Київ та його розбудова. Наявні плюси та потенційні загрози

Бурхливий розвиток нашого міста, яке вже за деякими показниками входить до рейтингів глобальних міст, призводить до роздумів стосовно того, які ж виклики чекають нас на цьому шляху, що ми можемо зробити для гармонійного розвитку столиці.

Одразу хотілося б підкреслити позитивний. В Києві відсутнє таке явище, як соціально-просторова сегрегація, притаманна багатьом мегаполісам світу. В нас немає етнічних кварталів та кільця «фавел». В той же час, нехтування соціальною інфраструктурою, бездумне та неконтрольоване створення «кам’яних джунглів» призводить до ризиків такого типу.

Які ж фактори призводять до цієї загрози? Нинішня суцільна забудова не звертає уваги на три ключові фактори:

перший –розвиток соціальної інфраструктури;

другий – забезпечення робочими містами;

третій — створення публічних просторів.

Питанням номер один беззаперечно є проблема соціальної інфраструктури, особливо питання нестачі шкіл та дитячих садків. Зараз кількість учнів зростає в 20 разів швидше, ніж створюється нових міст у школах. Не кажучи вже про скорочення загальної кількості шкіл.

Чия це зона відповідальності -міської влади чи забудовника? Найчастіше ми бачимо перекладання відповідальності один на одного. Вирішити це питання ми можемо лише через діалог, через приватно-державне партнерство. Також є й додатковий аспект цієї проблеми. Навіть при умові, що забудовник збудує школу, то як ввести її потім в експлуатацію? Хто надалі буде утримувати школу? Набирати вчителів? Це не є відповідальністю забудовника. Тому інколи в новозбудованих мікрорайонах ми маємо лише приватні школи. І діти вимушені ідуть у державні школи у інших районах. Треба встановлювати правила гри – чіткі та прозорі.
Будуємо школу — відразу вирішуємо питання того, на чиєму вона буде балансі. Якщо забудовника, то тоді треба розробити засоби стимулювання, або надання преференцій.

Наявність та розташування робочих місць — це друга болюча проблема забудови Києва. Ніхто не прогнозує робочі місця у новозбудованих районах. Що маємо внаслідок такої невідповідності житла та локації робочих місць? Потужний транспортний потік. Хаотична забудова загострює цю проблему. Резервування територій для побудови підприємств, для офісів міжнародних компаній на лівому березі може бути одним із шляхів вирішення цієї проблеми. І знову ж таки, ми нікуди не дінемося від необхідності встановити чіткі й прозорі правила гри.

Публічні простори, їх створення є третьою болючою проблемою. Публічний чи громадський простір є місцем, де населення може збиратися, комунікувати, де створюється громада. Дворова територія є яскравим прикладом такого простору, де населення так би мовити цементується, збирається у громаду. Нажаль, зараз такі простори більшою мірою представлені лише в центрі. Такого простору на периферії обмаль, лише в тих нечисленних випадках, коли забудовник намагається привабити покупців. Часто навпаки відбувається забудова скверів. І знову ж таки причиною цього є відсутність чітких правил гри.

Тож звичайно, всі ми бажаємо, що Київ розквітав і ріс, ставав по справжньому міжнародним центром, глобальним містом. В той же час дуже важливо щоб це не було фасадне глобальне місто, щоб ми не будували потьомкінські села. Знову наголошую, що при забудові міста ми маємо запобігати соціально-просторовій сегрегації. Засіб запобігання — поліцентричний розвиток., Житлові масиви коло Києва збільшують навантаження на соціальну інфраструктуру Києва, тому Лівобережжя теж має бути центром. Проблемою є окреме існування громади, держави та бізнесу, а вони мають комунікувати та взаємодіяти. Для розвитку Києва як соціально-орієнтованого міста ми маємо вирішити цю проблему