Чудо в Іспанії, або Поки українці гречку сіяли
Кілька днів тому іспанські ЗМІ рясніли повідомленням про воскресіння мертвого в’язня. У в’язниці князівства Астуріас Вільябона помер молодий циган. Йому було 35 років. Його смерть підтвердило троє медиків. Циган відбував термін за крадіжку металу. Суд виніс покарання три роки позбавлення волі. В’язень відсидів сім місяців і помер від передозування наркотиками. ( Нелегальна торгівля наркотиками, напевно, існує у всіх тюрмах світу).
Коли трапляються нещасні випадки, несподівані смерті, у Астуріас є установа, де роблять розтин тіла. Цього небіжчика за протоколом теж відвезли у цю установу і поклали до холодильника. Наступного дня пакет з тілом молодого цигана вийняли з холодильної камери для розтину. Коли судмедексперт готував інструменти до розтину тіла, поліетіленовий мішок почав шелестіти. Фахівець налякався, покликав колег, і вони разом відкрили мішок. На їхнє настрашене здивування, небіжчик відкрив очі і почав рухатись. Його відправили до лікарні. Довге перебування на холоді з одного боку допомогло в’язню у консервації мозку, а з іншого боку, вразило нирки та легені.
Зараз хворий знаходиться у важкому стані з-за передозування наркотиками. Є надія, що він буде жити.
Родина чоловіка одразу звернулась до судових органів з проханням помилувати воскреслого в’язня. Думаю, що у цьому є логіка: адже у Європі теж милували покараних на повішання, якщо мотузка не витримувала ваги тіла і рвалась.
Я живу в Іспанії багато років і вже встигла трохи приглянутись до місцевих циган. Цигани Іспанії живуть досить відокремлено. Старші циганки продовжують донедавню іспанську традицію і одягаються переважно у темний одяг. Одружуються цигани у дуже ранньому віці. Наречена має зберегти цноту до весілля. З цим у циганів строго. Навчанню дітей ця народність не привертає великої уваги. Хоча я іноді чую по телевізору виступи циганських адвокатів. Але їх одиниці. Цигани часто будують біля великих міст незаконні хатинки.
Це такі собі цілі квартали. Туди часто також прибиваються румунські цигани. Владі час від часу необхідно знести ці незаконні поселення, так як вони загрожують санітарно-епідеміологічній рівновазі.Тоді здіймається великий галас на телебаченні. Репортери показують молодих циганок з немовлятами на руках, які плачуть, що їм немає куди йти.
Уряд Іспанії намагається допомогти циганам. Ім часто дають соціальне житло, дають матеріальну допомогу. Але їх є багато. Всім не вистачає.
Пригадую один кумедний випадок. В Іспанії у нормальних будинках відсутній житловий поверх, який у нас називають першим. На перших поверхах є або магазини, або гаражі, комори жильців. Останнім часом будинки взагалі будують без першого поверху: будинок стоїть на палях і начебто висить у повітрі. Але у соціальному житлі будують квартири і на першому поверсі, щоб їх було більше. Одну квартиру на першому поверсі дали циганові, який мав віслюка. Цигани в Іспанії часто мають коней та віслюків. Не знаю, для чого вони їх тримають. Видно так вони намагаються зберегти традиції, коли всі цигани мали коней та віслюків доля кочування. Так ось цей циган поселив у квартирі віслюка. Владі довелось довго воювати з господарем з-за тварини. Ця історія вже стала міською легендою.
Я працюю в лікарні. Кожного разу, коли біля госпіталя бачу юрму людей у темному одязі з дітьми, знаю, що в лікарні з’явився пацієнт циган. Так як багато циганів не працює, особливо жінки, вільного часу у них вистачає. Раніше, коли я працювала у поліклінці, там теж були подібні історії: цигани ніколи не ходять на прийом до лікаря поодинці. Вони часто конфліктують з лікарями. Лікарі намагаються загасити сварку навіть за рахунок поступки, тому що всі знають, що з циганами краще не мати конфліктів, щоб не наражатись на небезпеку. Час від часу по телевізору розповідають у новинах про загибель людей під час перестрілки чи від ножових ран. Найчастіше це є кофлікт між ворогуючими циганськими кланами.
У мене з циганами теж був неприємний випадок. Одного разу я пішла на базар, де продають уживані речі, щоб купити книги. Книги у Іспаніі дорогі. Для емігрантів книги — розкіш. Коли помирають старі іспанці і їхнє житло успадковують діти, то як правило старі речі, книги, меблі викидають, щоб квартиру відремонтувати для наступних господарів. У таких випадках запрошують циганів, які часто мають буси, і за невеликі гроші цигани купляють уживані речі для продажу. На таких базарах продають залишки життів, які перейшли у інший світ.
Того разу я пішла з одним зі своїх синів. Так сталося, що я трохи затрималась вдома, а син на велосипеді поїхав наперед. Через якийсь час я під’їхала на своєму велосипеді. Я швидко знайшла сина. Він був трохи збентеженим. Виявляється, коли він проходив рядами, з ним почав розмовляти молодий циган. Циган, напевно, помітив, що дитина ходить по базару сама і спитав:” Ти сам тут знаходишся?”. Мій кмітливий син відповів: “ Ні, я тут з мамою”. Але циган, напевно, не повірив хлопцеві і додав: “ Біля другої години ми будемо їхати звідси. Приходь он до того білого буса. Там я маю багато іграшок. Я тобі дам цілий мішок. Приходь!”.
Син мені це все розповів. Мені ця розповідь зовсім не сподобалась. На базарі завжди чергують двоє поліцейських. Я підійшла до одного з них і розповіла про запрошення цигана. Я високого зросту, поліцейський теж, і той циган також. Ми трохи вивищувались над юрмою невисоких іспанців. Коли ми з сином розмовляли з поліцейським, і син показував який саме циган пропонував йому прийти за іграшками, я зустрілась з уважним поглядом того цигана. Він зрозумів ситуацію і одразу зник. Я до сьогоднішнього дня думаю, як добре, що мій синок не пішов до того бусика за іграшками.
У мене на роботі є кілька циганок. Уряд пропонує приватним фірмам за певні кошти, за зменшення податків наймати на роботу циганів. Одна з цих циганок стала моєю подругою Вона розумна, привітна, кумедна гарна дівчина. Вона є патріоткою Іспанії, є доброю донькою. Вона охайна, вихована, нічим не відрізняється від звичайних іспанців. Але таких як вона меньшість. Більшість сидить на шиї у держави. Дехто заробляє способами, які або є злочинними( торгівля наркотиками, перепродаж крадених з магазину товарів, крадіжка металобрухту), або межують зі злочином. Також цигани торгують речами, які іспанці залишають біля баків зі сміттям. Я часто бачу циганів з дитячими візочками, коли вони роблять нічний обхід, збираючи викинуті речі. Думаю, що багато циганів мріють про артистичну кар’єру для своїх дітей. Всесвітньо відоме фламенко представляють світові андалусійські цигани. Циганські сім’ї часто збираються і аплодують своїм маленьким артистам у надії, що вони стануть відомими і багатими.
Від коли я живу за кордоном і спостерігаю зблизька латиноамериканців, негрів, циганів, росіян, я ще і ще раз запитую себе, як складаються національні відмінності, чому вони зберігаються на протязі віків, не дивлячись на близкість з іншими традиціями та культурами. Адже, не дивлячись на те, що всі люди мають якісь особливості, у той же час представники кожної нації мають певний набір характеристик, які відрізняють їх від інших націй. Вірменів, арабів знають як торгівців Цигани, монголи були і ще є кочівниками. Але якщо цигани кочували у пошуках легкого хліба, то монголи й сьогодні продовжують кочувати, щоб забезпечити годівлю тварин і жити за рахунок тварин
Думаю, що якщо вірменів, арабів, євреїв примусила стати торговцями, лихварями бідність природи і націленність на вмінні виживати за рахунок людських слабостей, то українці, маючи під ногами чорноземи, не бачили нічого кращого у житті за гречкосіяння і не вважали за потрібне шукати інших способів заробітків.І зараз українці в Іспанії, в Італії, якщо находять клаптик землі, одразу сіють укроп, садять квіти. У цьому бажанні обробляти землі є і плюси і мінуси. Наша історія показала, що якщо народ тільки хоче обробляти землю, то завжди знайдеться інший народ, який захоче керувати землеробами, захоче жити за їхній рахунок. Бути тільки землеробами було замало. Треба було ще навчитись захищати себе, навчитись крокувати разом з цивілізованим світом, навчитись шанувати себе і знаходити серед себе достойних лідерів.
Поки українці сіяли гречку, іспанці, англійці, французи завойовували і грабували нові землі. Поки Європа багатіла за рахунок грабування захоплених країн, українці продовжували сіяти хліб. Коли євреї почали забирати багатства у європейців, українці далі сіяли гречку та їли вареники. Світ крокував уперед, розвивався, розвивав науки, а українцям було й далі добре на чорноземах. Біда лиш у тому, що завжди хтось хотів захопити наші землі. Але українці й далі обробляли лани, терплячи чужих зайд і утримуючи їх. Схоже, що наші родючі землі — джерело нещасть українців.
Радує те що українці вже у більшості живуть у містах, освоїли сучасні професії. Є надія, що із землеробів ми перетворимось у націю, яка не тільки хоче і вміє багато працювати фізично, але що ми також станемо нацією науки, прогресу, нацією, яка вмітиме обирати до влади достойних і також контролюватиме обраних зверхників. Буде сумно, якщо ми не зможемо поламати вироблену віками модель поведінки і тільки чухатимемо чуби, дивлячись як нас грабує кожна влада, яку ми ж обираємо.
Коли трапляються нещасні випадки, несподівані смерті, у Астуріас є установа, де роблять розтин тіла. Цього небіжчика за протоколом теж відвезли у цю установу і поклали до холодильника. Наступного дня пакет з тілом молодого цигана вийняли з холодильної камери для розтину. Коли судмедексперт готував інструменти до розтину тіла, поліетіленовий мішок почав шелестіти. Фахівець налякався, покликав колег, і вони разом відкрили мішок. На їхнє настрашене здивування, небіжчик відкрив очі і почав рухатись. Його відправили до лікарні. Довге перебування на холоді з одного боку допомогло в’язню у консервації мозку, а з іншого боку, вразило нирки та легені.
Зараз хворий знаходиться у важкому стані з-за передозування наркотиками. Є надія, що він буде жити.
Родина чоловіка одразу звернулась до судових органів з проханням помилувати воскреслого в’язня. Думаю, що у цьому є логіка: адже у Європі теж милували покараних на повішання, якщо мотузка не витримувала ваги тіла і рвалась.
Я живу в Іспанії багато років і вже встигла трохи приглянутись до місцевих циган. Цигани Іспанії живуть досить відокремлено. Старші циганки продовжують донедавню іспанську традицію і одягаються переважно у темний одяг. Одружуються цигани у дуже ранньому віці. Наречена має зберегти цноту до весілля. З цим у циганів строго. Навчанню дітей ця народність не привертає великої уваги. Хоча я іноді чую по телевізору виступи циганських адвокатів. Але їх одиниці. Цигани часто будують біля великих міст незаконні хатинки.
Це такі собі цілі квартали. Туди часто також прибиваються румунські цигани. Владі час від часу необхідно знести ці незаконні поселення, так як вони загрожують санітарно-епідеміологічній рівновазі.Тоді здіймається великий галас на телебаченні. Репортери показують молодих циганок з немовлятами на руках, які плачуть, що їм немає куди йти.
Уряд Іспанії намагається допомогти циганам. Ім часто дають соціальне житло, дають матеріальну допомогу. Але їх є багато. Всім не вистачає.
Пригадую один кумедний випадок. В Іспанії у нормальних будинках відсутній житловий поверх, який у нас називають першим. На перших поверхах є або магазини, або гаражі, комори жильців. Останнім часом будинки взагалі будують без першого поверху: будинок стоїть на палях і начебто висить у повітрі. Але у соціальному житлі будують квартири і на першому поверсі, щоб їх було більше. Одну квартиру на першому поверсі дали циганові, який мав віслюка. Цигани в Іспанії часто мають коней та віслюків. Не знаю, для чого вони їх тримають. Видно так вони намагаються зберегти традиції, коли всі цигани мали коней та віслюків доля кочування. Так ось цей циган поселив у квартирі віслюка. Владі довелось довго воювати з господарем з-за тварини. Ця історія вже стала міською легендою.
Я працюю в лікарні. Кожного разу, коли біля госпіталя бачу юрму людей у темному одязі з дітьми, знаю, що в лікарні з’явився пацієнт циган. Так як багато циганів не працює, особливо жінки, вільного часу у них вистачає. Раніше, коли я працювала у поліклінці, там теж були подібні історії: цигани ніколи не ходять на прийом до лікаря поодинці. Вони часто конфліктують з лікарями. Лікарі намагаються загасити сварку навіть за рахунок поступки, тому що всі знають, що з циганами краще не мати конфліктів, щоб не наражатись на небезпеку. Час від часу по телевізору розповідають у новинах про загибель людей під час перестрілки чи від ножових ран. Найчастіше це є кофлікт між ворогуючими циганськими кланами.
У мене з циганами теж був неприємний випадок. Одного разу я пішла на базар, де продають уживані речі, щоб купити книги. Книги у Іспаніі дорогі. Для емігрантів книги — розкіш. Коли помирають старі іспанці і їхнє житло успадковують діти, то як правило старі речі, книги, меблі викидають, щоб квартиру відремонтувати для наступних господарів. У таких випадках запрошують циганів, які часто мають буси, і за невеликі гроші цигани купляють уживані речі для продажу. На таких базарах продають залишки життів, які перейшли у інший світ.
Того разу я пішла з одним зі своїх синів. Так сталося, що я трохи затрималась вдома, а син на велосипеді поїхав наперед. Через якийсь час я під’їхала на своєму велосипеді. Я швидко знайшла сина. Він був трохи збентеженим. Виявляється, коли він проходив рядами, з ним почав розмовляти молодий циган. Циган, напевно, помітив, що дитина ходить по базару сама і спитав:” Ти сам тут знаходишся?”. Мій кмітливий син відповів: “ Ні, я тут з мамою”. Але циган, напевно, не повірив хлопцеві і додав: “ Біля другої години ми будемо їхати звідси. Приходь он до того білого буса. Там я маю багато іграшок. Я тобі дам цілий мішок. Приходь!”.
Син мені це все розповів. Мені ця розповідь зовсім не сподобалась. На базарі завжди чергують двоє поліцейських. Я підійшла до одного з них і розповіла про запрошення цигана. Я високого зросту, поліцейський теж, і той циган також. Ми трохи вивищувались над юрмою невисоких іспанців. Коли ми з сином розмовляли з поліцейським, і син показував який саме циган пропонував йому прийти за іграшками, я зустрілась з уважним поглядом того цигана. Він зрозумів ситуацію і одразу зник. Я до сьогоднішнього дня думаю, як добре, що мій синок не пішов до того бусика за іграшками.
У мене на роботі є кілька циганок. Уряд пропонує приватним фірмам за певні кошти, за зменшення податків наймати на роботу циганів. Одна з цих циганок стала моєю подругою Вона розумна, привітна, кумедна гарна дівчина. Вона є патріоткою Іспанії, є доброю донькою. Вона охайна, вихована, нічим не відрізняється від звичайних іспанців. Але таких як вона меньшість. Більшість сидить на шиї у держави. Дехто заробляє способами, які або є злочинними( торгівля наркотиками, перепродаж крадених з магазину товарів, крадіжка металобрухту), або межують зі злочином. Також цигани торгують речами, які іспанці залишають біля баків зі сміттям. Я часто бачу циганів з дитячими візочками, коли вони роблять нічний обхід, збираючи викинуті речі. Думаю, що багато циганів мріють про артистичну кар’єру для своїх дітей. Всесвітньо відоме фламенко представляють світові андалусійські цигани. Циганські сім’ї часто збираються і аплодують своїм маленьким артистам у надії, що вони стануть відомими і багатими.
Від коли я живу за кордоном і спостерігаю зблизька латиноамериканців, негрів, циганів, росіян, я ще і ще раз запитую себе, як складаються національні відмінності, чому вони зберігаються на протязі віків, не дивлячись на близкість з іншими традиціями та культурами. Адже, не дивлячись на те, що всі люди мають якісь особливості, у той же час представники кожної нації мають певний набір характеристик, які відрізняють їх від інших націй. Вірменів, арабів знають як торгівців Цигани, монголи були і ще є кочівниками. Але якщо цигани кочували у пошуках легкого хліба, то монголи й сьогодні продовжують кочувати, щоб забезпечити годівлю тварин і жити за рахунок тварин
Думаю, що якщо вірменів, арабів, євреїв примусила стати торговцями, лихварями бідність природи і націленність на вмінні виживати за рахунок людських слабостей, то українці, маючи під ногами чорноземи, не бачили нічого кращого у житті за гречкосіяння і не вважали за потрібне шукати інших способів заробітків.І зараз українці в Іспанії, в Італії, якщо находять клаптик землі, одразу сіють укроп, садять квіти. У цьому бажанні обробляти землі є і плюси і мінуси. Наша історія показала, що якщо народ тільки хоче обробляти землю, то завжди знайдеться інший народ, який захоче керувати землеробами, захоче жити за їхній рахунок. Бути тільки землеробами було замало. Треба було ще навчитись захищати себе, навчитись крокувати разом з цивілізованим світом, навчитись шанувати себе і знаходити серед себе достойних лідерів.
Поки українці сіяли гречку, іспанці, англійці, французи завойовували і грабували нові землі. Поки Європа багатіла за рахунок грабування захоплених країн, українці продовжували сіяти хліб. Коли євреї почали забирати багатства у європейців, українці далі сіяли гречку та їли вареники. Світ крокував уперед, розвивався, розвивав науки, а українцям було й далі добре на чорноземах. Біда лиш у тому, що завжди хтось хотів захопити наші землі. Але українці й далі обробляли лани, терплячи чужих зайд і утримуючи їх. Схоже, що наші родючі землі — джерело нещасть українців.
Радує те що українці вже у більшості живуть у містах, освоїли сучасні професії. Є надія, що із землеробів ми перетворимось у націю, яка не тільки хоче і вміє багато працювати фізично, але що ми також станемо нацією науки, прогресу, нацією, яка вмітиме обирати до влади достойних і також контролюватиме обраних зверхників. Буде сумно, якщо ми не зможемо поламати вироблену віками модель поведінки і тільки чухатимемо чуби, дивлячись як нас грабує кожна влада, яку ми ж обираємо.
Нет комментариев