Перемога сподівання над здоровим глуздом

Як же ж ми всі втомилися від цього, штучно створеного безладу, який сьогодні коїться в країні…

Як же ж ми всі дуже хочемо, щоб цей безлад миттєво перетворився на українську швейцарію…

Як же ж нам усім набридли одні й ті ж самі старі обличчя, які змінюють один іншого у владі, нічого не змінюючи в країні…

Тому, як месію, який прийде, і водночас все змінить, та зробить нас щасливими, ми шукаємо тих, кого називаємо «нові обличчя».

Що, Славко Вакарчук щось казав, що піде у політику і у владу? І зробить диво?

Асана Вакарчуку, ми готові зробити його батьком нації.

За що? За те, що він Славко Вакарчук, його знають усі в країні, і він говорить вірні слова.

Що, Славко вже не йде на вибори? Це погано, адже ж ми його вже вознесли. Проте, нічого, пошукаємо інших.

Хто там ще, новий, є?

О, Зеленський! Чудово!

Ми ж його знаємо, постійно бачимо на екранах телевізорів. Такий веселий і дотепний.

І Голобородько, якого він зіграв, нам подобається. Нічого страшного, що він не дуже розуміє, що таке держава, та як їй керувати. Проте, він кумедний та свій, зрозумілий.

Все, вирішено! Давайте вознесемо ЗЕленського.

Бракує досвіду? Необхідних знань? Чіткої програми, та плану дій? Залежний від Системи?

Нічого страшного. Давайте спробуємо. Давайте проекспериментуємо.

Перемога сподівання над здоровим глуздом.

А, якщо нічого путнього не вийде? Нічого, через 5-ть років почнемо шукати нове обличчя з екрану телевізора.

Колись же ж повинно повезти…