Погані новини з Росії – масло на українські груди

Погані новини з Росії — масло на українські груди

У іспанському госпіталі, де я працюю, є одна медсестра, з якою ми часто розмовляємо, обмінюємось інформацією. Вона цікавиться подіями в Україні, час від часу дає мені трохи грошей на благочинність для українських сиріт війни.

До Росії у цієї моєї коліжанки двояке ставлення. Як, напевно, і більшість європейців, вона з повагою ставиться до здобутків Росії, до її впливу, до її культури і, думаю, найбільше, що вражає європейців у Росії, — це їі розміри. Напевно зображення Росії на мапі з дитинства зачаровує європейців і ніякі запевнення про те, що на великій частині Росії неможливо або дуже некомфортно жити, до європейців не доходять: магія величезної території не зникає.

Хоча останнім часом, думаю, що частково дякуючи розмовам зі мною, а також публікаціям і фільмам у іспанських ЗМІ, ставлення до Росії Путіна у Б. погіршилось.

Два роки тому назад Б.( назвемо її так), зробила подорож до Росії. Кілька днів тому, коли ми почали говорити про музеї, вона розповіла мені, як її розчарував Ермітаж. Вона була там влітку 2015. Зали палацу були переповнені, душні. Особливо їй кинулось у вічі, що було багато китайських туристів. Вона ще почала виправдовуватись: “Я не маю нічого проти китайців, але такі натовпи неможливі у музеї, де зберігаються всесвітньовідомі скарби”. Хочу підтвердити, що Б. не є расисткою. Взагалі в Іспанії мало расистів, особливо серед освічених людей. Б. просто мала на увазі, що кількість відвідувачів мала б якось регулюватись, тому що велика вологість повітря погано впливає на витвори мистецтва.

Б. вразило, що в Ермітажі з-за духоти у залах були наскрізь відчинені вікна. Вона мені сказала, що таке у музеї неприпустимо. Вона такого не бачила ні у Луврі, ні в галереї Уфіці, ні в Амстердамі, ні в Прадо.Також її вразили бабусі-охоронці, які куняли на стільчиках. В іспанських музеях охоронці завжди ходять, дивляться. Це міцні рухливіі люди з пристойними зарплатами.

Я теж колись була в Ермітажі, на початку дев’яностих. Тоді я не бачила ні відчинених вікон, ні страшних натовпів, та й бабусі- охоронниці були незаспані, жваві. У залах були на стінах термометри і також вимірювачі вологості повітря. Картини чемно висіли у своїх ошатних рамах. Порожніх місць на стінах не було. Тільки десь не десь не вистачало якоїсь роботи.
Ще пам’ятаю, що охоронниця завернула мене до гардеробу, щоб я одягнула на ноги захисні тапочки, щоб не псувати паркет. Я спитала у Б. чи зобов’язують зараз у Ермітажі одягати захисні тапочки. Б.сказала, що ні. Грошей на тапочки Ермітаж немає. Також Б. вразило, що на стінах, де мали б висіти знамениті полотна, зяяли порожні рами. Гід їм пояснював, що картини експонувались за кордоном. І дійсно, сказала Б., у Іспанії не раз експонувались картини з Ермітажу. То виходить, що планує якийсь німець поїхати до Петербургу, щоб на власні очі подивитись картини Рубенса чи Альбрехта Дюрера, а по приїзді взнає, що картина подорожує світами. Може, скоро, весь Ермітаж почне їздити на заробітки до багатих країн зі збанкрутілої Московії? В Україні люди їдуть на заробітки, а в Росії картини. Дуже схоже явище. Різниця лишень у тому, що українські президенти ніколи не думали про велич України, вони тільки дбали про власний добробут, а Путін претендує на визнання впливовості Росії у світі.

Звернула Б. також увагу на занедбаність музею. Музей не мав того лиску, яким відрізняються музеї світового рівня, і який мав би приваблювати валюту закордонних туристів.

Росія, як і Радянський Союз колись, з усіх сил хоче демонструвати себе світові величною, розвинутою, багатою країною. Але економічний стан речей у Росії, напевно такий, що Росія змушена поводитись як збідніла шляхетна пані, яка пожовклим, колись розкішним хутром змушена прикривати дірки на зношеній сукні. Тому в Ермітаж запускають натовпи китайців, тому Ермітаж змушений заробляти на експозиції картин за кордоном. Думаю що обшарпаний Ермітаж є ланкою того самого ланцюга, коли недолуга Армата глохла на Червоній площі, коли ракети на військовому параді у Севастополі падали прямо перед носом Путіна, коли дим з авіаносця Адмірала Кузнєцова замаскував ціле Середземне море.

Збідніння Росії примушує її скорочувати свої видатки. Але якщо престижом Ермітажу і, напевно не тільки Ермітажу, схоже, Росія готова жертвувати, то впливом на ближні і дальні країни не готова. Гроші на підкуп зарубіжних політиків ще є. Так само Росія готова тратити гроші на збереження російської мови в Україні. Можливо, з часом українці взнають, скільки саме витратила Росія на українське міністерство освіти, на депутатів ВР, на різні громадські організації, на керівників вишів та шкіл, щоб зберегти панівні позиції язика, щоб укорінити у вжитку двуязичіє з подальшим остаточним витісненням української. Все таємне рано чи пізно виходить на світ божий.

У перебудовні часи у якомусь виданні я побачила карикатуру на Брежнєва, яку свого часу друкували західні газети. Я вже трохи підзабула, як та карикатура достеменно виглядала, але пам’ятаю, що там був намальований Брежнєв, який щось там роздавав представникам країн, які вважались прихильниками СРСР, а сідниці у нього були голі. Цей малюнок показував, що Радянський Союз сам жив бідно, але гроші на підтримку потрібних режимів знаходив.

Чи не доживемо і ми до тих часів, що і Путіна малюватимуть у вигляді щедрого дарувальника з голим гузном?

Після розмови з Б. думаю, що навряд чи вона ще колись поїде до Росії. Ні вона, ні її близьке оточення.