Чому ми, українці такі колючі? Роздуми після Євробачення

Вже не раз у мене було бажання хоч на кілька днів не заходити у ФБ, особливо після дискусій з кимось, після грубих слів, після непорозумінь.Тому що відчуваєш, як грубі слова виводять з рівноваги, псують настрій. Якось так виходить, що ми замість того, щоб знаходити точки дотику, ми вишукуємо і успішно знаходимо розбіжності. Здається, що багато українців з лупою шукають недоліки одне в одному і закривши очі від насолоди, кричать про ті недоліки цілому світові. І здається, що смисл буття багатьох українців полягає саме у пошуках недоліків. Варто тільки Вакарчуку щось десь криво сказати, як його одразу записують у люті вороги України. Варто Руслані висловити якусь думку, яка не збігається з думкою більшості, як одразу її поливають багнюкою, і одразу перекреслюються її «Дикі танці», їі перемога на Євробаченні, її Майдан і наша велика вдячність їй тоді.

Комусь здалось, що Олег Скрипка вибачився за гетто, як вже покотилась бочка з прокльонами, зі звинуваченнями у зраді.

Як тільки В.Кличко отримав поразку, одразу згадали і російську мову Кличків, і недоліки Кличка-мера. І тут вже забулись радісні хвилини, яких було дуже багато, коли грав наш гімн, коли цілий світ вже почав розпізнавати українській прапор. Так, нам, українцям, важливо, якою мовою розмовляють Клички, і про це треба нагадувати братам-чемпіонам. Але німцям чи американцям байдуже, якою мовою розмовляють спортсмени, вони тільки знають, що найкращі боксери є українцями.

Чи не питали ви себе колись, чи легко бути українською знаменитістю, якщо твої шанувальники так легко переходять від захоплення до цькування? Може, треба відділяти зерно від полови і розуміти, що наші знаменитості теж люди, і теж можуть помилятись. І що треба їх іноді вибачити? Хто ж захоче бути українською знаменитістю, якщо ми так скажено їх змішуємо з болотом?

І ще хочу сказати про наших нацоналістів. Ясна річ, що вони мають рацію, коли захищають нашу мову, нашу культуру, нашу історію. Тут, я думаю, що всі українці їх тільки мають підтримати. Але коли націоналісти на своїх знаменах малюють руни, які схожі на свастики, тільки з кривого дзеркала, то на чій млин вони ллють воду? Вони тільки допомогають своїм ворогам знаходити вбивчі аргументи. Ну не будуть же цивілізовані народи слухати пояснення, що то давні символи, які виникли багато віків тому. Цей символ себе заплямував і його вже не відмити. Складається враження, що цей символ є на знаменах націоналістів саме тому, що Кремль його комусь проплачує для дискредитації наших націоналістів.

А щодо геїв? Ну навіщо ця тема потрібна націоналістам? Та залиште тих бідних геїв та лесбіянок у спокої. Ми ж знаємо, що без підтримки цивілізованих країн, Україні не встояти. А з цькуванням геїв ніхто нас не підтримає.

І щодо Євробачення. Згідна з думкою багатьох, що не потрібно влаштовувати свят під час війни. Але якщо вже наш недолугий уряд проводить фестиваль, то потрібно побачити і позитивну сторону: українці показали гарну організацію, іноземці пересвідчились, які українці відкриті та гостинні, скуштували нашу кухню, побачили наш чудовий Київ і, можливо, порадять комусь приїхати в Україну. Це ж так потрібно Україні. І якщо на державному рівні свят не потрібно, то, може, тоді треба б і жителям Украіни відмовитись від святкування Паски, Різдва, днів народжень, весіль? Ні, ми не відмовимось, тому що не можна жити весь час у печалі, у сльозах. Треба жити. І самі наші захисники теж любляться, одружуються, напевно, і дні народження якось святкують. Це нормально.Ненормально те, що перед початком фестивалю не було хвилини мовчання на честь тих, хто втратив життя на війні. Потрібно було нашим гостям нагадати, що на тілі України є незагойна рана, і що Україна платить за мир велику ціну. Але організатори, напевно, не наважились на таку природню дію. На жаль.

Думаю, що ми українці, маємо зрозуміти, що тільки при диктатурі всі мислять однаково, або вірніше, демонструють однаковість мислення. Бо у іншому випадку людина приречена на смерть. А у вільних суспільствах люди не думають однаково, і у цьому якраз і сила демократії. І нам українцям треба дивитись, чи співпадають наші цінності, наші цілі бодай у найважливішому, а маленькі неспівпадання не мають бути приводом для нищівної критики. Бо якщо будемо все критикувати, то з чим і з ким залишимось, як будемо будувати Україну? Не вилиймо разом з водою і дитя.