Чи хотіли б ви ходити на роботу зі своєю собакою?
Чи хотіли б ви ходити на роботу зі своїм песиком?
Якщо б хтось провів дослідження про те, у якій країні найбільше заборон, боюсь, що Україна посіла б одне з чільних місць. Причому деякі заборони йдуть з глибини віків. Наприклад, заборона жінкам заходити до вівтаря. Ця заборона сприймається як норма, і ніхто її навіть не засуджує. Ця заборона одразу ставить жінку нижче за чоловіка. І ніхто на вбачає нічого поганого у тому, що жінка, яка часто сама утримує сім’ю, жінка, яка найчастіше виховує дітей сама у випадку розлучення, жінка, яка найчастіше наполягає на тому, щоб діти отримували освіту, церквою оголошується другорядною особою.
Я хоч і народилась на Луганщині, але виростала на Буковині. Яких тільки заборон не доводилось бачити у дитинстві: і не брати голку у руки у неділю, не замітати після заходу сонця, не сідати на кутку столу, не заходити до церкви, коли місячні, не заходити до церкви з непокритою головою. А скільки існує свят, які забороняють працювати на полі! Є свята, коли не працюється, щоб змії не покусали, щоб миші в хаті не водились, щоб блискавка не вдарила. Заборон так багато, що здається, що кожен крок людини регламентований. Ну недарма православна церква до тепер називає віруючих рабами божими. Називає і діє відповідно. Думаю, що церква має починати переглядати деякі речі, щоб йти в ногу з розвиненим світом.
Після церковних заборон люди створюють заборони вдома. Якщо в містах батьки, щоб здихатись безкінечних дітячих питань, щоб не проводити з дітьми час, садять їх перед якимось екраном, щоб дитину розважав хтось, то в селах ще іноді можна почути від батьків: сиди тихо, бо прийде старий дід ( чи баба) і забере тебе у мішок. Українськи батьки часто вважають, що найкраща дитина — це покірна дитина. Українська школа перехоплює естафету батьків і теж добивається від дитини не розвитку, не вміння критично мислити, а покори. Покірними народом керувати завжди просто.
Діти, дивлячись на дорослих, теж видумували свої заборони: не ходити під стовбом, який має підпору, не колисати порожній візочок, щоб у мами не було більше дітей. Цілувати зелену жабку, щоб не померла мама.
Сільских українців з дитинства оточував світ заборон, забобон. Чи не тому в австрійській імперії українці не мали тих самих прав, що наприклад, румуни чи поляки, які, напевно, колись теж мали період великих заборон.
Так що в Україні вимальовується чітка система, яку ми наслідували ще від Російськоі імперії, де залякування є системою, яку підтримує держава, церква, школа, родина. І допоки ми не зламаємо цю систему, до тих пір ми будемо жити бідно та сіро.
Державі цікаво мати покірних: тоді ніхто не питає, звідки статки у тих, хто нагорі. Покірні не будуть перечити, коли Україну віддають ворогові. Покірні не вимагатимуть змін.
А що там на Заході? А на Заході ніхто не називає віруючих рабами божими. На Заході церковні служби віруючи здебільшого слухають зручно сидячи на лавицях. На Заході у англіканській церкві у березні 1994 року 32 жінки були висвячені на священниць, а у 2014 році у англіканський церкві з’явилась перша жінка епископ. У Іспанії поки що католицька церква дозволила стати священницею тільки одній жінці Cristina Moreira в місті A Coruña. Я впевнена, що за першою будуть ще.
А кілька дні тому я взнала, що у Барселоні одна фірма, яка виготовляє їжу для тварин, дозволила своїм співробітникам приходити на роботу з собаками. Вимоги до собак такі: мирна поведінка, вакцини. Коли я це почула, не могла повірити. Але виявилось, що у США вже провели дослідження в університеті Вірджинії щодо позитивних моментів присутності собак у офісах. Їх виявилось дуже багато: продуктивність робітників зросла. Робітники значно менше відчувають стрес, покращується самопочуття співробітників. Покращується мікроклімат у колективі. Робітники стали почуватись на робочому місці значно щасливішими незалежно від того, чи є вони власниками псів чи ні. Ну і звичайно, найбільше від такого нововведення виграли собаки, на яких самотність у хаті теж впливає дуже негативно.
Виявилось, що одні з найбагатших фірм світу Google і Amazon вже давно дозволили своїм співробітникам приводити з собою псів. Більше того, в світі уже святкується день, який називається приблизно так: робочий день з собакою. У цей день деякі фірми дозволяють прийти співробітникам з собакою, навіть якщо в інші дні це не дозволено. Деякі тренажерні зали теж дозволили приходити клієнтам з собаками. Такі зали стали дуже популярними.
Взнаючи такі новини знову і знову думається: чому ми, українці, ніяк не наважимось почати жити не в тісних рамках, у які нас затискає держава, церква, школа, і не спробуємо бути щасливими. У Японії дітям до п’яти років не забороняють НІЧОГО. А після п’яти років, вважають японці, дитина сама зрозуміє різницю між добрим та поганим. І на якому рівні знаходиться Японія?
І ще одна новина, яка мене вразила: у іспанському місті Vigo кілька днів тому зобов’язали водіїв автобусів зупинятись не на зупинках у нічний час, якщо автобус зупиняє жінка, а таксистів зобов’язали у нічний час чекати до тих пір, поки жінка-пасажир після поїздки не зайде у свій під’їзд.
Дивишся на такі речі і думаєш: коли Україна з країни заборон перетвориться на країну, де відбуватимуться постійні зміни, як того вимагає життя?
Якщо б хтось провів дослідження про те, у якій країні найбільше заборон, боюсь, що Україна посіла б одне з чільних місць. Причому деякі заборони йдуть з глибини віків. Наприклад, заборона жінкам заходити до вівтаря. Ця заборона сприймається як норма, і ніхто її навіть не засуджує. Ця заборона одразу ставить жінку нижче за чоловіка. І ніхто на вбачає нічого поганого у тому, що жінка, яка часто сама утримує сім’ю, жінка, яка найчастіше виховує дітей сама у випадку розлучення, жінка, яка найчастіше наполягає на тому, щоб діти отримували освіту, церквою оголошується другорядною особою.
Я хоч і народилась на Луганщині, але виростала на Буковині. Яких тільки заборон не доводилось бачити у дитинстві: і не брати голку у руки у неділю, не замітати після заходу сонця, не сідати на кутку столу, не заходити до церкви, коли місячні, не заходити до церкви з непокритою головою. А скільки існує свят, які забороняють працювати на полі! Є свята, коли не працюється, щоб змії не покусали, щоб миші в хаті не водились, щоб блискавка не вдарила. Заборон так багато, що здається, що кожен крок людини регламентований. Ну недарма православна церква до тепер називає віруючих рабами божими. Називає і діє відповідно. Думаю, що церква має починати переглядати деякі речі, щоб йти в ногу з розвиненим світом.
Після церковних заборон люди створюють заборони вдома. Якщо в містах батьки, щоб здихатись безкінечних дітячих питань, щоб не проводити з дітьми час, садять їх перед якимось екраном, щоб дитину розважав хтось, то в селах ще іноді можна почути від батьків: сиди тихо, бо прийде старий дід ( чи баба) і забере тебе у мішок. Українськи батьки часто вважають, що найкраща дитина — це покірна дитина. Українська школа перехоплює естафету батьків і теж добивається від дитини не розвитку, не вміння критично мислити, а покори. Покірними народом керувати завжди просто.
Діти, дивлячись на дорослих, теж видумували свої заборони: не ходити під стовбом, який має підпору, не колисати порожній візочок, щоб у мами не було більше дітей. Цілувати зелену жабку, щоб не померла мама.
Сільских українців з дитинства оточував світ заборон, забобон. Чи не тому в австрійській імперії українці не мали тих самих прав, що наприклад, румуни чи поляки, які, напевно, колись теж мали період великих заборон.
Так що в Україні вимальовується чітка система, яку ми наслідували ще від Російськоі імперії, де залякування є системою, яку підтримує держава, церква, школа, родина. І допоки ми не зламаємо цю систему, до тих пір ми будемо жити бідно та сіро.
Державі цікаво мати покірних: тоді ніхто не питає, звідки статки у тих, хто нагорі. Покірні не будуть перечити, коли Україну віддають ворогові. Покірні не вимагатимуть змін.
А що там на Заході? А на Заході ніхто не називає віруючих рабами божими. На Заході церковні служби віруючи здебільшого слухають зручно сидячи на лавицях. На Заході у англіканській церкві у березні 1994 року 32 жінки були висвячені на священниць, а у 2014 році у англіканський церкві з’явилась перша жінка епископ. У Іспанії поки що католицька церква дозволила стати священницею тільки одній жінці Cristina Moreira в місті A Coruña. Я впевнена, що за першою будуть ще.
А кілька дні тому я взнала, що у Барселоні одна фірма, яка виготовляє їжу для тварин, дозволила своїм співробітникам приходити на роботу з собаками. Вимоги до собак такі: мирна поведінка, вакцини. Коли я це почула, не могла повірити. Але виявилось, що у США вже провели дослідження в університеті Вірджинії щодо позитивних моментів присутності собак у офісах. Їх виявилось дуже багато: продуктивність робітників зросла. Робітники значно менше відчувають стрес, покращується самопочуття співробітників. Покращується мікроклімат у колективі. Робітники стали почуватись на робочому місці значно щасливішими незалежно від того, чи є вони власниками псів чи ні. Ну і звичайно, найбільше від такого нововведення виграли собаки, на яких самотність у хаті теж впливає дуже негативно.
Виявилось, що одні з найбагатших фірм світу Google і Amazon вже давно дозволили своїм співробітникам приводити з собою псів. Більше того, в світі уже святкується день, який називається приблизно так: робочий день з собакою. У цей день деякі фірми дозволяють прийти співробітникам з собакою, навіть якщо в інші дні це не дозволено. Деякі тренажерні зали теж дозволили приходити клієнтам з собаками. Такі зали стали дуже популярними.
Взнаючи такі новини знову і знову думається: чому ми, українці, ніяк не наважимось почати жити не в тісних рамках, у які нас затискає держава, церква, школа, і не спробуємо бути щасливими. У Японії дітям до п’яти років не забороняють НІЧОГО. А після п’яти років, вважають японці, дитина сама зрозуміє різницю між добрим та поганим. І на якому рівні знаходиться Японія?
І ще одна новина, яка мене вразила: у іспанському місті Vigo кілька днів тому зобов’язали водіїв автобусів зупинятись не на зупинках у нічний час, якщо автобус зупиняє жінка, а таксистів зобов’язали у нічний час чекати до тих пір, поки жінка-пасажир після поїздки не зайде у свій під’їзд.
Дивишся на такі речі і думаєш: коли Україна з країни заборон перетвориться на країну, де відбуватимуться постійні зміни, як того вимагає життя?
1 комментарий