Ідентифікація Зеленського
Чому Зеленський не стане Президентом України.
Принаймні, на найближчих президентських виборах. Не дивлячись на свій яскравий промоушн.
Не поспішайте звинувачувати мене у занепадництві, дочитайте до кінця.
Будь-яке суспільство поділяється на людей, які мислять раціонально, тобто спираються на голос розуму, та на тих, хто мислить ірраціонально, відштовхуючись від власних відчуттів.
У розвиненому суспільстві кількість ірраціонально мислячих людей десь 60-70%, тих, хто мислить раціонально набагато менше – 30-40%. В українському, нерозвиненому суспільстві, кількість людей, хто сприймає інформацію, переважно, за рахунок відчуттів, доходить вже до 85-90%, і тільки 10-15% намагаються аналізувати, та критично ставитись до будь-якої інформації, яку отримують із зовнішніх джерел.
Це, давно зрозуміли українські політики різного штибу, та свої політичні компанії будують виключно на емоційних посилах, які повинні зачепити органи відчуттів певних категорій великої цільової аудиторії ірраціонально мислячих українців.
«Справедливість є…», «Жити по-новому», «Чесних більше», «Президент – слуга народу», «Буде хліб – буде Україна», «Нова Конституція України», «Наступний буде краще», «Армія! Мова! Віра!»,- це приклади того, як потенційні кандидати на місце Президента держави намагаються намацати те, що повинно емоційно зачепити потенційного виборця, та сформувати його прихильність. В цих меседжах, практично, нема раціо, тому, що вони ніколи ні до чого конкретного, за що можна спитати політика, не приводять.
Всі ці потенційні кандидати в Президенти,- Порошенко, Тимошенко, Зеленський, Гриценко, Ляшко, Бойко, Мураєв, Вілкул, товчуться на одному електоральному полі емоційного впливу на виборця, та штовхаючись ліктями, колінами та іншими частинами своїх зніжених тіл патриціїв періоду занепаду Римської імперії, ніяк не можуть набрати певної електоральної переваги один над іншим. Тому, що вітчизняний виборець ще не навчився сприймати розумом, але вже зневірився у водоспадах яскравих обіцянок, які ніколи не виконуються. І тому, цей виборець, не розуміє, чим ці обіцянки одного політика відрізняються від іншого, та чому треба одному повірити більше, ніж другому.
Всі ці вищевказані політики, враховуючи і Зеленського, не дивлячись на його нестандартний, але, знову ж таки, виключно ірраціональний підхід, мають сьогодні, і будуть мати до самих виборів, приблизно однаковий результат електоральних симпатій, який, розділений на велику кількість кандидатів, буде коливатись в межах 10% кожного.
Це зрозуміла Тимошенко, яка задовго до початку виборчої компанії, почала формувати раціональні підвалини своєї майбутньої кандидато-президентської програми. І які сьогодні вона намагається подати в емоційних оболонках. Тобто, Тимошенко чіпляє сьогодні не тільки частину суспільства, яка мислить ірраціонально, але й ту, яка звикла все сприймати раціонально.
Тому, й поточний рейтинговий результат Тимошенко, як майбутнього кандидата у Президенти України, значно, не дивлячись на сумнівний бек-граунд, переважає показники найближчих конкурентів.
І, якщо вони не змінять свої передвиборчі підходи, та цільові групи потенційних прихильників, то так і залишиться до самих виборів.
Що, на жаль, означає, що в високим ступенем вірогідності, ми будемо мати, як і прогнозувалось, двох основних конкурентів на посаду Президента – Порошенко та Тимошенко. Одного конкурента,- за рахунок адмінресурсу, іншого,- за рахунок вірно вибраної цільової аудиторії, та продуманої виборчої стратегії.
Знову будемо вибирати краще з найгірших варіантів.
Якщо, раптово, інші конкуренти не змінять свої програми та підходи. Хоча, підстав на це сподіватись я не бачу, та й часу залишилось обмаль.
PS. Шанси в Зеленського ще є, але тільки тоді, коли разом зі звичним для нього шоуменським підходом він запропонує суспільству чітку та зрозумілу програму соціально-економічного розвитку України. Та зможе переконати нас, що буде, принаймні, намагатись її виконати.
Принаймні, на найближчих президентських виборах. Не дивлячись на свій яскравий промоушн.
Не поспішайте звинувачувати мене у занепадництві, дочитайте до кінця.
Будь-яке суспільство поділяється на людей, які мислять раціонально, тобто спираються на голос розуму, та на тих, хто мислить ірраціонально, відштовхуючись від власних відчуттів.
У розвиненому суспільстві кількість ірраціонально мислячих людей десь 60-70%, тих, хто мислить раціонально набагато менше – 30-40%. В українському, нерозвиненому суспільстві, кількість людей, хто сприймає інформацію, переважно, за рахунок відчуттів, доходить вже до 85-90%, і тільки 10-15% намагаються аналізувати, та критично ставитись до будь-якої інформації, яку отримують із зовнішніх джерел.
Це, давно зрозуміли українські політики різного штибу, та свої політичні компанії будують виключно на емоційних посилах, які повинні зачепити органи відчуттів певних категорій великої цільової аудиторії ірраціонально мислячих українців.
«Справедливість є…», «Жити по-новому», «Чесних більше», «Президент – слуга народу», «Буде хліб – буде Україна», «Нова Конституція України», «Наступний буде краще», «Армія! Мова! Віра!»,- це приклади того, як потенційні кандидати на місце Президента держави намагаються намацати те, що повинно емоційно зачепити потенційного виборця, та сформувати його прихильність. В цих меседжах, практично, нема раціо, тому, що вони ніколи ні до чого конкретного, за що можна спитати політика, не приводять.
Всі ці потенційні кандидати в Президенти,- Порошенко, Тимошенко, Зеленський, Гриценко, Ляшко, Бойко, Мураєв, Вілкул, товчуться на одному електоральному полі емоційного впливу на виборця, та штовхаючись ліктями, колінами та іншими частинами своїх зніжених тіл патриціїв періоду занепаду Римської імперії, ніяк не можуть набрати певної електоральної переваги один над іншим. Тому, що вітчизняний виборець ще не навчився сприймати розумом, але вже зневірився у водоспадах яскравих обіцянок, які ніколи не виконуються. І тому, цей виборець, не розуміє, чим ці обіцянки одного політика відрізняються від іншого, та чому треба одному повірити більше, ніж другому.
Всі ці вищевказані політики, враховуючи і Зеленського, не дивлячись на його нестандартний, але, знову ж таки, виключно ірраціональний підхід, мають сьогодні, і будуть мати до самих виборів, приблизно однаковий результат електоральних симпатій, який, розділений на велику кількість кандидатів, буде коливатись в межах 10% кожного.
Це зрозуміла Тимошенко, яка задовго до початку виборчої компанії, почала формувати раціональні підвалини своєї майбутньої кандидато-президентської програми. І які сьогодні вона намагається подати в емоційних оболонках. Тобто, Тимошенко чіпляє сьогодні не тільки частину суспільства, яка мислить ірраціонально, але й ту, яка звикла все сприймати раціонально.
Тому, й поточний рейтинговий результат Тимошенко, як майбутнього кандидата у Президенти України, значно, не дивлячись на сумнівний бек-граунд, переважає показники найближчих конкурентів.
І, якщо вони не змінять свої передвиборчі підходи, та цільові групи потенційних прихильників, то так і залишиться до самих виборів.
Що, на жаль, означає, що в високим ступенем вірогідності, ми будемо мати, як і прогнозувалось, двох основних конкурентів на посаду Президента – Порошенко та Тимошенко. Одного конкурента,- за рахунок адмінресурсу, іншого,- за рахунок вірно вибраної цільової аудиторії, та продуманої виборчої стратегії.
Знову будемо вибирати краще з найгірших варіантів.
Якщо, раптово, інші конкуренти не змінять свої програми та підходи. Хоча, підстав на це сподіватись я не бачу, та й часу залишилось обмаль.
PS. Шанси в Зеленського ще є, але тільки тоді, коли разом зі звичним для нього шоуменським підходом він запропонує суспільству чітку та зрозумілу програму соціально-економічного розвитку України. Та зможе переконати нас, що буде, принаймні, намагатись її виконати.
Нет комментариев