Якщо у іспанців вийшло, то чому у українців не вийде?
Недавно я собі купила у Decathlon велосипед. Дуже гарний, м’ятного кольору, жіночний, з кошичком. Такий як у фільмах про період до другої світової. Такий, про який я давно мріяла. Але поїздивши на ньому тиждень, я зрозуміла, що він мені не дуже підходить: він більше годився для їзди по рівній місцевості. Саме тому і модель називалась “ голандська”. А мені ж треба стиль “ горбиста місцевість”. Як мені не було шкода мого м'ятного зеленого велосипедика, я поїхала до Decathlon його повертати. Хоч я й давно вже живу в Іспанії, але радянське минуле, коли щось повернути до магазину було майже неможливо, тихенько шкрябало у моїй душі: я всю дорогу готувалась до відбиття атаки. Перед поверненням велосипеда, я його уважно оглянула: чи не було подряпин, — витерла вогкою серветкою. Велосипед тихо сяяв зеленою жіночністю. У магазині велосиед так швидко у мене забрали, що я навіть не встигла з ним попрощатись і не встигла озвучити свої заготовлені діалоги. Мені аж стало нецікаво. Додому я верталась на машині, сумуючи за моїм гарним велосипедом.
Оцей момент, коли треба повертати щось до магазину, ще раз мені нагадав, що ми, вихідці з пострадянської дійсності, тяжко звикаємо до європейської цивілізації. Але так було не тільки з нами. Іспанці, які зараз є дуже й дуже європейським народом, ще зовсім недавно були подібними до невпевнених українців і почувались у інших європейських країнах досить невпевненно.
Якось моя іспанська одруга порадили мені подивитись фільм про іспанську еміграцію 60-х років “ Un franco catorce pesetas”. У фільмі розповідається про двох друзів, які поїхали шукати роботу до Швейцарії. Коли іспанці їхали у швейцарському поїзді, то з'ївши свої бутерброди, вони викинули папір від бутербродів просто під ноги. Швейцарка, яка сиділа поруч, мовчки піднялась, глянула з докором на іспанців, підняла і викинула папері до смітника.
На пляжі нудистів, куди іспанці зовсім випадково потрапили, вони дивились на голих швейцарців широко відкритими очами до тих пір, поки один з нудистів не зробив іспанцям зауваження. Зараз у самій Іспанії є нудистські пляжі, куди приїздять багато туристів з-за кордону.
Років з десять назад у Астурії, де я живу, відкрили шведський магазин IKEA. Коли його відкрили, продавець вкладала товар у великі паперові пакети, безкоштовні. Іспанці почали брати по кілька пакетів про запас. IKEA відреагувала і ввела плату 20 сентімо за пакет. Іспанці повели себе не дуже цивілізовано. Шведи змушені були вносити корективи.
Колись у Іспанії у чергах у банках люди стояли дуже близько один до одного, так як у нас ще зовсім недавно стояли люди у черзі за хлібом, торкаючись один одного і дихаючи у потилицю. Я іноді хотіла сказати тим, що стояли надто близько біля мене і я по запаху могла взнати, чим вони пообідали, що я маю воші.
Щоб виправити цю ситуацію і щоб фінансові таємниці були збережені, на підлозі у банках почали малювати лінії, за якими требе було чекати, щоб очікувати своєї черги. Так іспанців привчали до цивілізації у банках.
Щодо повернення речей до магазину, у Іспанії все зроблено для зручності клієнта. Велосипед, наприклад, можна повернути на протязі двох місяців. Едина умова — відсутність подряпин. Також комп'ютер можна повернути на протязі досить довгого часу. Іспанці іноді навіть зловживають з цих таких гарних законів: купують перед новорічними святами одяг, а після свят, одягнувши обнови, повертають назад. Одного разу я бачила, як у один престижний дорогий магазин покупець вертала постільну білизу, яку напевно, випрала з якимось кольоровим одягом і яка поліняла. Завідуючий відділом розумів, що покупець нахабно хотіла скористатись ліберальними нормами магазину, але все ж змушений був прийняти зіпсований товар: магазинові краще було втатити з непорядним клієнтом, ніж порушити свої норми.
Для чого я це все пишу? Для того, щоб показати, що не тільки українцям треба призвичаюватись до європейських цивілізованих звичаїв. Інші народи теж були змушені через це пройти. Якщо у іспанців вийшло, чому має не вийти у нас, у українців? Думаю, що іноді ми вважаємо себе надто нецівілізованими. Впевнена, що нецивілізованими ми стали у нецівілізованому совку, де культура не була потрібною. Потрібні були покірність, страх, бідність. Держава дбала тільки про те, щоб тримати світ у страхові. Задоволення потреб людей ніколи не було метою комуністичного режиму. Тому ми зараз маємо навчитись жити так, як цивілізоване суспільство.
Оцей момент, коли треба повертати щось до магазину, ще раз мені нагадав, що ми, вихідці з пострадянської дійсності, тяжко звикаємо до європейської цивілізації. Але так було не тільки з нами. Іспанці, які зараз є дуже й дуже європейським народом, ще зовсім недавно були подібними до невпевнених українців і почувались у інших європейських країнах досить невпевненно.
Якось моя іспанська одруга порадили мені подивитись фільм про іспанську еміграцію 60-х років “ Un franco catorce pesetas”. У фільмі розповідається про двох друзів, які поїхали шукати роботу до Швейцарії. Коли іспанці їхали у швейцарському поїзді, то з'ївши свої бутерброди, вони викинули папір від бутербродів просто під ноги. Швейцарка, яка сиділа поруч, мовчки піднялась, глянула з докором на іспанців, підняла і викинула папері до смітника.
На пляжі нудистів, куди іспанці зовсім випадково потрапили, вони дивились на голих швейцарців широко відкритими очами до тих пір, поки один з нудистів не зробив іспанцям зауваження. Зараз у самій Іспанії є нудистські пляжі, куди приїздять багато туристів з-за кордону.
Років з десять назад у Астурії, де я живу, відкрили шведський магазин IKEA. Коли його відкрили, продавець вкладала товар у великі паперові пакети, безкоштовні. Іспанці почали брати по кілька пакетів про запас. IKEA відреагувала і ввела плату 20 сентімо за пакет. Іспанці повели себе не дуже цивілізовано. Шведи змушені були вносити корективи.
Колись у Іспанії у чергах у банках люди стояли дуже близько один до одного, так як у нас ще зовсім недавно стояли люди у черзі за хлібом, торкаючись один одного і дихаючи у потилицю. Я іноді хотіла сказати тим, що стояли надто близько біля мене і я по запаху могла взнати, чим вони пообідали, що я маю воші.
Щоб виправити цю ситуацію і щоб фінансові таємниці були збережені, на підлозі у банках почали малювати лінії, за якими требе було чекати, щоб очікувати своєї черги. Так іспанців привчали до цивілізації у банках.
Щодо повернення речей до магазину, у Іспанії все зроблено для зручності клієнта. Велосипед, наприклад, можна повернути на протязі двох місяців. Едина умова — відсутність подряпин. Також комп'ютер можна повернути на протязі досить довгого часу. Іспанці іноді навіть зловживають з цих таких гарних законів: купують перед новорічними святами одяг, а після свят, одягнувши обнови, повертають назад. Одного разу я бачила, як у один престижний дорогий магазин покупець вертала постільну білизу, яку напевно, випрала з якимось кольоровим одягом і яка поліняла. Завідуючий відділом розумів, що покупець нахабно хотіла скористатись ліберальними нормами магазину, але все ж змушений був прийняти зіпсований товар: магазинові краще було втатити з непорядним клієнтом, ніж порушити свої норми.
Для чого я це все пишу? Для того, щоб показати, що не тільки українцям треба призвичаюватись до європейських цивілізованих звичаїв. Інші народи теж були змушені через це пройти. Якщо у іспанців вийшло, чому має не вийти у нас, у українців? Думаю, що іноді ми вважаємо себе надто нецівілізованими. Впевнена, що нецивілізованими ми стали у нецівілізованому совку, де культура не була потрібною. Потрібні були покірність, страх, бідність. Держава дбала тільки про те, щоб тримати світ у страхові. Задоволення потреб людей ніколи не було метою комуністичного режиму. Тому ми зараз маємо навчитись жити так, як цивілізоване суспільство.
Нет комментариев