Чи об'єднає Зеленський українських патротів? Чи залишить Зеленський слід в українській історії?
Думаю, що всі ще пам'ятають ті перші місяці після окупації Криму, коли багато хто з нас вів дискусії з друзями та родичами з Росії, коли назавжди припинялись стосунки, припинялась багаторічна глибока дружба, коли відбувся тектонічний злам між двома світоглядами: українським та російським. Мені до сьогоднішнього дня шкода, що я втратила свою найближчу подругу, її місце так і залишилось порожниною у моєму житті. І, думаю, що так воно вже й буде. Напевно, багато українців також мають такі порожнини у своєму житті. Роки подальшої війни з тими хлопчачими та чоловічими, дівчачими та жіночими очима, які навіки згасли у цій виснажливій війні, перенесли на задній план ті втрачені дружні стосунки. Під час війни кожен з нас підставляв плече у цьому кривавому плині війни, і кожен також шукав підтримки в інших, щоб витримати щоденні втрати, щоб боротись за майбутнє, щоб вірити у прийдешню перемогу України. Багато українців знайшли у соціальних мережах однодумців. Ми разом шукали відповіді на питання, разом думали, що робити і куди йти. Здавалось, що однодумці крокували у вірному напрямку.
Аж тут почались президентські вибори. Якщо раніше у друзі просилось одна- дві людини і то не кожного дня, то тут почалась навала запрошень. Раптом у Порошенка з'явилось у ФБ тисячі прихильників, які гарячково шукали нових однодумців. Це була шалена атака «друзів».
А зі старими друзями почались проблеми. Здавалось, що ще вчора ми разом критикували Порошенка і за його мовну політику, і за його офшори, за Липецьку фабрику, за те, що Ківалови, Бойки, Кернеси не те що не покарані, а дуже собі гарно живуть.
А тут раптом з-за того, що ти не підтримуєш Порошенка, вчорашні друзі, з якими ти підтримував мову, підтримував визвольну боротьбу УПА, вважав Бандеру героєм, а Жукова — катом, раптом ці друзі почали тебе обзивати, звертатись до тебе словами, якими ввічливі люди не звертаються. Через п'ять років після кримських подій почались рватись дружні стосунки з тими, хто був і залишається однодумцями. Не змінилось нічого. Майже нічого. Тільки одні з колишніх друзів стали прихильниками Порошенка, а інші вважали, що Порошенко є злочинцем, який веде Україну до загибелі, і ще інші вирішили, що відоме зло краще поміняти на невідомий але шанс.
І до підступних дій Порошенка з його псевдоборотьбою за мову, віру, армію, коли частина українців почали вважати Порошенка націоналістом, додався ще один, я вважаю, злочин: Порошенко розділив на два ворожі табори патріотів та націоналістів. І так добре розділив, що я не знаю, чи я особисто ще один раз зможу відкрити душу і ще раз почну знову довіряти тим людям, які допомогли мені пережити ці страшні п'ять років війни.
Не думаю, що Порошенко не спить з-за того, що він посіяв розбрат серед українських патріотів. Це якраз і було його завданням. Зараз він не спить з-за того, що ще не знає, чи вдасться йому домовитись з новою владою і далі помножувати свої статки на крові.
Результат діяльності Порошенка показав, що розділяти і володарювати політики навчились. Тепер нам треба побачити, чи навчились, і, головне, чи захочуть політики в Україні об'єднати українців, щоб володарювати.
Це ми скоро взнаємо.
І ще одне. Ми є європейцями. І прагнемо вернутись до Європи, від якої нас колись підступно відгородила Росія. У Європі люди не сваряться з-за того, хто за кого проголосував. Там про це не прийнято питати. У Європі тільки близьке оточення знає про політичні погляди людини. На роботі у Європі про політику не говорять, так як, по- перше, не хочуть псувати стосунків, не хочуть мати напруження, а по- друге, на роботі займаються роботою.
Продовжуваність життя людини можна виміряти сімома котами, п'ятьма- шістьма псами, і п'ятнадцятьма- шістнадцятьма президентами. Моє життя прикрасили своєю присутністю двоє милих котів, двоє чудових собак, яким я вдячна за тепло, вірність, за беззастережну любов і довіру. П'ять президентів нічим або майже нічим не прикрасили моє життя. А ті дії президентів, які принесли користь Україні, були багаторазово перекреслені недостойними та ганебними вчинками, саме які привели до того, що українці більше не захотіли побачити їх на головному кріслі України.
Чи пощастить мені та українцям з президентми так як з псами та котами? Чи залишить хоч один з них глибокий слід у моєму житті і у житті моїх співвітчизників?
Аж тут почались президентські вибори. Якщо раніше у друзі просилось одна- дві людини і то не кожного дня, то тут почалась навала запрошень. Раптом у Порошенка з'явилось у ФБ тисячі прихильників, які гарячково шукали нових однодумців. Це була шалена атака «друзів».
А зі старими друзями почались проблеми. Здавалось, що ще вчора ми разом критикували Порошенка і за його мовну політику, і за його офшори, за Липецьку фабрику, за те, що Ківалови, Бойки, Кернеси не те що не покарані, а дуже собі гарно живуть.
А тут раптом з-за того, що ти не підтримуєш Порошенка, вчорашні друзі, з якими ти підтримував мову, підтримував визвольну боротьбу УПА, вважав Бандеру героєм, а Жукова — катом, раптом ці друзі почали тебе обзивати, звертатись до тебе словами, якими ввічливі люди не звертаються. Через п'ять років після кримських подій почались рватись дружні стосунки з тими, хто був і залишається однодумцями. Не змінилось нічого. Майже нічого. Тільки одні з колишніх друзів стали прихильниками Порошенка, а інші вважали, що Порошенко є злочинцем, який веде Україну до загибелі, і ще інші вирішили, що відоме зло краще поміняти на невідомий але шанс.
І до підступних дій Порошенка з його псевдоборотьбою за мову, віру, армію, коли частина українців почали вважати Порошенка націоналістом, додався ще один, я вважаю, злочин: Порошенко розділив на два ворожі табори патріотів та націоналістів. І так добре розділив, що я не знаю, чи я особисто ще один раз зможу відкрити душу і ще раз почну знову довіряти тим людям, які допомогли мені пережити ці страшні п'ять років війни.
Не думаю, що Порошенко не спить з-за того, що він посіяв розбрат серед українських патріотів. Це якраз і було його завданням. Зараз він не спить з-за того, що ще не знає, чи вдасться йому домовитись з новою владою і далі помножувати свої статки на крові.
Результат діяльності Порошенка показав, що розділяти і володарювати політики навчились. Тепер нам треба побачити, чи навчились, і, головне, чи захочуть політики в Україні об'єднати українців, щоб володарювати.
Це ми скоро взнаємо.
І ще одне. Ми є європейцями. І прагнемо вернутись до Європи, від якої нас колись підступно відгородила Росія. У Європі люди не сваряться з-за того, хто за кого проголосував. Там про це не прийнято питати. У Європі тільки близьке оточення знає про політичні погляди людини. На роботі у Європі про політику не говорять, так як, по- перше, не хочуть псувати стосунків, не хочуть мати напруження, а по- друге, на роботі займаються роботою.
Продовжуваність життя людини можна виміряти сімома котами, п'ятьма- шістьма псами, і п'ятнадцятьма- шістнадцятьма президентами. Моє життя прикрасили своєю присутністю двоє милих котів, двоє чудових собак, яким я вдячна за тепло, вірність, за беззастережну любов і довіру. П'ять президентів нічим або майже нічим не прикрасили моє життя. А ті дії президентів, які принесли користь Україні, були багаторазово перекреслені недостойними та ганебними вчинками, саме які привели до того, що українці більше не захотіли побачити їх на головному кріслі України.
Чи пощастить мені та українцям з президентми так як з псами та котами? Чи залишить хоч один з них глибокий слід у моєму житті і у житті моїх співвітчизників?
1 комментарий