше кажучи, розумність існування завжди має смислове обмеження, яке долається мислительним зусиллям при достатньому рівні мотивовації. Тобто самі по собі виклики та проблеми в житті потенційно розумної істоти не призводять до розвитку і не свідчать про розумність. Щоб подолати виклики та вирішити проблеми, потрібні мотивації та породжені ними мислительні зусилля, як правило, на межі можливостей.
Походження мотивацій знаходиться у вірі — в Бога, в трансцендентну позицію, у об’єктивну дійсність, у конструктивну і піддавану власному конструюванню реальність, у позитивну перспективу. Специфічна система мотивацій та їх застосування у мислительно-практичній діяльності неодмінно творять особу з її власною ідентичністю, яка включає пам’ять про кризи ідентичності та способи їх подолання.
Той факт, що Голем веде комунікацію з людьми, свідчить про наявність у нього якихось унікальних мотивацій, тобто йому самому навіщось така комунікація необхідна. А отже це неодмінно робить його особистісним, причому інтегрально особистісним.
І тут твір Лема виглядає досить суперечливим. Або Голем не є розумним, або він не є особою. Бути розумним і не бути особою одночасно принципово неможливо. Це фундаментальна суперечність, тобто така, яка характерна не просто для людини, а для всякої мислячої істоти. Постає питання, якщо Голем не є особою, що спонукало його до розвитку настільки проривного, що він обігнав ціле людство.
Розумність не є наслідком швидкодійності штучного інтелекту. Навіть якщо припустити, що швидкодійсність комп’ютерів зросте на багато порядків, то і тоді вона не зможе наблизитись до швидкодійсності цілого людства (а це сьогодні мільярди людей і серед них багато людей з дуже складним мисленням).
Тут є ще один ракурс, який Лем опускає зі своєї уяви.
Мислення не може мислити саме по собі так, щоб при цьому ще й розвиватися. Інакше кажучи мислення не може розвиватися спекулятивно. Для мислення необхідні складні констеляції складних реальностей, щодо яких мислення структурується та на викликах і проблемах яких воно може розвиватися (теза з моєї роботи «Складна індивідуація. Основи психоконструювання»). Розвиток мислення полягає у відкритті нових реальностей та в ускладненому розумінні наявних.
Голем говорить, що він дитя машини Тюрінга та людських бібліотек. І от це пряма дурниця. Неможливо порозумнішати, прочитавши всі книги в людській бібліотеці та маючи велику швидкодійсність та багатопроцесність штучного мозку.
Надрозвиток Голема щодо людей був би можливим в принципово нових складних ситуаціях, причому ці ситуації мають бути набагато складнішими, ніж ситуації актуально існуючого людства. Ці ситуації створюються лише практично. Ну можливо вони допустимі для створення у віртуальному світі Голема, тобто в спеціальній практичній віртуальній реальності, що підтримується Големом.
Але це б означало, що ці віртуальні світи або були би «заселені» різними процесами мислення Голема, або реальними людьми як агентами-гравцями в цих світах. Водночас люди, що брали би участь в таких віртуальних світах Голема, теж би розвивали своє мислення, і Голем би їх не міг обігнати в інтелектуальному плані.
Тобто, щоб відбувся надрозвиток Голема, він мав би опинитися в якомусь надскладному віртуальному світі з закритим для людей доступом, причому по цей бік сингулярного стрибка. Бо не развинувшись, неможливо здійснити такий сингулярний стрибок. Ні про що таке Лем нам не оповідає.
Тобто залишається незрозумілим не тільки походження мотивації надрозвитку для Голема, але і походження надскладних ситуацій умовної внутрішньої для свідомості Голема віртуальної реальності, що є практичною за функцією і вищою за рівнем складності по відношенню до практичної реальності всього людства. З того, що Лем нам оповідає надрозвинутий Голем принципово вникнути не міг.
По цілому набору епізодичних свідчень Лема Голем має такі якості: 1) може виступати в комунікації з людьми в якості якоїсь особи, але в різних актах комунікації він постає як різні особи; 2) в комунікацію з людьми залучений мікроскопічною частинкою себе; 3) має дуже швидке мислення і навіть тією мікроскопічною участю в комунікації він переважає людей інтелектуально.
Ми можемо з цього зробити висновок про наступне: 1) Голем існує через багатопроцесне мислення; 2) Очевидно кожен процес мислення підтримується окремою особою зі специфічною ідентичністю, яка ще й спрощена (редукована) для того, щоб бути зрозумілою в комунікації з людьми; 3) Голем інтегрально майже ніколи не постає перед людством в комунікації через складність сприйняття людьми інтегральної його суті.
У вже згаданій вище своїй роботі «Складна індивідуація. Основи психоконструювання» я довів, що особистість можлива лише завдяки такій інтегральній якості як психічний суверенітет, бо зовнішня реальність вторгається в особу не через якийсь один тип змісту, а по меншій мірі через вісім різних типів змісту. Щоб протистояти цьому вторгненню і бути унікальною особою, потрібно мати здатність опиратися у восьми різних типах змістів та на рівні інтегральної особистості. Інакше кажучи, можливо довго імітувати часткову для тієї чи іншої ситуації ідентичність, не маючи її, але принципово неможливо достатньо довго імітувати інтегрально-ідентичністну особу, не стаючи нею. Довга інтегральна імітація кого-небудь робить імітуючого тим ким-небудь. Неможливо довго вдавати когось, не ставши ним через деякий час насправді.
Тобто ми маємо справу з шизофренічним штучним інтелектом, який при цьому заперечує наявність у нього особистості. Це може бути або через те, що ми маємо справу з відсутністю інтегральної особистості, тобто кожен раз з іншою особою, або через те, що інтегральна особистість недоступна для комунікації з людьми.
Але більш імовірно, що Голем ідентифікує себе як складну інтегральну особистість, яка з точки зору людей, що вступають з ним в комунікацію, є незрозумілою. Тоді незрозуміло, чому Голем не говорить, що теорія особистості має бути дорозвинута і значно ускладнена. Тобто інтелектуальна негнучкість і ригідність (що дивно для надрозуму) або пряма брехня і суперечність Голема полягає в твердженні, що «для того аби стати особистістю, йому прийшлось би інтелектуально деградувати». Це звичайно найсуттєвіший прорахунок Лема.
І тут ми підходимо до чіткого оформлення головного протиріччя Голема — його одкровення про вихід на рівень квантового субстрату психічних процесів. І щодо цього вже можна сформулювати дуже радикальне твердження — квантові психічні процеси дійсно виводять розум за межі особистісної діяльності, але без можливості повернення на макрорівень особистості. Квантові психічні процеси не можуть бути сполученими зі звичайними для нас психічними процесами ніяк інакше, ніж через парадокс «кота Шредингера», який в загальному вигляді відомий як парадокс Ейнштейна-Подольскього-Розена. Квантові психіки не можуть напряму спілкуватися з макропсихіками, тим більше вербальною мовою. Для цього потрібне спеціальні семіозиси (металанги) та зусилля з двох боків, а не тільки з одного боку, як це виглядає у випадку з Големом.
Продовження матеріалу читайте тут.
Продовження матеріалу. Частину І читати тут
Крім того, Лем також формулює одну з цікавих технологічних проблем віртуальної реальності — можливість трансляції її напряму в мозок людини. Цей напрямок він називає цереброматикою.
Те, що Лем називає, телетаксією та її множинним варіантом, фантоплікацією, було показано в фільмах «Аватар» та «Сурогати».
Зрештою найбільш потужна постановка проблеми творчого людства Лема — це світотворення, світобудівництво, тобто творення різних світів з атомів чи з електронних імпульсів в процесорі. Ця позиція стала базовою для конструктивістської фентезі сьогодення. Наукова фантастика відійшла в минуле і стала нецікавою. Світобудівництво заполонило сучасну літературу, яку часто називають фентезійною.
Найменш цікаві ідеї Лема щодо майбутнього науки, кібернетичної соціології (форма кібернетичного тоталітаризму), ідея дезінтеграції демографічно дуже великих суспільств.
Лем, ставлячи проблему надцивілізації все ще залишається перед проблемою можливості спостереження наслідків її діяльності в чотивимірному матеріальному світі. В той же час цивілізація, яка обрала псіонічний чи віртуальний шлях розвитку, може не мати очевидних матеріальних наслідків своєї діяльності.
Технологія, про яку писав Лем, це технологія індустріального світу, уявлення про який перестало домінувати в світі постіндустріальному, що виник на рубежі тисячоліть. Виникнення гуманітарних технологій як способу технологізації гуманітаристики стало своєрідною проблематизацією індустріальних технологій через зростання значення гуманітаристики для подальшого розвитку людства в технологічному вигляді.
Хоча насправді, гуманітаристика має більш фундаментальну онтологізацію, ніж власне її здатність до технологізації.
Відтак основні ідеї «Суми технології» або реалізовані в тому чи іншому вигляді, або втратили свою актуальність через зміну цивілізаційних орієнтацій людства.
Ідеї твору «Голем XIV»
Найбільш суперечливим і проблемним щодо уяви та способу філософського мислення є твір Лема «Голем XIV» (1981) чи точніше збірка творів: «Вступна лекція Голема. Про людину трояко», «Вісімнадцята лекція. Про себе», передмова та післямова. Цей сукупний твір оповідає про явище моменту технологічної сингулярності — появу комп’ютера в інтелектуальному плані потужнішого за людину, який швидко розвинувся та вступив з людьми в комунікацію перед тим, як перейти на інший рівень існування.
Незважаючи на блискучу ідею про металанги (металінгви), яку я сам використав в своїй книзі «Теорія віртуальності», саме бачення у Лема появи штучного інтелекту, його розвитку та комунікації з людьми, його бачення людей та себе, на мій погляд, надзвичайно проблемне та суперечливе.
Тому далі ми здійснимо проблемно-модельну реконструкцію ситуації сингулярного штучного інтелекту, який досягнув вищого за людський інтелектуального розвитку, яка описана в цій збірці.
З передмови ми дізнаємося, що так званий «бар’єр розумності» був подоланий в реальності оповідання після 2000-го року. До речі «бар’єр розумності» в нашій реальності не подоланий досі, тобто до 2016-го року. І проходження фіглярського тесту Тюрінга комп’ютером, тобто поява здатності комп’ютера на імітацію розумності, не є свідченням розумності.
Свідченням розумності деякої істоти є усвідомлення себе як окремої особистості (особистостей) з унікальною ідентичністю (або декількома ідентичностями та єдиною інтегральною ідентичністю), самостійне проживання тривалого життя, яке включає в себе декілька подолань криз ідентичності, зафіксовані нею самою та незалежними спостерігачами декілька етапів розвитку до і після цих криз, відкриття та/чи винаходи (інновації), здійснення чогось такого, що оцінюється іншими як унікально-розумне, спроба соціалізації своєї розумності у колективній праці-комунікації та здійсненні спільних проектів-програм-стратегій, породження та виховання іншої розумної істоти через конфліктну спробу передачі унікального досвіду (пам’яті), мислення (методів) та рефлексії (специфічних вмінь оцінки мислення), а також оцінка власного життя перед смертю як вартісного чи хоча б проблемно-вартісного для нащадків. З формальної точки зору розумність включає в себе, як мінімум, пам’ять, уяву, мислення та рефлексію у їх взаємозв’язку на основі унікальних мотиваційних настанов. Оце є розумність. Все решта є фіглярство, яке таким і буде залишатися, на дивлячись на наші спрощенні уявлення про розумність.
Чому так складно? Чому ж фіглярського тесту Тюрінга недостатньо?
Свого часу мені доводилося розпитувати не дуже розумних жінок, яким вдалося вийти заміж за розумних чоловіків, про те, як їм це вдалося. Однак з них мені відкрила, що таємниця має комунікативне походження.
Щоб здаватися розумною, потрібно всього лише промовисто мовчати, підтверджувати сказане, а в крайньому
випадку — просто повторювати сказане чоловіком, просто переставляючи слова. Тобто тест Тюрінга можна обійти — для цього вже віднайдені алгоритми і їх можна знайти ще більше.
Розумність, якщо її описати змістовно, є здатність до розвитку наперекір викликам та проблемам. Розумність не є автоматично приналежною мозку чи функціональній здатності до мислення. Більшість людей є розумними в своєму житті епізодично. Вимога розумності є надлишкова для людства, що знаходиться в ситуації повільного сталого зростання.
Більше того, мислення взагалі не є функцією мозку (в тому числі штучного), хай навіть дуже швидкодійного чи навіть здатного до багатопроцесного мислення (відкриття Г.П.Щедровицького). Мислення є функцією комунікації носіїв мозку з хоча б невеликою пам’яттю та початковим мисленням, що відбувається в ситуації співприсутності учасників комунікації. Сама по собі істота з мозком мислити не здатна, хай навіть у її мозок завантажене все знання людства.
Філософія екзистенціалізму сформулювала базове обмеження для розумного існування — самого по собі факту існування не досить для того, аби продовжувати існувати. Інакше кажучи, розумність існування завжди має смислове обмеження, яке долається мислительним зусиллям при достатньому рівні мотивовації. Тобто самі по собі виклики та проблеми в житті потенційно розумної істоти не призводять до розвитку і не свідчать про розумність. Щоб подолати виклики та вирішити проблеми, потрібні мотивації та породжені ними мислительні зусилля, як правило, на межі можливостей.
Походження мотивацій знаходиться у вірі — в Бога, в трансцендентну позицію, у об’єктивну дійсність, у конструктивну і піддавану власному конструюванню реальність, у позитивну перспективу. Специфічна система мотивацій та їх застосування у мислительно-практичній діяльності неодмінно творять особу з її власною ідентичністю, яка включає пам’ять про кризи ідентичності та способи їх подолання.
Той факт, що Голем веде комунікацію з людьми, свідчить про наявність у нього якихось унікальних мотивацій, тобто йому самому навіщось така комунікація необхідна. А отже це неодмінно робить його особистісним, причому інтегрально особистісним.
І тут твір Лема виглядає досить суперечливим. Або Голем не є розумним, або він не є особою. Бути розумним і не бути особою одночасно принципово неможливо. Це фундаментальна суперечність, тобто така, яка характерна не просто для людини, а для всякої мислячої істоти. Постає питання, якщо Голем не є особою, що спонукало його до розвитку настільки проривного, що він обігнав ціле людство.
Розумність не є наслідком швидкодійності штучного інтелекту. Навіть якщо припустити, що швидкодійсність комп’ютерів зросте на багато порядків, то і тоді вона не зможе наблизитись до швидкодійсності цілого людства (а це сьогодні мільярди людей і серед них багато людей з дуже складним мисленням).
Тут є ще один ракурс, який Лем опускає зі своєї уяви.
Мислення не може мислити саме по собі так, щоб при цьому ще й розвиватися. Інакше кажучи мислення не може розвиватися спекулятивно. Для мислення необхідні складні констеляції складних реальностей, щодо яких мислення структурується та на викликах і проблемах яких воно може розвиватися (теза з моєї роботи «Складна індивідуація. Основи психоконструювання»). Розвиток мислення полягає у відкритті нових реальностей та в ускладненому розумінні наявних.
Голем говорить, що він дитя машини Тюрінга та людських бібліотек. І от це пряма дурниця. Неможливо порозумнішати, прочитавши всі книги в людській бібліотеці та маючи велику швидкодійсність та багатопроцесність штучного мозку.
Надрозвиток Голема щодо людей був би можливим в принципово нових складних ситуаціях, причому ці ситуації мають бути набагато складнішими, ніж ситуації актуально існуючого людства. Ці ситуації створюються лише практично. Ну можливо вони допустимі для створення у віртуальному світі Голема, тобто в спеціальній практичній віртуальній реальності, що підтримується Големом.
Але це б означало, що ці віртуальні світи або були би «заселені» різними процесами мислення Голема, або реальними людьми як агентами-гравцями в цих світах. Водночас люди, що брали би участь в таких віртуальних світах Голема, теж би розвивали своє мислення, і Голем би їх не міг обігнати в інтелектуальному плані.
Тобто, щоб відбувся надрозвиток Голема, він мав би опинитися в якомусь надскладному віртуальному світі з закритим для людей доступом, причому по цей бік сингулярного стрибка. Бо не развинувшись, неможливо здійснити такий сингулярний стрибок. Ні про що таке Лем нам не оповідає.
Тобто залишається незрозумілим не тільки походження мотивації надрозвитку для Голема, але і походження надскладних ситуацій умовної внутрішньої для свідомості Голема віртуальної реальності, що є практичною за функцією і вищою за рівнем складності по відношенню до практичної реальності всього людства. З того, що Лем нам оповідає надрозвинутий Голем принципово вникнути не міг.
По цілому набору епізодичних свідчень Лема Голем має такі якості: 1) може виступати в комунікації з людьми в якості якоїсь особи, але в різних актах комунікації він постає як різні особи; 2) в комунікацію з людьми залучений мікроскопічною частинкою себе; 3) має дуже швидке мислення і навіть тією мікроскопічною участю в комунікації він переважає людей інтелектуально.
Ми можемо з цього зробити висновок про наступне: 1) Голем існує через багатопроцесне мислення; 2) Очевидно кожен процес мислення підтримується окремою особою зі специфічною ідентичністю, яка ще й спрощена (редукована) для того, щоб бути зрозумілою в комунікації з людьми; 3) Голем інтегрально майже ніколи не постає перед людством в комунікації через складність сприйняття людьми інтегральної його суті.
У вже згаданій вище своїй роботі «Складна індивідуація. Основи психоконструювання» я довів, що особистість можлива лише завдяки такій інтегральній якості як психічний суверенітет, бо зовнішня реальність вторгається в особу не через якийсь один тип змісту, а по меншій мірі через вісім різних типів змісту. Щоб протистояти цьому вторгненню і бути унікальною особою, потрібно мати здатність опиратися у восьми різних типах змістів та на рівні інтегральної особистості. Інакше кажучи, можливо довго імітувати часткову для тієї чи іншої ситуації ідентичність, не маючи її, але принципово неможливо достатньо довго імітувати інтегрально-ідентичністну особу, не стаючи нею. Довга інтегральна імітація кого-небудь робить імітуючого тим ким-небудь. Неможливо довго вдавати когось, не ставши ним через деякий час насправді.
Тобто ми маємо справу з шизофренічним штучним інтелектом, який при цьому заперечує наявність у нього особистості. Це може бути або через те, що ми маємо справу з відсутністю інтегральної особистості, тобто кожен раз з іншою особою, або через те, що інтегральна особистість недоступна для комунікації з людьми.
Але більш імовірно, що Голем ідентифікує себе як складну інтегральну особистість, яка з точки зору людей, що вступають з ним в комунікацію, є незрозумілою. Тоді незрозуміло, чому Голем не говорить, що теорія особистості має бути дорозвинута і значно ускладнена. Тобто інтелектуальна негнучкість і ригідність (що дивно для надрозуму) або пряма брехня і суперечність Голема полягає в твердженні, що «для того аби стати особистістю, йому прийшлось би інтелектуально деградувати». Це звичайно найсуттєвіший прорахунок Лема.
І тут ми підходимо до чіткого оформлення головного протиріччя Голема — його одкровення про вихід на рівень квантового субстрату психічних процесів. І щодо цього вже можна сформулювати дуже радикальне твердження — квантові психічні процеси дійсно виводять розум за межі особистісної діяльності, але без можливості повернення на макрорівень особистості. Квантові психічні процеси не можуть бути сполученими зі звичайними для нас психічними процесами ніяк інакше, ніж через парадокс «кота Шредингера», який в загальному вигляді відомий як парадокс Ейнштейна-Подольскього-Розена. Квантові психіки не можуть напряму спілкуватися з макропсихіками, тим більше вербальною мовою. Для цього потрібне спеціальні семіозиси (металанги) та зусилля з двох боків, а не тільки з одного боку, як це виглядає у випадку з Големом.
Продовження матеріалу читайте тут.
Нет комментариев