Декілька думок на тему землі
В питанні впровадження ринку землі влада традиційно проявила все ті ж свої вади (корумпованості, відсутності стратегічного бачення, совковість...), як й в будь-якому іншому питання. Але це чи не вперше, коли вона примудрилася провалити тему ще на старті.
Не запропонувавши зрозуміле, чи хоча б якесь бачення впровадження ринку землі, в Уряді одразу розпочали з розмов про відміну мораторію. Такий підхід абсолютно очікувано спровокував політичні баталії й поляризацію суспільства, даючи широке поле для не безпідставних побоювань, і ставлячи під питання щирість намірів влади. Тим паче на тлі очевидного інтересу аграрних монополістів і досвіду «прихватизації 90-х», це взагалі набуло рис відвертого лобізму і спроби дерибану чи не останнього ресурсу, що залишився.
Звівши питання виключно до відміни мораторію, Кабінет Міністрів і парламентська більшість спотворили політичний дискурс ринку землі до банального «дозволити продати» замість «допомоги розвивати і володіти».
Зрештою уряд провалив не тільки змістовну частину, але й комунікацію в цілому. Не створивши майданчика і фахового обговорення ринку землі, Уряд проігнорував позиції експертного середовища, опозиції, представників зацікавлених сторін і протиставив себе всім.
Теоретично, виправити ситуацію, знизивши напругу й ставши «точкою збірки» могла би Верховна Рада. Але це у разі сильного парламенту, а не чотирьох тижнів «канікул». Спайкою виконавчої і законодавчої влади під Президента, дискредитацією Ради і парламентських інструментів, ігноруванням позиції малих фракцій влада сама вбила таку можливість і окрім шкоди для країни, ще й позбавила себе можливого буфера.
Навіть парламентські сили почали переводити політичну дискусію за стіни Грушевського й виступати за позапарламентські інструменти демократії у вигляді протестів, звернення місцевих рад… Та ж ідея з референдумом, якщо раніше це виглядало загрозливо, то за наявного тренду, ініціатива «Батьківщини» може залишитися чи не єдиним інструментом недопущення колапсу і остаточного відшарування владних інституцій від суспільства.
Фактично кожним своїм кроком Уряд лише підливає масла у вже розпалене вогнище, а не створював поле конструктиву.
Поставити українців перед фактом взяття зовнішніх зобов'язань, без проведення широкої дискусії і не досягнувши суспільного консенсусу з майже сакрального, в силу різних факторів, для українців питання — непробачна помилка. Особливо на тлі низьких персональних рейтингів влади, небезпідставної недовіри українців до держави і високого рівня соціальної напруженості, це виглядає як нечувана зухвалість і відверта диверсія.
Ще є фактори некоректного земельного кадастру, корумпованості, судового свавілля, відсутності захисту приватної власності… Десятки проігнорованих ризиків і проблем, для яких відміна мораторію без довгого і кропіткого процесу — спусковий гачок.
Намагання взяти тему землі з наскоку коштувало Уряду провалу на самому початку й створило широке поле конфліктності ще на тривалий час.
Не запропонувавши зрозуміле, чи хоча б якесь бачення впровадження ринку землі, в Уряді одразу розпочали з розмов про відміну мораторію. Такий підхід абсолютно очікувано спровокував політичні баталії й поляризацію суспільства, даючи широке поле для не безпідставних побоювань, і ставлячи під питання щирість намірів влади. Тим паче на тлі очевидного інтересу аграрних монополістів і досвіду «прихватизації 90-х», це взагалі набуло рис відвертого лобізму і спроби дерибану чи не останнього ресурсу, що залишився.
Звівши питання виключно до відміни мораторію, Кабінет Міністрів і парламентська більшість спотворили політичний дискурс ринку землі до банального «дозволити продати» замість «допомоги розвивати і володіти».
Зрештою уряд провалив не тільки змістовну частину, але й комунікацію в цілому. Не створивши майданчика і фахового обговорення ринку землі, Уряд проігнорував позиції експертного середовища, опозиції, представників зацікавлених сторін і протиставив себе всім.
Теоретично, виправити ситуацію, знизивши напругу й ставши «точкою збірки» могла би Верховна Рада. Але це у разі сильного парламенту, а не чотирьох тижнів «канікул». Спайкою виконавчої і законодавчої влади під Президента, дискредитацією Ради і парламентських інструментів, ігноруванням позиції малих фракцій влада сама вбила таку можливість і окрім шкоди для країни, ще й позбавила себе можливого буфера.
Навіть парламентські сили почали переводити політичну дискусію за стіни Грушевського й виступати за позапарламентські інструменти демократії у вигляді протестів, звернення місцевих рад… Та ж ідея з референдумом, якщо раніше це виглядало загрозливо, то за наявного тренду, ініціатива «Батьківщини» може залишитися чи не єдиним інструментом недопущення колапсу і остаточного відшарування владних інституцій від суспільства.
Фактично кожним своїм кроком Уряд лише підливає масла у вже розпалене вогнище, а не створював поле конструктиву.
Поставити українців перед фактом взяття зовнішніх зобов'язань, без проведення широкої дискусії і не досягнувши суспільного консенсусу з майже сакрального, в силу різних факторів, для українців питання — непробачна помилка. Особливо на тлі низьких персональних рейтингів влади, небезпідставної недовіри українців до держави і високого рівня соціальної напруженості, це виглядає як нечувана зухвалість і відверта диверсія.
Ще є фактори некоректного земельного кадастру, корумпованості, судового свавілля, відсутності захисту приватної власності… Десятки проігнорованих ризиків і проблем, для яких відміна мораторію без довгого і кропіткого процесу — спусковий гачок.
Намагання взяти тему землі з наскоку коштувало Уряду провалу на самому початку й створило широке поле конфліктності ще на тривалий час.
Нет комментариев