Багато покликаних, та мало обраних

В притчі, сказаній Ісусом Христом про весілля, йдеться про те, що цар робив весілля своєму синові. Він запросив гостей, але вони відмовились. Потім цар наказав рабам запросити усіх, кого тільки знайдуть на роздоріжжі.

У другій половині притчі стається дещо незрозуміла ситуація: цар виганяє одного запрошеного через те, що на ньому не було весільної одежі. Чому така несправедливість? Можна було би зрозуміти того гостя, адже він не готувався йти на таку поважну гостину, він був просто запрошений із дороги.

Це все наші припущення, а одним із пояснень є те, що згідно тогочасній традиції, щоб потрапити на царську гостину при вході всі вмивались і отримували нову святкову одежу. Ось тому той чоловік стояв мовчки і нічого не відповідав, бо тут і так все було ясно — неповага і лінь із сторони гостя.

Цар добрий, але не наївний. Він вимагає до себе пошани, і не тільки до себе. Хіба це не прекрасно мати нову одежу і почувати себе зовсім по-іншому? Ця гостина – це не тільки питво і забава, це участь у святкуванні, це ділення радістю, це участь у царському житті, це підняття до гідності царського друга.

У цій історії Ісус нас повчає, щоб ми не тільки відгукнулись на поклик Бога і прийшли до Нього, але щоб вдягнулись в одежу благочестя і святості, тобто змінили своє гріховне життя. Яка буде нам користь, якщо ми, зараховуючи себе до віруючих людей, будемо жити, як атеїсти?

В кінці притчі Ісуса сказав: «Бо багато покликаних, та мало обраних» – означає те, що ми всі покликані до Царства Небесного. Але обраними стають ті люди, котрі мають велике прагнення до Бога. В притчі спочатку перші гості відмовились іти на весілля. Чому? Тому що вони мали важливіші свої справи, ніж прийти до самого царя і бути його другом. Для нас, вже приготована гостинна разом із Богом. Про цю гостину, про Царство Небесне апостол Павло говорить: «Не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його». (1Кор. 2, 9).