Як би ви купили намисто з чорних перлин: з податком чи без?

У студентські роки я мала викладача, закоханого у Японію. Одного разу він нам розповів про чесність японців.

Фудзіяма є великим японським символом. Напевно, кожен японець хоч раз у житті приходив до підніжжя цієї значимої гори. І багато хто прихоплював з собою після відвідин маленький камінчик на згадку. Але одного разу біля гори з'явилась ятка, з якої продавали камінчики з гори Фудзіяма. Японці одразу припинили брати камінчики зі стежок біля гори — вони почали такі самі камінчики купувати. Моя українська ментальність була дуже здивована: навіщо купувати те, що можна взяти задурно? Набагато пізніше я зрозуміла, чому японці вчиняють саме так а не інакше.

Зараз я живу в Іспанії. Працюю в іспанському госпіталі. Більшість моїх колег приємні, коректні, виховані люди. На роботі панує гармонійна співпраця. Є, звичайно, іноді тертя. Але це швидше виключення ніж правило.

Часто хтось приносить якісь наїдки для всіх. Пригощення також приносяться на дні народження (подарунків на дні народження не дарують), при закінченні контракту, при виході на пенсію.

Є серед колег такі, що ніколи нічого лікарняного не беруть. Але є й такі, які користуються постійно на роботі інтернетом для власних потреб, роблять копії, їдять госпітальну їжу. Таке “економлення” багатьом не подобається, це вважається поганим тоном: лікарня існує на податки всіх іспанців і брати те, що належить усім, засуджується більшістю.

Одного разу одна моя колежанка розповіла, що до неї у гості. Приїхала її дочка з чоловіком-шведом. Швед вирішив подарувати своїй дружині- іспанці намисто з натуральних темних перлин. Коли він прицінювався до дорогого намиста, власник крамниці сказав, що він може продати намисто легально, з податком, але також може продати дешевше, без податку. Шведові дуже не сподобалась пропозиція власника крамниці. Він купив дорогі перли офіційно, з податком. Після покупки намиста швед вийшов із ювелірної крамниці із зіпсованим настроєм.

Моя колежанка розповідала історію зі злостю. Їй здавалось, що ця історія дуже негарно ілюструє іспанців і Іспанію. Їй було неприємно, що швед побачив Іспанію з негарної сторони.

Слухаючи мою колежанку, я думала про нас, про українців.

Коли я працювала у школі, я любила з дітьми проводити тренінги, на яких ми всі разом обговорювали ситуації, коли людина змушена задля добра ближнього скоїти крадіжку, щоб заплатити за ліки для хворої дитини, матері. Думаю, що такі обговорювання давали можливість моїм учням у якійсь мірі підготуватись до ситуацій, коли потрібно вибирати між тим, що вигідно і що морально.

Японія та Швеція — країни з високими стандартами життя. У великій мірі ці стандарти є високими саме тому, що ні рядові громадяни, ні керівники не порушують законів. Напевно, шведи та японці довго йшли до усвідомлення, що добробут усіх залежить від кожного громадянина.
Не знаю, від чого це залежить: від суворих умов життя, від обраної релігії, від віддаленності від сусідів чи ще від чогось.

Можливо, нам, українцям, треба починати проводити тренинги. Може, кожному треба собі чесно відповісти на питання, чи купив би я перлини для подарунка з податком, офіційно? А може, треба йти далі і спитати себе: чи буду я голосувати за людину, яка не нажила невідомо як статків, яка є небагатою, чи буду я голосувати за того, хто мені щось дав у торбу? Задати собі питання, чи залежить від мене, щоб було чисто біля мого під'їзду, у ближньому паркові? На річці, де я буду відпочивати з моєю родиною?

Думаю, що шведи, японці, американці, німці давно зрозуміли, що тільки разом можна побудувати таку країну, де добре жити усім. Чи не пора кожному українцеві зрозуміти, що за власним гарним парканом доброго життя у цілій державі не побудуєш.

То як би ви купили перлини: з податком чи без?