Україна- це сліпа шахтна шкапа, а українці - "казли"? Ви з цим згідні?
Україна — це сліпа шахтна шкапа, а українці — “ казли”? Ви з цим згодні?
За часів Радянського Союзу всі найталановитіші, найспритніші опинялись у Москві. Хтось їхав до столиці сам, когось спокушували, а когось і примушували. Молодь з великими планами їхала поступати до московських вишів. Дівчата, які мріяли вийти заміж за іноземців і виїхати у вільний світ, теж злітались до Москви, щоб знайти собі хоч якесь миршавеньке але іноземне щастя. Саме Москва давала більше шансів чогось досягти.
Тепер ці всі столичні принади перейшли до Києва. Життя у столиці, хоч і створює незручності своїми розмірами, своїми дистанціями, своїми заторами, все ж дає багато переваг: для навчання і розвитку дітей, для роботи, для культурного життя, для самореалізації, для заробітку. Дітям киян не треба взимку протоптувати стежку у снігу по дорозі до школи, яка часто знаходиться за багато кілометрів від хати, не доводиться місити осіннє болото, Діти киян можуть ходити до престижних академій, щоб вивчати іноземні мови, діти киян можуть ходити у школу хорового співу хору імені Верьовки. Дітям киян вчитель історії не дає за сумісництвом уроки математики та малювання. Киянам не доводиться стояти у полі і чистити у вогкі короткі листопадові дні цукровий буряк, не доводиться смердіти коров'ячим гімняком і навіть не знати, що таке гімнастичний зал. Більшість киян можуть взнавати новини з комп'ютера, а багато селян навіть не знають, як його увімкнути. Вихідцям з провінції значно важче влаштуватись на цікаві роботи. Кияни мають переваги: родичі, друзі завжди допоможуть. Для того, щоб держава діяла, неможуть всі українці переселитись до Києва, щоб жити легше і краще. Хто ж буде хліб вирощувати, корів доглядати, метал плавити?
Так завжди було, що ті, хто більше має, більше освічені, можуть більше і дати На, киянах, зараз, вважаю знову лежить велика відповідальність. Саме столиці вирішують найчастіше долю держав. Столиці і відомі люди. Саме на Києві і на наших письменниках, вчених, співаках, спортсменах лежить відповідальність у тому, куди піде Україна: чи будемо й далі тільки про хліб дбати, чи будемо думати, як виходити з халепи, у якій знаходиться наша держава.
Від того, як ми зможемо зорганізуватись проти хижаків при владі, залежить питання, чи зможе Україна вистояти, чи стане нарешті державою у повному розумінні цього слова.
Хоч влада в Україні і помінялась, хоч наш новий президент уже вміє культурно розмовляти і не пітніти, коли йому задають якесь питання зі шкільного підручника за шостий клас, ми, український народ, так і залишились для влади “казлами”. Така україномовна перед телевізійними камерами Луценчиха у критичний момент як радістка Кет з “Сімнадцяти миттєвостей весни”, яка під час пологів крикнула: “Мама!” російською замість німецькою, теж помилилась і замість українською крикнула російською: “Вынеси этого козла!” У напружений момент немає часу думати про вираз обличчя, про вигідний ракурс, про тембр голосу. У напружений момент вилізло те, чого не сховаєш за дорогим одягом і за дорогою сумочкою: вилізла вірна підслужниця проросійського режиму, який треба вірно охороняти.
У цьому слові “козла” вся сутність цієї влади, яка все меньше вважає за потрібне пристойно вести себе перед українцями. Ну навіщо ж чемно себе поводити з “казламі”? Якби Порошенко не вважав нас “ казлами, то у його прес-секретарки це слово б не вирвалось. Можна бути впевненими, що за дверями вони, наші можновладці, саме так нас називають, або хохлами, або селюками. Варіантів може бути багато. У одному можна бути впевненими: народом вони нас не вважають.
На тому засіданні ВР ми наочно побачили, що ходимо по колу: відійшли від “казлов” Януковича і прийшли до “ казлов” Порошенка. Тобто якщо розвиток історії йде по спіралі, ми, українці, з Порошенко ходимо по колу. Знову маємо втрачених три роки.
Мій тато, який народився на Луганщині, якось мені розповів, що колись у шахті використовували коней, які крутили жердину, щоб качати воду. Коней спускали у шахту молодими. Там вони цілими днями у темряві ходили по колу. З-за темноти вони втрачали зір. Коли вже старими і знесиленими коні виходили на поверхню, вони вже не могли йти прямо. Вони паслись і ходили по колу. Мені страшно подумати, що українці можуть бути подібними до тих шахтних коней і будуть сліпими ходити по колу. Невже ми не можемо вибороти собі іншу долю?
Ось саме зараз нашим киянам треба показати, що вони є найкращою, найосвіченішою частиною нашого народу. Ну для чогось ви ж ходите до театрів, на художні вистави, на концерти. Ваше інтелектуальне життя має мати якісь наслідки. І ви маєте пам'ятати, що всі ті офіси і компанії, магазини з відомими світу назвами, існують саме тому, що хтось утримує ці ознаки цивілізованого світу, хтось платить податки, а хтось просто не противиться відвертому грабунку.
Так само наші артисти, художники, співаки- всі наші відомі, яких Бог і українська земля нагородили талантом, мають сказати нашій владі, що ми не козли, що ми вже не будемо терпіти беззаконня, корупцію, відсутність правосуддя, не будемо терпіти зубожіння у той час, коли корупціонери щодня збагачуються. Кияни та еліта мають розпочати масові протести, почати непокору владі, а потім вже й вся Україна підтягнеться.
Найосвіченіша частина суспільства має допомогти нації, має починати віддавати борг за більш зручне життя, має повести себе як еліта України, має показати народові, що тільки масові протести примусять владу нас почути, примусять владу з нами рахуватись, примусять владу виконувати бажання українців.
17 жовтня Саакашвілі кличе українців до Києва. Не всі довіряють Саакашвілі. Це є нормально. Сліпо довіряти політикам не варто. Але посеред великого океану кривди, у якому опинилась Україна, це, здається, єдина людина, яка зголосилась вивести наш народ на широку дорогу. Він пропонує план дій, він має успішний досвід за плечима, він говорить, як щира людина. Здається, він вірить у свій успіх. Думаю, що українцям треба його підтримати. І ще українцям треба усвідомити, що політикам не можна довіряти довгий час, що мають бути прийняті закони, які дозволять змінювати непорядних політиків. Найнебезпечніше зараз сидіти дома і сумувати. Україну врятує наша активність. Ми мусимо знайти сили і допомогти самі собі. Інакше Україна так і буде залишатись тією шахтною шкапою, яка сліпо ходить по колу.
І тим, хто сподівається виїхати за кордон і жити добре там, хочу сказати, що за кордоном вам буде соромно бути представником немічної країни, ви не зможете з гордістю називатись українцем, тому що вас будуть жаліти, але не поважати. Не можуть поважати людей, які не побудувавши власну країну, поїхали від проблем. Хіба цього ви хочете для себе і своїх дітей?
За часів Радянського Союзу всі найталановитіші, найспритніші опинялись у Москві. Хтось їхав до столиці сам, когось спокушували, а когось і примушували. Молодь з великими планами їхала поступати до московських вишів. Дівчата, які мріяли вийти заміж за іноземців і виїхати у вільний світ, теж злітались до Москви, щоб знайти собі хоч якесь миршавеньке але іноземне щастя. Саме Москва давала більше шансів чогось досягти.
Тепер ці всі столичні принади перейшли до Києва. Життя у столиці, хоч і створює незручності своїми розмірами, своїми дистанціями, своїми заторами, все ж дає багато переваг: для навчання і розвитку дітей, для роботи, для культурного життя, для самореалізації, для заробітку. Дітям киян не треба взимку протоптувати стежку у снігу по дорозі до школи, яка часто знаходиться за багато кілометрів від хати, не доводиться місити осіннє болото, Діти киян можуть ходити до престижних академій, щоб вивчати іноземні мови, діти киян можуть ходити у школу хорового співу хору імені Верьовки. Дітям киян вчитель історії не дає за сумісництвом уроки математики та малювання. Киянам не доводиться стояти у полі і чистити у вогкі короткі листопадові дні цукровий буряк, не доводиться смердіти коров'ячим гімняком і навіть не знати, що таке гімнастичний зал. Більшість киян можуть взнавати новини з комп'ютера, а багато селян навіть не знають, як його увімкнути. Вихідцям з провінції значно важче влаштуватись на цікаві роботи. Кияни мають переваги: родичі, друзі завжди допоможуть. Для того, щоб держава діяла, неможуть всі українці переселитись до Києва, щоб жити легше і краще. Хто ж буде хліб вирощувати, корів доглядати, метал плавити?
Так завжди було, що ті, хто більше має, більше освічені, можуть більше і дати На, киянах, зараз, вважаю знову лежить велика відповідальність. Саме столиці вирішують найчастіше долю держав. Столиці і відомі люди. Саме на Києві і на наших письменниках, вчених, співаках, спортсменах лежить відповідальність у тому, куди піде Україна: чи будемо й далі тільки про хліб дбати, чи будемо думати, як виходити з халепи, у якій знаходиться наша держава.
Від того, як ми зможемо зорганізуватись проти хижаків при владі, залежить питання, чи зможе Україна вистояти, чи стане нарешті державою у повному розумінні цього слова.
Хоч влада в Україні і помінялась, хоч наш новий президент уже вміє культурно розмовляти і не пітніти, коли йому задають якесь питання зі шкільного підручника за шостий клас, ми, український народ, так і залишились для влади “казлами”. Така україномовна перед телевізійними камерами Луценчиха у критичний момент як радістка Кет з “Сімнадцяти миттєвостей весни”, яка під час пологів крикнула: “Мама!” російською замість німецькою, теж помилилась і замість українською крикнула російською: “Вынеси этого козла!” У напружений момент немає часу думати про вираз обличчя, про вигідний ракурс, про тембр голосу. У напружений момент вилізло те, чого не сховаєш за дорогим одягом і за дорогою сумочкою: вилізла вірна підслужниця проросійського режиму, який треба вірно охороняти.
У цьому слові “козла” вся сутність цієї влади, яка все меньше вважає за потрібне пристойно вести себе перед українцями. Ну навіщо ж чемно себе поводити з “казламі”? Якби Порошенко не вважав нас “ казлами, то у його прес-секретарки це слово б не вирвалось. Можна бути впевненими, що за дверями вони, наші можновладці, саме так нас називають, або хохлами, або селюками. Варіантів може бути багато. У одному можна бути впевненими: народом вони нас не вважають.
На тому засіданні ВР ми наочно побачили, що ходимо по колу: відійшли від “казлов” Януковича і прийшли до “ казлов” Порошенка. Тобто якщо розвиток історії йде по спіралі, ми, українці, з Порошенко ходимо по колу. Знову маємо втрачених три роки.
Мій тато, який народився на Луганщині, якось мені розповів, що колись у шахті використовували коней, які крутили жердину, щоб качати воду. Коней спускали у шахту молодими. Там вони цілими днями у темряві ходили по колу. З-за темноти вони втрачали зір. Коли вже старими і знесиленими коні виходили на поверхню, вони вже не могли йти прямо. Вони паслись і ходили по колу. Мені страшно подумати, що українці можуть бути подібними до тих шахтних коней і будуть сліпими ходити по колу. Невже ми не можемо вибороти собі іншу долю?
Ось саме зараз нашим киянам треба показати, що вони є найкращою, найосвіченішою частиною нашого народу. Ну для чогось ви ж ходите до театрів, на художні вистави, на концерти. Ваше інтелектуальне життя має мати якісь наслідки. І ви маєте пам'ятати, що всі ті офіси і компанії, магазини з відомими світу назвами, існують саме тому, що хтось утримує ці ознаки цивілізованого світу, хтось платить податки, а хтось просто не противиться відвертому грабунку.
Так само наші артисти, художники, співаки- всі наші відомі, яких Бог і українська земля нагородили талантом, мають сказати нашій владі, що ми не козли, що ми вже не будемо терпіти беззаконня, корупцію, відсутність правосуддя, не будемо терпіти зубожіння у той час, коли корупціонери щодня збагачуються. Кияни та еліта мають розпочати масові протести, почати непокору владі, а потім вже й вся Україна підтягнеться.
Найосвіченіша частина суспільства має допомогти нації, має починати віддавати борг за більш зручне життя, має повести себе як еліта України, має показати народові, що тільки масові протести примусять владу нас почути, примусять владу з нами рахуватись, примусять владу виконувати бажання українців.
17 жовтня Саакашвілі кличе українців до Києва. Не всі довіряють Саакашвілі. Це є нормально. Сліпо довіряти політикам не варто. Але посеред великого океану кривди, у якому опинилась Україна, це, здається, єдина людина, яка зголосилась вивести наш народ на широку дорогу. Він пропонує план дій, він має успішний досвід за плечима, він говорить, як щира людина. Здається, він вірить у свій успіх. Думаю, що українцям треба його підтримати. І ще українцям треба усвідомити, що політикам не можна довіряти довгий час, що мають бути прийняті закони, які дозволять змінювати непорядних політиків. Найнебезпечніше зараз сидіти дома і сумувати. Україну врятує наша активність. Ми мусимо знайти сили і допомогти самі собі. Інакше Україна так і буде залишатись тією шахтною шкапою, яка сліпо ходить по колу.
І тим, хто сподівається виїхати за кордон і жити добре там, хочу сказати, що за кордоном вам буде соромно бути представником немічної країни, ви не зможете з гордістю називатись українцем, тому що вас будуть жаліти, але не поважати. Не можуть поважати людей, які не побудувавши власну країну, поїхали від проблем. Хіба цього ви хочете для себе і своїх дітей?
1 комментарий