Як баба Зоя із Севастополя до Іспанії за допомогою літає

З бабою Зоєю я вже знайома з дванадцять-чотирнадцять років. Не можу сказати, що ця літня жінка мені подобалась. З самого початку було помітно, що вона з роду хижаків. До людей вона ставилась добре тільки у випадку, коли їй щось від цієї людини було потрібно. Я намагалась триматись від неї якомога далі. Але так як ми жили у досить невеликому Ов’єдо, то наші шляхи час від часу перетинались.

Одного разу моя колежанка по роботі, молода венесоланка принесла мені одного листа, який випадково потрапив до неї. У тому листі були документи про купівлю нерухомості в Україні і також були листи маленької дівчинки до мами. І фото дівчинки. Конверт був відкритий. Для того, щоб знати, як знайти адресата, я прочитала листа. Ми, заробітчани, коли знайомились, говорили одне одному тільки імена. Прізвища були відомі тільки тоді, коли заробітчани знались ще з України.

З листа зрозуміла, що він адресувався дочці баби Зої. Я знайшла дочку і запросила її до себе за листом. Разом з дочкою прийшла й баба Зоя. Вона навіть не присіла у моїй квартирі. Не сказавши ні слова подяки, вона взяла листа і пішла. Дочка щось там лопотіла у знак подяки, але не насмілилась затриматись у хаті.

Потім баба Зоя залишилась без роботи і попросилась пожити у моїй квартирі, допоки не знайде роботу. Коли вона оселилась у моїй квартирі, її начеб підмінили: ласкава, усміхнена, балакуча. Але чим більше я її взнавала, тим більше впевнювалась, що моє перше погане враження від цієї особи було вірним. Баба Зоя хотіла продемонструвати мені, що вона в Україні була непростою людиною. На підтвердження цього показала мені кілька фото, з яких на мене дивилась самовпевнена бездушна жінка з затиснутими губами і колючим гострим поглядом. Одне з фото було з дошки пошани госпіталю, де медсестринствувала баба Зоя. Подивившись на це фото, я зовсім не заздрила пацієнтам цієї неприємної медсестри.

Баба Зоя, здається, не знала, що таке добро і зло. Одного разу вона мені захоплено розповіла, як вона зуміла провести навкруг пальця державу, державу Україну.

У період пізнього Кучми, коли ще давали останні безкоштовні квартири, баба Зоя змогла пробитись крізь натовп під час візиту президента до Севастополя і пожалітись, що їй не дають заслужену нею квартиру.

Кучма пообіцяв взяти питання під контроль. Баба ж Зіна одразу почали микитувати, як би так зробити, щоб їй держава дала не дві квартири, а три. Баба Зоя, напевно, не одну нічку не поспала, але рішення знайшла. Геніальне, з її точки зору, рішення. Квартир мали дати три: одруженому синові, одруженій дочці, і одну бабі Зої з чоловіком. Та, квартира, яку вони звільняли, мали дати ветеранові-афганцеві.

Що ж придумала геніальна баба Зоя? Дуже просто: вона розлучилась з чоловіком і розписалась із зятем — чоловіком дочки. Таким чином тато з дочкою мав залишатись у старій квартирі. А ветеранові-афганцю дулю з маком. Тобто сім'я баби Зої стала власником чотирьох квартир.

Усю цю історію баба Зоя розповіла мені з повною впевненістю, що я оціню її меткий розум. Правда, баба Зоя щось там розповіла про те, що людина, яка відповідала за розподіл квартир, якось там намагалась присоромити бабу Зою. Але баба Зоя знала, що чиновник не буде протестувати офіційно, так як справою опікувався сам Кучма. Так що завдяки старанням баби Зої усі її діти отримали за рахунок України омріяні квартири. Про афганця баба Зоя ніколи не згадувала.

Свої таланти по вмінню жити баба Зоя не забула і в Іспанії. Одного разу, коли одна українка мала їхати додому і попросила, як це водилось серед українок, підмінити її під час відпустки, баба Зоя з готовністю погодилась. Після того, як українка повернулась з України, вияснилось, що баба Зоя надзвонила з чужого домашнього телефону до Украіни на пристойну суму євро. Господарі одразу телефон відключили. А українка опинилась у досить незручному становищі.

Але підлість баби Зої на цьому не припинилась. До господарки квартири, українки, де знову тимчасово жила баба Зоя, приїхала сестра. Господарка квартири знайшла для сестри роботу. Так як господарка була зайнята, то супроводити сестру на зустріч з майбутніми роботодавцями запропонувалась баба Зоя. Так як сестра не розуміла нічого, то баба Зоя домовилась, що роботу бере не сестра, а вона, баба Зоя. Про те, як дивитись далі у очі цим жіннкам баба Зоя не переживала.

Коли баба Зоя жила у мене, вона любила говорити: “Путин такая умничка”. Я нічого їй на це відповідала. Я тільки думала, що якщо тільки такі підлі люди як баба Зоя і люблять Путіна, то майбутнє Путіна точно не буде світлим. Підлого Путіна могли любити тільки підлі люди.

Коли бабі Зої виповнилось 62 роки, вона собі виклопотала допомогу, яку іспанський уряд дає людям, які легально проживають у Іспанії, щоб ті люди не жили на вулиці і не порпались у смітниках.

Допомогу мали право отримувати тільки іноземці, які живуть у Іспанії. Баба ж Зоя, вже з болячками вирішила повернутись до Севастополя. Я її після початку окупації Севастополя не бачила. Але наші спільні знайомі бачили, як вона з задоволеною посмішкою говорила, що і дороги у Криму Путін побудував, і нові тролейбуси закупив, і товарів усіляких у магазинах повно. Усе у Криму чудово.

Але не дивлячись на чудове життя у Криму, баба Зоя щороку сідає на літак і летить за іспанською допомогою. Не гребує жителька Криму, у якому усе так чудово, їхати за капіталістичною гейропейською подачкою. Її багаточисельна родина з нетерпінням чекає іспанської подачки. І щось свій севастопольський гонор забувають. Останній раз, коли баба Зоя летіла до Мадриду через Москву (боїться баба Зоя до київських фашистів літати), то ноги бабцю вже так підвели, що довелось з літака на інвалідній колясці виїжджати.

Українки, коли взнають, що баба Зоя знову за допомогою прилетіла, ледве стримуються, щоб не сміятись бабі Зої у вічі.

— Чого ж ти, Зоя за грошима літаєш, якщо в Криму так добре? — питають?

— Ну, вы понимаете.., — починає виправдовуватись баба Зоя.

Всі все понімають. І баба Зоя теж, напевно, понімає і вже не називає Путіна умнічкою.