Чи будуть німці пити воду з українських джерел?
ЧИ БУДУТЬ НІМЦІ КОЛИСЬ ПИТИ ВОДУ З УКРАЇНСЬКИХ ДЖЕРЕЛ?
Вже досить давненько прочитала я у «Молодому буковинцю» статтю про те, як німці подорожували у Карпатах, придивлялись до сільского життя, а кмітливі гуцули дозволяли німцям працювати на їхніх городах, доїти корів і ще й брали за це з іноземців по десять доларів. Ну, думалось, ох і хитрі ж гуцули. І також запам’яталось, що стаття повідомляла, що німці не пили воду з карпатських криниць і джерел — вони носили собі свої німецькі пляшки з водою. Я навіть образилась за наші чисті як сльоза води Карпат. А тепер я думаю, може німці почули анекдот про гуцула, який запрошував російських туристів пити пригорщами воду з джерела, до якого стікалась вода з гуцульских вбиралень?
Коли я приїхала до іспанського Ов’єдо, мене здивувало багато речей. Я й зараз ще іноді продовжую дивуватись. Здивувало мене те, що після багатогодинного ходіння по місту ввечері мої ноги були чистими. Дома, в Україні, коли я добиралась зі Сторожинця до Чернівців, не треба було бути Шерлоком Холмсом, щоб зрозуміти по моїм ногам, що я не чернівчанкою.
Згодом я взнала, що багаторічний голова Ов’єдо Gabino de Lorenzo доклав багато зусиль, щоб місто стало одним з найчистіших не тільки в Іспанії, але й в Європі і що місто багато разів було нагороджене європейською медаллю “Срібна мітла”.(Виявляється і за чистоту дають медалі.) Він їздив до Німеччини, вивчав там досвід, купив невеличкі дорогезні машини, які і миють, і пилососять, і замітають, і поливають вулиці. З Gabino Lorenzo, кажуть, кепкували, критикували за великі витрати, а потім виявилось, що голова досяг своєї мети і інші голови міст за досвідом вже їхали не до Німеччини, а до Ов’єдо.
Крім чистоти вулиць іспанці також дбають про виховання дітей таким чином, щоб вони знали, як берегти навколишнє середовище і як не смітити. У школах не тільки проводять уроки на екологічні теми, але ще й проводять екскурсії на сміттєзвалище. Напевно, для нас, українців, це звучить дивно, але це є саме так. На екскурсії на сміттезвалище ходять не тільки діти, але також і дорослі. Були на такій екскурсії і мої діти, і я з моїм чоловіком.
Так виглядає смітник з висоти пташиного польоту
Коли приїздиш на сміттєзвалище, то при певних напрямах вітру відчуваєш неприємний запах. На території сміттєзвалища є гарні адміністративні будівлі.
Офіс на смітнику
Там же і є експонати невеличкого музею, кімната для експериментів.
Сміттєзвалище схоже на сміттєзвалище там, де є свіже сміття, а там, де сміття вже знаходиться довший час, можно побачити величезні зелені схили у вигляді терас, вкритих травою. Ці схили гарні, приваблюють око. Але є одне “але”, яке неприємно вражає: ці гарні схили непридатні для використання. По них небезпечно ходити, на них нічого не можна будувати. Тобто територія начебто є, але її фактично немає і невідомо, через скільки поколінь ця земля повернеться у користування. І чи повернеться?
Зусилля уряду направлене на те, щоб якомога меньше сміття доходило до звалища. Тому все, що можливо переробити, переробляють.
Городина, яка вирощується з компосту, виготовленого на смітнику
Відвідувачам показують, як з органічних відходів виробляють добрива. Ці добрива одразу на території ж продаються, а колективам городників, які виявлять бажання робити компост з домашніх органічних відходів, дарують пластикові контейнери (ціною у 45 євро) для виготовлення компосту і також кілька мішків компосту. Через якийсь час представник міськради перевіряє, чи використовується контейнер за призначенням. Якщо ні, контейнер забирають.
Контейнер для компосту
На сміттезвалищі крім переробки паперу, пластику, скла, почали виготовляти килимочки з одягу, текстилю, які у великій кількості останніми роками почали багато викидати у сміття. Біля сміттєзвалища є клумби з розкішною городиною, яка вирощена на компості. Під час екскурсії дітям показують, як відбувається нагрівання компостної маси і як її треба перемішувати.
Також на сміттєзвалищі є труби, по яких йде газ, видобутий з органічних відходів, є крематорій, де спалюють небезпечні відходи.
Дізнаються екскурсанти і про те, що коли купуєш товар, на якому є кружечок з двома намальованими стрілочками, то це озанчає, що у ціну товара закладено вторинну переробку упаковки.
Під кінець екскурсії дітям показують соколів, яких утримують на “службі”, годують курчатами і час від часу випускають політати над сміттєзвалищем, щоб відігнати ворон, чайок, які унадились ритися у смітті. Спостереження за соколом викликає у дітей велику цікавість. Очевидно, це зроблено для того, щоб діти мали гарний спогад, щоб давали добрі відгуки про екскурсію і щоб зробили вірні висновки.
Сокіл, який чекає на дозвіл політати.
Екскурсія, без сумніву, наочно показує дітям, що люди продукують дуже багато сміття і що якщо з ним нічого не робити, то воно можуть перетворитися у величезну проблему.
Мої діти після екскурсії почали мені іноді робити зауваження, що я викидаю сміття не в той смітник. У нас в хаті є три смітника, також є пакет для збирання скляних пляшок. І ще я зливаю у пластикову пляшку використану олію і відношу її в супемаркет. З олії зроблять біопаливо. Якщо олію виливати у раковину, то очистити воду від олії так само важко як від нафтопродуктів. Батарейки, ліки, лампи денного світла, фарбу для ксерокса ми теж відносимо у визначені місця.
Про екологічне виховання дітей дбають також у морському акваріумі у Хіхоні, куди ми ходили з дітьми. Там є стенд, який показує, яку шкоду приносить морській фауні пластикові пакети, які їдять морські черепахи і потім гинуть, і також якої шкоди завдають упаковки для пива, чи кока-коли, у дірочках яких застрягають морські тваринки і теж гинуть, так як не мають змоги вибратись з пастки.
Такі екскурсії безперечно, дають великий ефект. Це особливо помітно, коли йдеш у вихідні дні у парки, на місця відпочинку і скрізь бачиш акуратні пакетики зі сміттям у смітнику. А біля моря смітники мають кришки для того, щоб вітер не забрав пластикові пакети і не заніс у воду.
Дбають іспанці також і про будівельне сміття. Всі, хто будує чи ремонтує житло, відвозять будівельне сміття у спеціальне місце і платить за переробку сміття. Будівельне сміття потім переробляється.
Так сталось, що я багато років не ходила в Україні до лісу, у якому пройшло моє дитинство. В Іспанії я часто згадувала цей ліс. Згадувала, як я збирала там з мамою гриби, як пасла корову зі своїми друзями дитинства, як ходила за підсніжниками. Цей ліс був великою частиною мого життя. Я роками мріяла пройтися тими стежками, якими колись ходила. Як же я була розчарована, коли після п’яти років проживання у Іспанії я побачила, що лісу майже не залишилось, скрізь валялись пластикові пляшки, купи будівельного сміття. Як мені було боляче бачити таку пустку.
Ще одне глибоке розчарування довелось відчути, коли я пішла з дітьми на річку. Зелена пахуча вода Серету так порадувала мене. Це теж була зустріч з моїм старим товаришем. І коли я з насолодою плавала у воді, я побачила у воді дохлу курку. Я вийшла з води і більше вже не мала бажання занурюватись. Пізніше виявилось, що мені довелось йти до лікаря, щоб підлікуватись після річки.
Коли європейці їдуть до Африки, то їм радять робити щеплення, щоб не підхопити смертельних хвороб. І що цікаво, що африканці часто мають імунітет на смертельні для європейців хвороби. Невже мені, яка виросла в Україні, теж скоро треба робити щеплення, щоб приїхати додому?
Ми часто у соціальних мережах сміємося з росіян, коли говоримо, що Обама насцяв у російські під’їзди, що Обама викрутив лампочки у під’їздах. Але ж ми, українці, недалеко втікли і повинні критикувати і себе за сміття у нашому оточенні, за дохлих тварин у річках, за вирубані ліси.
Живучи в Іспаніі я довідалась, що європейські вимоги до води у крані вищі ніж до води у пляшках. Вода у пляшках може мати якийсь дуже маленький натяк на фекальні води, а вода у крані не допускає навіть натяку. І я себе питаю, чи колись ми, українці, будемо мати доступ до води, де не буде фекальних залишків? Адже часто у нас криниці знаходяться дуже близько від туалетів, від стаєнь. І частина бруду ( особливо під час злив) попадає і до питної води. Чи довго будемо ми жити у смітті, купатись у нечистій воді і пити воду з фекаліями? Чи приїдуть коли до нас німці без своєї німецької води?
Я з багатьох причин радію, що все більше українців подорожують Європою, приглядаються до тамтешнього життя і, сподіваюсь, захочуть і собі, в Україні, змінити життя на краще. У тому, що ми смітимо біля наших будівель, у наших лісах, є велика частка вини українців, але є також і небажання влади проводити роз’яснювальну роботу серед населення, небажання ввести в школі уроки по збереженню середовища (замість такого наполегливого бажання зберегти викладання російської мови, яка шукає будь-якої шпаринки, щоб тільки зросійщення українців продовжувалось), небажання елементарно організувати збір сміття.
Іноді, коли я розглядаю старовинні українські світлини і бачу на них українців у вишуканому одязі, мені не віриться, що наші предки творили таку красу у купах сміття. Так само неможливо уявити, що наші писанки могли творитись у бруді, чи що нашу неймовірну петриківку могли нафантазувати люди, які лінуються прибрати за собою, Чи наша Катерина Булокур могла з любов'ю змальовувати свої різнобарвні квіти, якби за парканами вітер би ганяв купи сміття? Мені це не вкладається до голови. Кудись ми не туди пішли. Мусимо негайно вийти на вірний шлях.
Читайте більше цікавих матеріалів у блозі Олени Косенко
Вже досить давненько прочитала я у «Молодому буковинцю» статтю про те, як німці подорожували у Карпатах, придивлялись до сільского життя, а кмітливі гуцули дозволяли німцям працювати на їхніх городах, доїти корів і ще й брали за це з іноземців по десять доларів. Ну, думалось, ох і хитрі ж гуцули. І також запам’яталось, що стаття повідомляла, що німці не пили воду з карпатських криниць і джерел — вони носили собі свої німецькі пляшки з водою. Я навіть образилась за наші чисті як сльоза води Карпат. А тепер я думаю, може німці почули анекдот про гуцула, який запрошував російських туристів пити пригорщами воду з джерела, до якого стікалась вода з гуцульских вбиралень?
Коли я приїхала до іспанського Ов’єдо, мене здивувало багато речей. Я й зараз ще іноді продовжую дивуватись. Здивувало мене те, що після багатогодинного ходіння по місту ввечері мої ноги були чистими. Дома, в Україні, коли я добиралась зі Сторожинця до Чернівців, не треба було бути Шерлоком Холмсом, щоб зрозуміти по моїм ногам, що я не чернівчанкою.
Згодом я взнала, що багаторічний голова Ов’єдо Gabino de Lorenzo доклав багато зусиль, щоб місто стало одним з найчистіших не тільки в Іспанії, але й в Європі і що місто багато разів було нагороджене європейською медаллю “Срібна мітла”.(Виявляється і за чистоту дають медалі.) Він їздив до Німеччини, вивчав там досвід, купив невеличкі дорогезні машини, які і миють, і пилососять, і замітають, і поливають вулиці. З Gabino Lorenzo, кажуть, кепкували, критикували за великі витрати, а потім виявилось, що голова досяг своєї мети і інші голови міст за досвідом вже їхали не до Німеччини, а до Ов’єдо.
Крім чистоти вулиць іспанці також дбають про виховання дітей таким чином, щоб вони знали, як берегти навколишнє середовище і як не смітити. У школах не тільки проводять уроки на екологічні теми, але ще й проводять екскурсії на сміттєзвалище. Напевно, для нас, українців, це звучить дивно, але це є саме так. На екскурсії на сміттезвалище ходять не тільки діти, але також і дорослі. Були на такій екскурсії і мої діти, і я з моїм чоловіком.
Так виглядає смітник з висоти пташиного польоту
Коли приїздиш на сміттєзвалище, то при певних напрямах вітру відчуваєш неприємний запах. На території сміттєзвалища є гарні адміністративні будівлі.
Офіс на смітнику
Там же і є експонати невеличкого музею, кімната для експериментів.
Сміттєзвалище схоже на сміттєзвалище там, де є свіже сміття, а там, де сміття вже знаходиться довший час, можно побачити величезні зелені схили у вигляді терас, вкритих травою. Ці схили гарні, приваблюють око. Але є одне “але”, яке неприємно вражає: ці гарні схили непридатні для використання. По них небезпечно ходити, на них нічого не можна будувати. Тобто територія начебто є, але її фактично немає і невідомо, через скільки поколінь ця земля повернеться у користування. І чи повернеться?
Зусилля уряду направлене на те, щоб якомога меньше сміття доходило до звалища. Тому все, що можливо переробити, переробляють.
Городина, яка вирощується з компосту, виготовленого на смітнику
Відвідувачам показують, як з органічних відходів виробляють добрива. Ці добрива одразу на території ж продаються, а колективам городників, які виявлять бажання робити компост з домашніх органічних відходів, дарують пластикові контейнери (ціною у 45 євро) для виготовлення компосту і також кілька мішків компосту. Через якийсь час представник міськради перевіряє, чи використовується контейнер за призначенням. Якщо ні, контейнер забирають.
Контейнер для компосту
На сміттезвалищі крім переробки паперу, пластику, скла, почали виготовляти килимочки з одягу, текстилю, які у великій кількості останніми роками почали багато викидати у сміття. Біля сміттєзвалища є клумби з розкішною городиною, яка вирощена на компості. Під час екскурсії дітям показують, як відбувається нагрівання компостної маси і як її треба перемішувати.
Також на сміттєзвалищі є труби, по яких йде газ, видобутий з органічних відходів, є крематорій, де спалюють небезпечні відходи.
Дізнаються екскурсанти і про те, що коли купуєш товар, на якому є кружечок з двома намальованими стрілочками, то це озанчає, що у ціну товара закладено вторинну переробку упаковки.
Під кінець екскурсії дітям показують соколів, яких утримують на “службі”, годують курчатами і час від часу випускають політати над сміттєзвалищем, щоб відігнати ворон, чайок, які унадились ритися у смітті. Спостереження за соколом викликає у дітей велику цікавість. Очевидно, це зроблено для того, щоб діти мали гарний спогад, щоб давали добрі відгуки про екскурсію і щоб зробили вірні висновки.
Сокіл, який чекає на дозвіл політати.
Екскурсія, без сумніву, наочно показує дітям, що люди продукують дуже багато сміття і що якщо з ним нічого не робити, то воно можуть перетворитися у величезну проблему.
Мої діти після екскурсії почали мені іноді робити зауваження, що я викидаю сміття не в той смітник. У нас в хаті є три смітника, також є пакет для збирання скляних пляшок. І ще я зливаю у пластикову пляшку використану олію і відношу її в супемаркет. З олії зроблять біопаливо. Якщо олію виливати у раковину, то очистити воду від олії так само важко як від нафтопродуктів. Батарейки, ліки, лампи денного світла, фарбу для ксерокса ми теж відносимо у визначені місця.
Про екологічне виховання дітей дбають також у морському акваріумі у Хіхоні, куди ми ходили з дітьми. Там є стенд, який показує, яку шкоду приносить морській фауні пластикові пакети, які їдять морські черепахи і потім гинуть, і також якої шкоди завдають упаковки для пива, чи кока-коли, у дірочках яких застрягають морські тваринки і теж гинуть, так як не мають змоги вибратись з пастки.
Такі екскурсії безперечно, дають великий ефект. Це особливо помітно, коли йдеш у вихідні дні у парки, на місця відпочинку і скрізь бачиш акуратні пакетики зі сміттям у смітнику. А біля моря смітники мають кришки для того, щоб вітер не забрав пластикові пакети і не заніс у воду.
Дбають іспанці також і про будівельне сміття. Всі, хто будує чи ремонтує житло, відвозять будівельне сміття у спеціальне місце і платить за переробку сміття. Будівельне сміття потім переробляється.
Так сталось, що я багато років не ходила в Україні до лісу, у якому пройшло моє дитинство. В Іспанії я часто згадувала цей ліс. Згадувала, як я збирала там з мамою гриби, як пасла корову зі своїми друзями дитинства, як ходила за підсніжниками. Цей ліс був великою частиною мого життя. Я роками мріяла пройтися тими стежками, якими колись ходила. Як же я була розчарована, коли після п’яти років проживання у Іспанії я побачила, що лісу майже не залишилось, скрізь валялись пластикові пляшки, купи будівельного сміття. Як мені було боляче бачити таку пустку.
Ще одне глибоке розчарування довелось відчути, коли я пішла з дітьми на річку. Зелена пахуча вода Серету так порадувала мене. Це теж була зустріч з моїм старим товаришем. І коли я з насолодою плавала у воді, я побачила у воді дохлу курку. Я вийшла з води і більше вже не мала бажання занурюватись. Пізніше виявилось, що мені довелось йти до лікаря, щоб підлікуватись після річки.
Коли європейці їдуть до Африки, то їм радять робити щеплення, щоб не підхопити смертельних хвороб. І що цікаво, що африканці часто мають імунітет на смертельні для європейців хвороби. Невже мені, яка виросла в Україні, теж скоро треба робити щеплення, щоб приїхати додому?
Ми часто у соціальних мережах сміємося з росіян, коли говоримо, що Обама насцяв у російські під’їзди, що Обама викрутив лампочки у під’їздах. Але ж ми, українці, недалеко втікли і повинні критикувати і себе за сміття у нашому оточенні, за дохлих тварин у річках, за вирубані ліси.
Живучи в Іспаніі я довідалась, що європейські вимоги до води у крані вищі ніж до води у пляшках. Вода у пляшках може мати якийсь дуже маленький натяк на фекальні води, а вода у крані не допускає навіть натяку. І я себе питаю, чи колись ми, українці, будемо мати доступ до води, де не буде фекальних залишків? Адже часто у нас криниці знаходяться дуже близько від туалетів, від стаєнь. І частина бруду ( особливо під час злив) попадає і до питної води. Чи довго будемо ми жити у смітті, купатись у нечистій воді і пити воду з фекаліями? Чи приїдуть коли до нас німці без своєї німецької води?
Я з багатьох причин радію, що все більше українців подорожують Європою, приглядаються до тамтешнього життя і, сподіваюсь, захочуть і собі, в Україні, змінити життя на краще. У тому, що ми смітимо біля наших будівель, у наших лісах, є велика частка вини українців, але є також і небажання влади проводити роз’яснювальну роботу серед населення, небажання ввести в школі уроки по збереженню середовища (замість такого наполегливого бажання зберегти викладання російської мови, яка шукає будь-якої шпаринки, щоб тільки зросійщення українців продовжувалось), небажання елементарно організувати збір сміття.
Іноді, коли я розглядаю старовинні українські світлини і бачу на них українців у вишуканому одязі, мені не віриться, що наші предки творили таку красу у купах сміття. Так само неможливо уявити, що наші писанки могли творитись у бруді, чи що нашу неймовірну петриківку могли нафантазувати люди, які лінуються прибрати за собою, Чи наша Катерина Булокур могла з любов'ю змальовувати свої різнобарвні квіти, якби за парканами вітер би ганяв купи сміття? Мені це не вкладається до голови. Кудись ми не туди пішли. Мусимо негайно вийти на вірний шлях.
Читайте більше цікавих матеріалів у блозі Олени Косенко
Нет комментариев