Кілька причин, щоб нарешті почати меньше їсти
Думаю, що хоч в Україні йде війна, і ми вже чотири роки живемо з великим тягарем на плечах, іноді треба трохи відволіктись і присвятити кілька хвилин собі самому, щоб почуватись у гармонії зі всесвітом…
До п’ятнадцяти років я була високим худим дівчиськом без видимих ознак своєї статі, хоч я дуже любила солодощі і могла за один раз з’їсти півлітровий слоїчок варення з чорної смородини. Хоча вишневим та сливовим варенням теж не гребувала. І моя зовнішність зовсім від цього не страждала. Але вже після двадцяти років я почала страждати від своїх зайвих п’яти-десяти кілограмів. І почалась моя довга битва з вагою, яку я іноді вигравала, а іноді програвала.
Тема контролювання апетиту мене завжди хвилювала. І хвилює.
Хочу розповісти вам про деякі речі, які я думаю використати як аргументи для остаточної перемоги у битві.
Якось недавно мій чоловік-азіат, який походить з країни, де більшість населення сповідує буддизм, розповів про один цікавий звичай буддистських монахів. У буддистів у монахи йдуть хлопчики у дитячому віці. Виявляється, що коли вони приходять до монастиря, їм дають дерев’яну мисочку, з якої вони їдять. Після прийому їжі монахи миють свою мисочку, підходять до великого каменя і двічі труть перевернутою мисочкою по тому каменю. Це тертя призводить до того, що мисочка хоч і непомітно, але стирається. З роками мисочка стає усе меньш глибокою, у неї вміщається все меньше їжі. Таким чином буддисти живуть у гармонії з законами природи, які полягають у тому, що чим старшою стає людина, тим меньше їжі потребує її організм.
У індусів існує вірування про те, що кожній людині бог при народженні виділяє певну кількість їжі. Чим швидше людина з’їдає свою божу “пайку”, тим швидше вона наближує смерть. І навпаки: чим меньше людина їсть, тим довше вона житиме. Я помітила, що люди, які жили у концтаборах, люди, які великі періоди свого життя харчувались погано, проживають багато років, так як їхні внутрішні органи не “втомлювались” від постійного травлення великої кількості їжі. У Європі артрити, які з’являються також внаслідок харчування великою кількістю жирної їжі, називались королівською хворобою, так як тільки верхівка населення могла їсти багато м’яса.
Кілька десятиліть тому були дуже популярними книги відомого пропагандиста здорового способу життя американця Поля Брега, який все життя практикував лікувальне голодування і помер не від хвороби, а тому, що коли він у свої 92 роки займався серфінгом, його накрила хвиля. При розтині тіла медики виявили, що його біологічний вік був набагато меньшим від прожитих років.
Поль Брег вважав, що людина, коли їсть багато, вона не тільки вводить в організм вітаміни, клітковину, мінерали, вона також вводить пестициди, важкі метали, антибіотики, якими годували тварин. Так що чим меньше людина їсть, тим меньше отруює свій організм.
Недавно на моїй роботі у госпіталі я була здивована одним чудовим методом схуднення. Я все ще думаю, як би цей метод застосувати у своєму житті. Що ж це за метод?
Дві медсестри і одна помічниця медсестри, які мають зайві кілограми, уклали між собою цікаву угоду: кожні 15 днів вони мають зважуватись у присутності усіх трьох. Та з них, хто втратить найменьше ваги, має покласти у спільну скарбничку 10 євро. Тобто за місяць у скарбничці з’являться 20 євро. Угода укладена на півроку. Через півроку у скарбничці буде 120 євро. З цією сумою грошей учасниці угоди підуть до ресторану, щоб відсвяткувати свої досягнення або поразку. Я спитала одну з учасниць, для чого вона це придумала? Вона мені відповіла, що хоче таким чином примусити себе їсти меньше.
А я тепер шукаю, з ким би також укласти таку угоду.
Думаю, що кожна людина має знайти свої мотиви, щоб почуватись гарно, виглядати гарно, щоб мати сили на щоденну боротьбу за життя.
До п’ятнадцяти років я була високим худим дівчиськом без видимих ознак своєї статі, хоч я дуже любила солодощі і могла за один раз з’їсти півлітровий слоїчок варення з чорної смородини. Хоча вишневим та сливовим варенням теж не гребувала. І моя зовнішність зовсім від цього не страждала. Але вже після двадцяти років я почала страждати від своїх зайвих п’яти-десяти кілограмів. І почалась моя довга битва з вагою, яку я іноді вигравала, а іноді програвала.
Тема контролювання апетиту мене завжди хвилювала. І хвилює.
Хочу розповісти вам про деякі речі, які я думаю використати як аргументи для остаточної перемоги у битві.
Якось недавно мій чоловік-азіат, який походить з країни, де більшість населення сповідує буддизм, розповів про один цікавий звичай буддистських монахів. У буддистів у монахи йдуть хлопчики у дитячому віці. Виявляється, що коли вони приходять до монастиря, їм дають дерев’яну мисочку, з якої вони їдять. Після прийому їжі монахи миють свою мисочку, підходять до великого каменя і двічі труть перевернутою мисочкою по тому каменю. Це тертя призводить до того, що мисочка хоч і непомітно, але стирається. З роками мисочка стає усе меньш глибокою, у неї вміщається все меньше їжі. Таким чином буддисти живуть у гармонії з законами природи, які полягають у тому, що чим старшою стає людина, тим меньше їжі потребує її організм.
У індусів існує вірування про те, що кожній людині бог при народженні виділяє певну кількість їжі. Чим швидше людина з’їдає свою божу “пайку”, тим швидше вона наближує смерть. І навпаки: чим меньше людина їсть, тим довше вона житиме. Я помітила, що люди, які жили у концтаборах, люди, які великі періоди свого життя харчувались погано, проживають багато років, так як їхні внутрішні органи не “втомлювались” від постійного травлення великої кількості їжі. У Європі артрити, які з’являються також внаслідок харчування великою кількістю жирної їжі, називались королівською хворобою, так як тільки верхівка населення могла їсти багато м’яса.
Кілька десятиліть тому були дуже популярними книги відомого пропагандиста здорового способу життя американця Поля Брега, який все життя практикував лікувальне голодування і помер не від хвороби, а тому, що коли він у свої 92 роки займався серфінгом, його накрила хвиля. При розтині тіла медики виявили, що його біологічний вік був набагато меньшим від прожитих років.
Поль Брег вважав, що людина, коли їсть багато, вона не тільки вводить в організм вітаміни, клітковину, мінерали, вона також вводить пестициди, важкі метали, антибіотики, якими годували тварин. Так що чим меньше людина їсть, тим меньше отруює свій організм.
Недавно на моїй роботі у госпіталі я була здивована одним чудовим методом схуднення. Я все ще думаю, як би цей метод застосувати у своєму житті. Що ж це за метод?
Дві медсестри і одна помічниця медсестри, які мають зайві кілограми, уклали між собою цікаву угоду: кожні 15 днів вони мають зважуватись у присутності усіх трьох. Та з них, хто втратить найменьше ваги, має покласти у спільну скарбничку 10 євро. Тобто за місяць у скарбничці з’являться 20 євро. Угода укладена на півроку. Через півроку у скарбничці буде 120 євро. З цією сумою грошей учасниці угоди підуть до ресторану, щоб відсвяткувати свої досягнення або поразку. Я спитала одну з учасниць, для чого вона це придумала? Вона мені відповіла, що хоче таким чином примусити себе їсти меньше.
А я тепер шукаю, з ким би також укласти таку угоду.
Думаю, що кожна людина має знайти свої мотиви, щоб почуватись гарно, виглядати гарно, щоб мати сили на щоденну боротьбу за життя.
Нет комментариев