Україна крокує у минуле. Чи дозволимо?


Україна повертається у минуле. Чи дозволимо?

У останні дні, коли наша влада скинула маски благопристойності і вже не ховаючи свого хижого оскалу воює з антикорупціонерами, українське суспільство змогло заглянути у своє недавнє минуле, у радянські часи. Вчора, коли я слухала виступи Саакашвілі на суді, я зрозуміла, що ті самі відчуття про повернення у минуле переживав і грузинський політик.

Перед самим московським путчем, який привів до оголошення незалежності України я отримала освіту психолога і мала розпочинати свою діяльність у відділі освіти Сторожинця Чернівецької області. Так як я тоді була членом Народного Руху, мені було відмовлено у посаді. Коли мене викликали до районного відділу освіти, я зайшла до кабінету, у якому сиділи завідуюча відділу, заступник завідуючої, секретарка. Я стояла посеред кабінету. Стільця мені не було запропоновано. Я стояла, а вони мене розпікали за мої погляди, копирсались у моєму особистому житті. Я себе відчувала начебто на суді. Так як я не збиралась відступати, я звернулась до газети “ Освіта”.Тоді ситуація в країні швидко змінювалась, Україна була проголошена незалежною і мені все-таки посаду психолога дали.

Слухаючи аргументи парламентарів, представника президента у ВР Ірини Луценко про необхідність звільнення Єгора Соболєва з посади голови Антикорупційного комітету, я пригадала мою історію з призначенням на посаду психолога: той самий суд, ті самі аргументи про те, що політичною діяльністю займатись не можна. Нікого не цікавила професійна діяльність Соболєва. Йому і суспільству чітко дали зрозуміти, що на тих, хто йде проти корупціонерів, тобто проти влади, чекає покарання, що проти влади боротись не можна.

Вчора на суді Саакашвілі теж сказав, що ті десятиліття, які відділяють його від тих часів, коли його родину карало і переслідувало КГБ, вони начебто нікуди не зникли, ми живемо у тих самих часах, коли за критику влади тебе кидають до в’язниці, влада фальшує докази і людина вже на довгі роки опиняється за гратами. Зовнішні ознаки плину часу ми бачимо: можновладці їздять і літають на сучасних машинах та літаках, наші політдами почали витрачати вкрадені у українців шалені гроші на пластичні операції та дорогезний одяг, політики відпочивають на модних курортах. Довжина носа, пухлість губ, кількість яхт та елітних автомобілів важливіша за людські життя. На цьому напрямку ми спостерігаємо повний прогрес. А от щодо переслідування людей, які хочуть бачити поступ і в житті суспільства, щодо людей, які намагаються змінити правила життя в державі, то тут Україна стрімко повертається у комуністичний терор: тут і вбивства, і наклепи, і погрози, всі ті аргументи, які енкведисти залишили нам у спадок. Ці методи, які десь трохи припали пилом у коморі минулого, наші можновладці трохи протерли, стрясли, осучаснили записами плівок, скайпами та віберами і почали успішно їх застосовувати до українців. Але не до всіх. Тільки до “козлів”, до тих, які заважають грабувати, до тих, хто хоче приборкати корупцію, до тих, хто хоче однакових правил для усіх, до тих, хто хоче, щоб Україна стала українською, до тих, хто хоче, щоб зрадники України були покарані.

Коли я вивчала психологію, я довідалась про один експеримент, проведений зі студентами у США. Групі студентів було запропоновано поділитись на дві групи: ув’язнених та наглядачів. Ув’язнених розмістили у камерах, а наглядачі почали керувати життя у “в’язниці”. Вже через кілька тижнів наглядачі почали знущатись з ув’язнених, почали їх бити. Агресія проявилась так сильно, що експеримент зупинили.

Цей експеримент показав, що якщо немає ніяких запобіжників у вигляді законів, покарання, люди швидко повертаются до тваринного стану, коли правда завжди на стороні сильного.

Влада в Україні довела населення до зубожіння, до пригніченого стану. Сама ж влада на правах сильного диктує суспільству свої закони, коли ні за вбитих на дорозі людей, ні за корупцію, ні за відсутність справедливого суду, ні за торгівлю на крові, ні за брехню, ні за наклепи покарання немає, ні за грабіж армії, ні за злочинне керування армією ніхто не карається.

Я собі часто задаю питання: як так могло статись, що німці з їхніми Гете, Ремарком, Томасом Манном, Шиллєром, Рентгеном допустили Гітлєра? Що змогло зробити з німців покірні отари?
Бідність та занепад привели до влади Гітлєра. Бідність та занепад маємо зараз і в Україні. Але на відміну від Німеччини бідність та занепад маємо не як наслідок війни, а як наслідок грабунку України, який почався ще за часів Лєніна і продовжується до сьогодні. Бідність та занепад так само роблять з українців покірні отари, які радіють оберемку сіна, яке влада час від часу кидає під ноги.

Я не є законодавцем, не є правознавцем, але мені б хотілося, щоб в українському законодавстві з’явилась норма, яка б зобов’язувала людей, які претендують на посади рівня району і вище, щоб вони оприлюднювали не тільки свою біографію, але щоб також була оприлюднена біографія хоча б батьків та дідів. І якщо батьки та діди мали керівні посади у комуністичному минулому, щоб виборці знали, що вони голосують за людину, яка, припустимо, є онуком того, хто організовував Голодомор, або того хто засновував радянську владу, або просто служив у КГБ. Адже не секрет, що саме діти ворогів України мали і мають більше шансів вчитися у престижних закладах, саме вони мають більше шансів не тільки мати успішний приватний бізнес на забраних у держави за копійки підприємствах, але й позаймали меньші чи більші посади у міністерствах, у ВР, у державних установах усіх рівнів і саме вони іноді відверто, іноді скритно роблять усе від них можливе, щоб Україна не відбулась.

Україні треба багато що зробити, щоб стати успішною країною.
Я не ідеалізую Саакашвілі і знаю, що один Саакашвілі нічого не зробить. Але слухаючи його виступи, я вірю його щирості, вірю, що він не має мети пограбувати Україну. Хочу вірити, що його діяльність в Україні приведе у політику молодих, порядних, мудрих, які поведуть Україну. Адже наша мудрість говорить, що без команди військо гине. Україна потребує лідера. І одного ми вже маємо. Україна не може втратити свого шансу.

PS. Вчора багато людей дякували судді Печерського суду за мужність. Не думаю, що у Печерському суді є мужні судді. Саакашвілі відпустили, тому що він дуже наочно змалював абсурдність ситуації, яку створили Порошенко і Луценко, відпустили тому, що змушені були робити прилюдним те дійство, яке в Україну називається “суд”.

І наостанок. Наші судді мають величезні маєтки, наші покурори теж. Коли ж в Україні з’являться пристойні зали суду? Можливо тоді, коли судді та прокурори пояснять, звідки у них повиростали палаци?

Нет комментариев