Україна потребує ковток свіжого повітря
Україна потребує ковток свіжого повітря.
Кілька років тому, коли я дивилась фільм про Маргарет Тетчер, мене вразив той момент, коли екс-прем’єр міністр Великої Британії старечими руками з великими пігментними плямами купувала собі молоко у магазині. Вона перебирала пакети з молоком і вибрала найдешевший. І ще у фільмі був момент, де говорилось, що син Тетчер не зможе приїхати на свята до матері, так як приїзд з африканської країни, де він працював і жив зі своєю родиною, був дорогим, і він не міг його оплатити.
Ми, жителі колишнього Радянського Союзу та нинішньої України, кожного разу дивуємось, коли натрапляємо на випадки, коли керівники європейських країн, чи дійсні чи на пенсії, не запускають глибоко руку у кишеню своєї країни, і живуть скромно, навіть економно. Ми ніяк не можемо звикнути, що у європейських політиків, можновладців є якийсь внутрішній запобіжник, який примушує їх совісно відноситись до податків власного народу, примушує не взяти зайвого. Адже вже починаюючи з Леніна, ми звикли, що коли москвичі замерзали у своїх квартирах, у Кремлі від духоти відкривали квартирки. Ми звикли до урядових клінік, до урядових санаторіїв, до спецмагазинів, навіть до спецв’язниць, до персональних і дуже персональних пенсій. І це при тому, що пенсіонери союзного та республіканського значення ніколи не дали радянським і післярадянським людям того рівня життя, який мали навіть найбідніші європейські країни.
Наші урядовці від самого заснування радянської влади створили собі паралельне життя: сите, забезпечене, гарантоване і завжди при пільгах.
Коли недавно в “Обозревателі” прочитала про Джона Маккейна, який на війні у В’єтнамі потрапив у полон і був підданий страшним тортурам, але не погодився залишити полон сам без своїх товаришів, так як йому, як синові високопосадового військового, запропонували поїхати додому, я ще раз із захопленням подивувалась порядності Маккейна і знову подумала, що таких високопосадовців Україна немає.Тільки після п’яти років полону разом з іншими військовополоненими Джон Маккейн повернувся додому.
Коли читаєш такі історії, одразу помічаєш різницю між нашими українськими реаліями та між реаліями демократичних держав. Коли живеш в Україні, то якось принюхуєшся до нашого політичного державного смороду, вже якось звикаєш до цих картатих ковдр Насірова, до лотерей Ляшка, до солодких брехливих обіцянок Порошенка, до продажу майна Гройсмана власній дружині, до недоумкуватих дій Ю.Луценка, до підбарижників на всіх сходинках влади у ВР, до сепаратизму у судах….
Але коли бачиш фільми про економність Маргарет Тетчер, читаєш про порядність Маккейна, про квартиру Меркель, про польоти на літаках в економкласі Далі Грібаускайте, про поїздки на роботу на велосипедах членів європейських урядів, то думається: звідки у нас набралось при владі стільки покидьків, зрадників, злодюг?
Коли знайомишся з фактами життя видатних політиків, то відчуваєш оптимізм, віру у людей, у порядність, відчуваєш прилив сил і бажання впевнено долати труднощі. Коли ж повертаєш погляд на наших політиків, то потрапляєш у світ якихось збоченців, у світ злодіїв, у світ брехні, у світ купи гною. Тільки порівняння з іншими політиками приносить свіже повітря, яке розганяє гнійний запах нашого політикуму і дає надію, що ще не все втрачено.
Але найбільше мучить питання: як так могло статись? Як ми могли привести до влади найгірших представників?
Адже те, що робить зараз український народ, не зміг би зробити інший. Хіба не німці з австрійцями, французи з голандцями дали нацистам захопити свої держави? Хіба весь европейський світ не тремтить перед Росією Путіна? Але ж ми, українці, хоч і злякались, але наш переляк не дав нам опустити рук. І з гривень пенсіонерів, з пожертв простих громадян, з руху волонтерів відроджується наша армія. Я не можу без сліз дивитись, як сільські молодиці збираються у чиїйсь хаті, щоб накрутити голубців, наліпити вареників, напекти хлібів та тістечок для наших захисників. Як не можна не захоплюватись нашими дітьми, які жертвували своїми небагатими гривнями? Коли бачу шлях, який ми пройшли за останні чотири роки, впевнююсь, що українцям немає чого соромитись перед іншими народами. Ми не менш героїчні, не менш жертовні ніж інші великі нації. Ми є великою нацією. Єдине, чого бракує українцям — героїчної жертовної влади. Якщо частина нашого народу підставила плече Україні своїми заощадженнями, своїми зусиллями, своїми руками, то що зробила наша еліта? Чи так як еліта інших країн відправила своїх синів на захист держави? — це ж завжди було справою честі еліти. Еліта тому і стала елітою, що вміла воювати з ворогами. Чи пішли наші державні дами плести маскувальні сітки для фронту? Чи ходять пригорнути сирітські голівки, яких вже ніколи не торкнеться батьківська чи материнська рука? Чи пішли наші державні дами на курси медсестер і почали доглядати за пораненими? До скількох вояків доторкнулась своєю царською рукою Марина Порошенко? Ми вже коронували Порошенків на царство? Адже фото сім’ї на новорічні свята президентська сім’я виставляє як це роблять королівські європейські сім’ї. Щось мені не пригадується жодної фотографії членів президентів чи прем’єр-міністрів європейських країн, які виставляють публічно фото сім’ї. І я вже не знаю що краще на цьому фото: вишиванка на синові президента Порошенка чи футболка зі словами “ Росія”? Думаю, що футболка була менш фальшивою.
Як ця еліта претендує керувати нами далі? Чому, коли Порошенко хоче відвідати поранених, то поранені кілька годин сидять голодні у очікуванні президентського почту? Чому все, що робить Порошенко, коли намагається показати свою єдність з народом, демонструє тільки фальш і намагання заробити бали, а не дійсну допомогу?
Україна негайно потребує свіжого вітру щоб розігнати той сморід, у який обгорнули Україну наші зрадники, бандити, корупціонери при владі. До речі, первісне значення слова корупція є гниття, розпад.
Ми, українці, вже навчились боротись із зовнішнім ворогом. Тепер нашим найневідкладнішим завдання є об’єднатись, не критикувати одне одного і вигнати цей сморід із влади. Тільки молоді політики, науковці, наші військові, які знають, як важливо мати сильну державу, як важливо мати при владі не шукачів збагачення, а патріотів України. Не даймо обманути себе телевізором, гречкою, солодкими обіцянками, що вже завтра буде добре. Обираймо владу не по словам, а по ділам їхнім. І будуймо країну без хабарів, без сміття, без порушення правил руху, з українською мовою у службовців, науковців. Велика Україна починається з маленьких справ кожного.
Кілька років тому, коли я дивилась фільм про Маргарет Тетчер, мене вразив той момент, коли екс-прем’єр міністр Великої Британії старечими руками з великими пігментними плямами купувала собі молоко у магазині. Вона перебирала пакети з молоком і вибрала найдешевший. І ще у фільмі був момент, де говорилось, що син Тетчер не зможе приїхати на свята до матері, так як приїзд з африканської країни, де він працював і жив зі своєю родиною, був дорогим, і він не міг його оплатити.
Ми, жителі колишнього Радянського Союзу та нинішньої України, кожного разу дивуємось, коли натрапляємо на випадки, коли керівники європейських країн, чи дійсні чи на пенсії, не запускають глибоко руку у кишеню своєї країни, і живуть скромно, навіть економно. Ми ніяк не можемо звикнути, що у європейських політиків, можновладців є якийсь внутрішній запобіжник, який примушує їх совісно відноситись до податків власного народу, примушує не взяти зайвого. Адже вже починаюючи з Леніна, ми звикли, що коли москвичі замерзали у своїх квартирах, у Кремлі від духоти відкривали квартирки. Ми звикли до урядових клінік, до урядових санаторіїв, до спецмагазинів, навіть до спецв’язниць, до персональних і дуже персональних пенсій. І це при тому, що пенсіонери союзного та республіканського значення ніколи не дали радянським і післярадянським людям того рівня життя, який мали навіть найбідніші європейські країни.
Наші урядовці від самого заснування радянської влади створили собі паралельне життя: сите, забезпечене, гарантоване і завжди при пільгах.
Коли недавно в “Обозревателі” прочитала про Джона Маккейна, який на війні у В’єтнамі потрапив у полон і був підданий страшним тортурам, але не погодився залишити полон сам без своїх товаришів, так як йому, як синові високопосадового військового, запропонували поїхати додому, я ще раз із захопленням подивувалась порядності Маккейна і знову подумала, що таких високопосадовців Україна немає.Тільки після п’яти років полону разом з іншими військовополоненими Джон Маккейн повернувся додому.
Коли читаєш такі історії, одразу помічаєш різницю між нашими українськими реаліями та між реаліями демократичних держав. Коли живеш в Україні, то якось принюхуєшся до нашого політичного державного смороду, вже якось звикаєш до цих картатих ковдр Насірова, до лотерей Ляшка, до солодких брехливих обіцянок Порошенка, до продажу майна Гройсмана власній дружині, до недоумкуватих дій Ю.Луценка, до підбарижників на всіх сходинках влади у ВР, до сепаратизму у судах….
Але коли бачиш фільми про економність Маргарет Тетчер, читаєш про порядність Маккейна, про квартиру Меркель, про польоти на літаках в економкласі Далі Грібаускайте, про поїздки на роботу на велосипедах членів європейських урядів, то думається: звідки у нас набралось при владі стільки покидьків, зрадників, злодюг?
Коли знайомишся з фактами життя видатних політиків, то відчуваєш оптимізм, віру у людей, у порядність, відчуваєш прилив сил і бажання впевнено долати труднощі. Коли ж повертаєш погляд на наших політиків, то потрапляєш у світ якихось збоченців, у світ злодіїв, у світ брехні, у світ купи гною. Тільки порівняння з іншими політиками приносить свіже повітря, яке розганяє гнійний запах нашого політикуму і дає надію, що ще не все втрачено.
Але найбільше мучить питання: як так могло статись? Як ми могли привести до влади найгірших представників?
Адже те, що робить зараз український народ, не зміг би зробити інший. Хіба не німці з австрійцями, французи з голандцями дали нацистам захопити свої держави? Хіба весь европейський світ не тремтить перед Росією Путіна? Але ж ми, українці, хоч і злякались, але наш переляк не дав нам опустити рук. І з гривень пенсіонерів, з пожертв простих громадян, з руху волонтерів відроджується наша армія. Я не можу без сліз дивитись, як сільські молодиці збираються у чиїйсь хаті, щоб накрутити голубців, наліпити вареників, напекти хлібів та тістечок для наших захисників. Як не можна не захоплюватись нашими дітьми, які жертвували своїми небагатими гривнями? Коли бачу шлях, який ми пройшли за останні чотири роки, впевнююсь, що українцям немає чого соромитись перед іншими народами. Ми не менш героїчні, не менш жертовні ніж інші великі нації. Ми є великою нацією. Єдине, чого бракує українцям — героїчної жертовної влади. Якщо частина нашого народу підставила плече Україні своїми заощадженнями, своїми зусиллями, своїми руками, то що зробила наша еліта? Чи так як еліта інших країн відправила своїх синів на захист держави? — це ж завжди було справою честі еліти. Еліта тому і стала елітою, що вміла воювати з ворогами. Чи пішли наші державні дами плести маскувальні сітки для фронту? Чи ходять пригорнути сирітські голівки, яких вже ніколи не торкнеться батьківська чи материнська рука? Чи пішли наші державні дами на курси медсестер і почали доглядати за пораненими? До скількох вояків доторкнулась своєю царською рукою Марина Порошенко? Ми вже коронували Порошенків на царство? Адже фото сім’ї на новорічні свята президентська сім’я виставляє як це роблять королівські європейські сім’ї. Щось мені не пригадується жодної фотографії членів президентів чи прем’єр-міністрів європейських країн, які виставляють публічно фото сім’ї. І я вже не знаю що краще на цьому фото: вишиванка на синові президента Порошенка чи футболка зі словами “ Росія”? Думаю, що футболка була менш фальшивою.
Як ця еліта претендує керувати нами далі? Чому, коли Порошенко хоче відвідати поранених, то поранені кілька годин сидять голодні у очікуванні президентського почту? Чому все, що робить Порошенко, коли намагається показати свою єдність з народом, демонструє тільки фальш і намагання заробити бали, а не дійсну допомогу?
Україна негайно потребує свіжого вітру щоб розігнати той сморід, у який обгорнули Україну наші зрадники, бандити, корупціонери при владі. До речі, первісне значення слова корупція є гниття, розпад.
Ми, українці, вже навчились боротись із зовнішнім ворогом. Тепер нашим найневідкладнішим завдання є об’єднатись, не критикувати одне одного і вигнати цей сморід із влади. Тільки молоді політики, науковці, наші військові, які знають, як важливо мати сильну державу, як важливо мати при владі не шукачів збагачення, а патріотів України. Не даймо обманути себе телевізором, гречкою, солодкими обіцянками, що вже завтра буде добре. Обираймо владу не по словам, а по ділам їхнім. І будуймо країну без хабарів, без сміття, без порушення правил руху, з українською мовою у службовців, науковців. Велика Україна починається з маленьких справ кожного.
Нет комментариев