така проста мета

В нас немає нічого ціннішого за Україну. Святість нашої землі в традиціях організації буття та відчуттях, що породжує культура спілкування з самою землею, природою, її розмаїттям та багатством. Ми впевнено ідентифікуємо себе, як носіїв української культури, не стільки за певними рисами племен, родів, кольором шкіри, кольором очей або рисами обличчя, скільки за світосприйняттям та готовності слідувати одному, спільному порядку організації життя на «землях українських». Хтось з нас народився тут, на землях своїх предків, а хтось переїхав у пошуках місця для комфортного життя. Якщо ми усі приймаємо один порядок організації буття, сповідуємо одні, спільні моральні цінності, шануємо та дотримаємось формалізованих законів щоденного буття, то ми всі є одним цілим соціально-культурним простором.

Ми люди, саме ми і є базовими елементами того простору стосунків, який навколо нас. Ми його створюємо. Закони та правила не падають з неба. Закони є проявом правил спільного життя в одному просторі. Закони писані, формалізовані, виникають як наслідок певних домовленостей між людьми, які живуть в одному просторі та виконують спільну роботу для досягнення спільних цілей.

Яка мета сучасного українського суспільства? Яка мета того розмаїтого, картатого, неоднорідного, великого за кількістю національностей, мов та вірувань, і все ж таки єдиного-спорідненого народу українського? Тут не треба мати доступ до досліджень суспільства. Тут все зрозуміло – ми всі понад усе прагнемо жити в безпеці, справедливості та добробуті.

Отримати гідне життя, можливість реалізувати свої таланти, навички, знання, планувати своє життя на найближчі тридцять років, це все чого ми хочемо. Це, по великому рахунку, саме те, в чому ми бачимо сенс свого життя в тій чи іншій країні. Наші люди, сьогодні виїжджають з України до інших світів, саме в пошуках такого життя. Гідного життя, що дає можливість накопичувати кошти. Саме це й зоветься добробутом. Не багатством, добробутом. Можливістю не працювати певний час (рік – півтора), але зберегти рівень свого життя на тому самому рівні витрат.

Саме добробут ми плекали в 1991 році, оголошуючи своє рішення про незалежність від радянської імперії. Саме добробуту ми прагнемо й досі, вбачаючи в представниках влади тих людей, які спроможні нам організувати спільний світ рівних можливостей, що призводить до накопичення грошей.
Проте, ми помиляємось в тому, що плеканий нами світ можуть встановити люди, які живуть в іншому вимірі людських чеснот. Саме тут й полягає наша помилка оцінки себе та своєї ролі у соціальній системі організації буття.

Саме людина, її права та свободи мають бути основою будь-якого державного устрою. Саме людина є носієм та джерелом права. Права, того самого права, законів та правил, за якими живе все суспільство. Те саме суспільство, яке на одній території прагне однієї мети та організовує своє життя за тією моделлю відносин, що має призвести всіх учасників тієї домовленості, до омріяної ними всіма мети.
Саме так! Є мета, що є спільною та бажаною для всіх учасників домовленості жити разом для досягнення тієї мети.

Яка мета українців? Створити простір стосунків для отримання добробуту. Встановити на землях українських порядок життя, який призводить до накопичення людьми грошей в межах забезпечення гідного життя. При цьому ми прагнемо зберегти свою культуру та цінності. Завдання досить просте. Нічого немає тут складного чи неможливого. Особливо для спільноти, яка того прагне понад усе.