Плани на майбутнє. Погляд з минулого

Спробую пояснити моє ставлення до підсумків виборів Президента України.
Я був «проти» Порошенка. Проти, з самого початку, з моменту його перемоги у 2014-му. Тому, що знаю його відношення до себе, та до людей. Його цікавить абсолютна влада, та мало хвилюють проблеми суспільства та держави. Результати його п’ятирічного правління ми бачимо сьогодні. Так було б і надалі.

Я не «за» Зеленського. Тому, що добре знаю емпіричні закони Мерфі, та життя довело, що вони 100% працюють.

Один з законів Мерфі наголошує: «У будь-якій ієрархічній системі кожен її учасник, раніше чи пізніше, доростає до рівня своєї некомпетентності».
Посада Президента України,- це рівень некомпетентності Зеленського.
Принаймні, на сьогоднішній день. І в мене нема ніяких раціональних підстав вважати інакше.

Можливо, щось зміниться за 2-3 роки. Дуже б хотілось на це сподіватись…
Сьогодні, я не є прихильником моделі президентської республіки, якою, за фактом, є Україна. Бо, вона, ця модель, призводить до бажання абсолютизації влади. Я є апологетом парламентсько-президентської республіки, яка є перехідним етапом до сучасних моделей розвинутих демократій. Наприклад, як у скандинавських країнах.

Президент, сьогодні, повинен задавати тренди розвитку держави. Як, наприклад, було у Польщі. Парламент повинен ці тренди підхоплювати, розвивати, та, за допомогою підзвітної виконавчої гілки влади, втілювати у життя.

Ми, суспільство, повинні сфокусуватись на найближчих парламентських виборах, аби привести в Раду, дійсно, ідеологічні та дієві партії. Які мають чіткі програми розвитку України, та пропонують зрозумілі стратегії їх втілення.

Об’єднання народних, демократичних партій у коаліцію більшості в Раді повинно стати запобіжником спроби можливої узурпації влади президентською вертикаллю, та драйвером нового етапу розвитку України.
Я за парламентсько-президентську Україну.
Далі, відповідальність за нами,- кого ми приведемо у Парламент.