У Росії дєди воєвалі, а в Україні сини воєвалі
У Росії діди воювали, а у нас сини воювали.
Напевно, багато українців чекали закінчення виборів, щоб полегшено зітхнути та йти далі. Адже у нас окрім постійного стресу, пов'язаного з війною, додався стрес виборів. Думалось, що вже буде новий президент, будемо чекати, що ж то українці вибрали? Що буде робити новий президент?
Але виявляється, що наш стрес тільки підсилюється. Замість спокою на українському морі розпочався шторм. І за однією хвилею накочується інша, ще вища, ще більш руйнівна. Думаю, що ще ніхто не забув перші місяці війни, окупацію Криму, коли українці масово сперечались у мережі з друзями, однокласниками, родичами. Коли розривались стосунки з близькими, рідними, коли клався кінець багаторічній сердечній дружбі. Думаю, що багато хто з тих баталій вийшов з втратами, які ніколи не припинять боліти.
Після першого туру виборів якось непомітно колишні друзі, однодумці миттєво стали ворогами. Ще вчора ми разом критикували корупційну владу, боролись за мову, намагались допомогати тим, хто потребує допомоги, мали спільне бачення майбутнього, а сьогодні твої колишні друзі звертаються до тебе тими самими словами, якими ти звертався до тих, хто виправдовував дії Путіна.
Дивлячись на дії Порошенка, розумієш, що ця людина задля збереження влади здатна на все. Зовні все виглядає дуже так цивілізовано, що комар носа не підточить: привітав новообраного президента, запропонував допомогу. Але за цією європейськістю криється така візантійщина. Спочатку “спонтанні проводи” у кращих традиціях Північної Кореї( але плакатик на коричнево-фіолетовому тлі зі словами “ Дякую” зарання надрукували, так що не спонтанно, а зарання продуманий хід).
Сьогодні вже з'явилось ніжне фото сина По у військовому з немовлятком. Те, що син По служив у АТО повідомлялось ще кілька років тому. Але тоді ця новина якось пройшла легенько, ніхто на ній не акцентував. Зрозуміло, чому. Адже тоді, щоб підтвердити, що син дійсно був на передку, а не відсидівся десь на другій лінії, треба було явно брехати. А тепер, коли пройшло більше, як чотири роки, коли все навкруг змінилось, люди на фронті хто загинув, хто роз'їхався, тепер вже можна стверджувати все, що завгодно. Думаю, що з плином років як у Росії з'являються все більше дідів, які воювали, у нас все більше буде з'являтись синів, які воювали. Наші наступники можуть взнати не правду, не те, що діти По і його оточення жирували на кращих пляжах, вчились у елітних закордонних закладах, вбивали простих українців на дорогих машинах, заробляли гроші, обкрадаючи армію, носили футболки з надписом “Росія”.
Ні, ми з подивом можемо дізнаватись, що сини наших корупціонерів не тільки воювали, а взагалі у складах диверсійних груп діяли у тилу ворога, підпалювали склади з боєприпасами, підривали залізничні колії, наближаючи перемогу над ворогом, були такими собі українськими Рембо. І що дружини і доньки нинішніх можновладців здавали кров, щоб порятувати поранених солдатиків, і чергували біля ліжок самих важких. А якщо їм забракне фантазії, то наймуть піарщиків, щоб вигадані історії виглядали правдивішими. Якщо По, дійсно, прийде ще раз до влади, то першим його кроком буде створення міністерства правди для відбілювання свого минулого.
Це все можна робити і вже робиться. Але у всьому цьому потоці брехні не вистачає однієї деталі: могил. Поки що у могилах лежать не ті, хто усіма силами намагаються втримати владу, а ті, хто не вважав Україну місцем, де можна грабувати народ для власного збагачення, ті, хто вважав, що боронити свою землю від ворога є святим обов'язкомкожного. У могилах лежать діти простих українців. Діти можновладців будуть героями, які не гинуть. Безсмертні “ герої”, як у американських бойовиках.
У Іспанії у неділю вибори. Є багато партій: маленькі, середні, великі, старі, нові. Народна партія традиційно дбає про інтереси багатших людей. Соціалістична партія іспанських робітників більше дбає про соціальний захист менш заможних. Іспанці часто кажуть, що Народна партія накопичує гроші у бюджеті, а Соціалістична приходить і витрачає. Є серед партій, одна, яка називається “Можемо!” Це нова партія, яка виросла з протестного руху проти корупції, яка притаманна двом великим партіям. Саме “ Можемо!” цькувала наших футболістів Зозулю і Коноплянку за допомогу українській армії. Є ще кілька партій.
Сьогодні під час обідньої перерви ми за столом з моїми коліжанками кілька хвилин поговорили про вибори. Тема більше стосувалась дозволу вийти на три години раніше з роботи, щоб піти на голосування. Хтось сказав, що не хоче, щоб той з хвостиком( лідер “Можемо!” зав'язує хвостик) набрав багато голосів. Потім одна коліжанка сказала: кожен має право обирати того, кого вважає за потрібне. Всі схвально підтвердили. І все: ніякого напруження, ніяких дискусій. Розмова перейшла на інші теми. Я позаздрила іспанкам. Мені подумалось: скільки виборів ще мають пережити українці, щоб ми не травмували одне одного, щоб ми не ставали заручниками маніпуляцій політиків, які так важко відриваються від корита.
Напевно, багато українців чекали закінчення виборів, щоб полегшено зітхнути та йти далі. Адже у нас окрім постійного стресу, пов'язаного з війною, додався стрес виборів. Думалось, що вже буде новий президент, будемо чекати, що ж то українці вибрали? Що буде робити новий президент?
Але виявляється, що наш стрес тільки підсилюється. Замість спокою на українському морі розпочався шторм. І за однією хвилею накочується інша, ще вища, ще більш руйнівна. Думаю, що ще ніхто не забув перші місяці війни, окупацію Криму, коли українці масово сперечались у мережі з друзями, однокласниками, родичами. Коли розривались стосунки з близькими, рідними, коли клався кінець багаторічній сердечній дружбі. Думаю, що багато хто з тих баталій вийшов з втратами, які ніколи не припинять боліти.
Після першого туру виборів якось непомітно колишні друзі, однодумці миттєво стали ворогами. Ще вчора ми разом критикували корупційну владу, боролись за мову, намагались допомогати тим, хто потребує допомоги, мали спільне бачення майбутнього, а сьогодні твої колишні друзі звертаються до тебе тими самими словами, якими ти звертався до тих, хто виправдовував дії Путіна.
Дивлячись на дії Порошенка, розумієш, що ця людина задля збереження влади здатна на все. Зовні все виглядає дуже так цивілізовано, що комар носа не підточить: привітав новообраного президента, запропонував допомогу. Але за цією європейськістю криється така візантійщина. Спочатку “спонтанні проводи” у кращих традиціях Північної Кореї( але плакатик на коричнево-фіолетовому тлі зі словами “ Дякую” зарання надрукували, так що не спонтанно, а зарання продуманий хід).
Сьогодні вже з'явилось ніжне фото сина По у військовому з немовлятком. Те, що син По служив у АТО повідомлялось ще кілька років тому. Але тоді ця новина якось пройшла легенько, ніхто на ній не акцентував. Зрозуміло, чому. Адже тоді, щоб підтвердити, що син дійсно був на передку, а не відсидівся десь на другій лінії, треба було явно брехати. А тепер, коли пройшло більше, як чотири роки, коли все навкруг змінилось, люди на фронті хто загинув, хто роз'їхався, тепер вже можна стверджувати все, що завгодно. Думаю, що з плином років як у Росії з'являються все більше дідів, які воювали, у нас все більше буде з'являтись синів, які воювали. Наші наступники можуть взнати не правду, не те, що діти По і його оточення жирували на кращих пляжах, вчились у елітних закордонних закладах, вбивали простих українців на дорогих машинах, заробляли гроші, обкрадаючи армію, носили футболки з надписом “Росія”.
Ні, ми з подивом можемо дізнаватись, що сини наших корупціонерів не тільки воювали, а взагалі у складах диверсійних груп діяли у тилу ворога, підпалювали склади з боєприпасами, підривали залізничні колії, наближаючи перемогу над ворогом, були такими собі українськими Рембо. І що дружини і доньки нинішніх можновладців здавали кров, щоб порятувати поранених солдатиків, і чергували біля ліжок самих важких. А якщо їм забракне фантазії, то наймуть піарщиків, щоб вигадані історії виглядали правдивішими. Якщо По, дійсно, прийде ще раз до влади, то першим його кроком буде створення міністерства правди для відбілювання свого минулого.
Це все можна робити і вже робиться. Але у всьому цьому потоці брехні не вистачає однієї деталі: могил. Поки що у могилах лежать не ті, хто усіма силами намагаються втримати владу, а ті, хто не вважав Україну місцем, де можна грабувати народ для власного збагачення, ті, хто вважав, що боронити свою землю від ворога є святим обов'язкомкожного. У могилах лежать діти простих українців. Діти можновладців будуть героями, які не гинуть. Безсмертні “ герої”, як у американських бойовиках.
У Іспанії у неділю вибори. Є багато партій: маленькі, середні, великі, старі, нові. Народна партія традиційно дбає про інтереси багатших людей. Соціалістична партія іспанських робітників більше дбає про соціальний захист менш заможних. Іспанці часто кажуть, що Народна партія накопичує гроші у бюджеті, а Соціалістична приходить і витрачає. Є серед партій, одна, яка називається “Можемо!” Це нова партія, яка виросла з протестного руху проти корупції, яка притаманна двом великим партіям. Саме “ Можемо!” цькувала наших футболістів Зозулю і Коноплянку за допомогу українській армії. Є ще кілька партій.
Сьогодні під час обідньої перерви ми за столом з моїми коліжанками кілька хвилин поговорили про вибори. Тема більше стосувалась дозволу вийти на три години раніше з роботи, щоб піти на голосування. Хтось сказав, що не хоче, щоб той з хвостиком( лідер “Можемо!” зав'язує хвостик) набрав багато голосів. Потім одна коліжанка сказала: кожен має право обирати того, кого вважає за потрібне. Всі схвально підтвердили. І все: ніякого напруження, ніяких дискусій. Розмова перейшла на інші теми. Я позаздрила іспанкам. Мені подумалось: скільки виборів ще мають пережити українці, щоб ми не травмували одне одного, щоб ми не ставали заручниками маніпуляцій політиків, які так важко відриваються від корита.
Нет комментариев