Який характер і цінності мав Ісус Христос?

Для того, щоб людина духовно зростала і це зростання було «на якість», знати Заповіді Божі, настанови Ісуса, всю Біблію напам’ять – цього буде замало. Для вдосконалення своєї безсмертної душі потрібен також живий приклад духовного досконалого життя, іншими словами — втілювати Священне Писання на практиці. Ми можемо шукати взірцевих людей, які вже досягли чогось у своєму духовному житті, але найдосконаліше земне життя було лише у Ісуса Христа. Який жив серед людей простим людським життям, був подібним до кожного з нас у всьому, крім гріха. Сам Христос сказав «будьте досконалі, як Отець Ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48).

Одною із ознак характеру Ісуса Христа була духовна цілеспрямованість. Спаситель мав дві природи: людську і Божествену. До нього так само як і до нас приходили різні спокуси від лукавого. Як людина Ісус Христос, завдяки своїй людській природі міг би ухилятися від виконання волі Божої, Він міг і згрішити. Але така можливість і разом з нею багато різних спокус – були відкинуті. Таким чином вся духовна досконалість Спасителя – це особисте досягнення, результат Його особистого добровільного подвигу.

Оскільки Він був людиною за природою, то повинен виконувати Заповіді Божі, в яких містяться два види любові: любов до Бога і любов до ближнього. Вказуючи на ці два види любові, Господь Ісус Христос на запитання, яка заповідь найважливіша в Законі, сказав: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки» (Мф 22:37-40). Основною із властивістей любові – найперше є спілкування із тим кого любиш. Ісус будучи людиною завжди шукає спілкування з Отцем через молитву. В Євангелії ми читаємо, що Спаситель перебував у молитві цілі ночі. Він у молитві шукав підкріплення і відновленння Своїх духовних сил. Любов до людини у Ісуса Христа проявляється в Його спілкуванні з людьми. Ця любов не була егоїстичною або вибірковою. Вона була до всіх і навіть до ворогів. Господь за допомогою цієї любові вибирає собі учеників, із терпінням переносить їхні недоліки, звертається до грішників, митарів і фарисеїв – з бажанням навернути їх. Навіть до Юди Іскаріотського, який зрадив і видав Його на смерть, Ісус нічого поганого на це не сказав (Мт. 26:50). Один із учнів взяв меч і вібрубав вухо воїну, а Христос із любовю зцілив його.

Любов Спасителя також проявляється у співчутті. Одного разу, коли Він прийшов до домівки померлого Лазаря і побачив сестер його Марію та Марфу, які плакали за братом, як пише Писання: «Сам уболівав духом і зворушився…Ісус заплакав» (Ін. 11:33-35). Через велику любов до людей, Христос очищає прокаженних, сліпі стають зрячими, глухонімі починають говорити і слухати. Спаситель говорить, що Він «не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20:28).

Отже, духовним життям Ісуса Христа ми повинні не милуватись, а наслідувати. Він є центром усього нашого буття. Оскільки Спаситель крім Божественної природи мав людську, але не грішив, а навіть переміг смерть і гріх, так і нам, грішним людям, такий подвиг також під силу. Але ми самі, своїми немічними силами, не станемо переможцями гріха, а тільки з Ісусом Христом. Монахи, які жили у перших столітях християнства, говорили: «Куди б ви не йшли, завжди майте Бога перед очима своїми. Щоб ми не робили, все повинно мати основу на Святому Письмі».