Чому я ображена на Петра Першого?

За що я ображена на Петра Першого?

В Іспанії досить часто показують документальні фільми про Росію. Європейці з острахом і цікавістю придивляються до Росії. І багато хто з іспанців дивляться на Росію з приреченістю: мовляв, така дика, але сильна і стільки картин у музеях має. Що ж з нею поробиш? Треба рахуватись.

Я хоч і народилась на окупованій тепер частині Луганщини, дитинство моє пройшло на Буковині. І пригадую, що всі важливі події мого життя і життя оточуючих мене людей завжди очікувались зі Сходу. Все було просто — виходиш за хвіртку наліво: ліс, кілька сіл і державний кордон. А направо: все решта. На Захід від моєї хати була Румунія, був кінець світу. Якщо б намалювати мене чи інших людей у вигляді стрілок, то, напевно, вони б не показували як стрілка компаса на північ, а виключно на Схід. Напевно, якщо б мапу України намалювали разом з людьми, то це б також була мапа зі стрілками, які переважно були орієнтовані на Схід: новини, фільми, книги, кар'єри, престижні виші, навіть іноземці для заміжжя — все було у Москві.

По іспанському телебаченню недавно показували якийсь англійський документальний фільм про перебування Петра Першого у Англії. Хоч він там перебував під вигаданим ім'ям і вчився будувати кораблі, всі знали, що то був російський цар. Чим запам'ятався Петро англійцям? Тим, що багато пиячив, тим, що він дуже дивувався звичайний тачці і постійно на ній катався, та тим, що поламав меблі у кімнаті, де жив і використав меблі для опалення, і ще тим, що після нього кімната була схожою на неприбраний хлів.

Людині, щоб знати, чи вона гарна, чи вона розумна, потрібно дзеркало, потрібні слова інших людей, які б підтверджували розум, красу… Правда, це більше потрібно невпевненим у собі людям. Впевнені самі доведуть світові, що вони гарні та розумні. Якщо державу порівнювати з людиною, то Україна, думаю, ще не схожа на людину, яка впевнена у собі. Нам, українцям, подобається читати і поширювати позитивні висловлювання про нас арабських купців, папських посланців, французьких мандрівників та дипломатів, російських письменників. На нашому теперішньому історичному етапі нам необхідно затвердитись у вірі, що у минулому у нас було багато гарного, видатного, героїчного. І так як нам сьогодні так важливо мати позитивні моменти, саме тому багато хто з нас поширює у соціальних мережах фото вродливих українок у національних строях. Нам хочеться мати хоч якісь здобутки. Не будемо засуджувати себе за таку дитячу спробу принести самим собі втіху. Думаю, що ми цим невдовзі припинимо хворіти.

Я, як російськоцентрична людина, дуже мало приділяла уваги історії України. Та й моя російська школа робила зі своєю родною речью все можливе, щоб і я, і всі інші учні не відчули себе українцями.

Недавно я відкрила для себе фільм Ежи Гофмана " Україна. Становлення нації". Я з великою цікавістю подивилась цей фільм. Цей фільм може бути хорошим поштовхом тим, хто хоче заглибитись в українську історію. Дивлячись цей фільм, я зрозуміла, що я дуже ображена на російського імператора Петра Першого. Чому? Тому що подивившись цей фільм, я зрозуміла, що якби я народилась раніше за Петра Першого, то у мене як і у більшості українців не було б ніколи відчуття, що все цікаве у житті відбувається на Сході, за Дніпром. Ні. Завдячуючи цьому фільмові, я зрозуміла, що українці до " дружби" з Росією були і відчували себе частиною Європи, що українці у своєму розвитку стояли значно вище росіян. Що українські козаки спокійно мандрували Європою і не бачили у цьому нічого неприроднього. Також козаки були великою військовою потужною силою, з якою мусили рахуватись європейські королі.

Якби я була зараз міністром освіти України, я б наказала історикам розробити такі методички, які б допомогли щодня доносити до кожного українського учня, що у розбудові імперської Росії виключно велику роль відіграли українці. Причому про роль українців у побудові Росії треба говорити і на уроках музики, і на уроках математики, і на уроках літератури. На всіх уроках при першій можливості. Такі собі уроки патріотизму у мінатюрі.

Сучасна українська школа повинна довести до українських дітей той факт, що українці мають цікаве минуле, що українці були талановитими, цікавими. Донести той факт, що видатні українці залишили по собі багато досягнень у музиці, у літературі, у науці. Школа повинна орієнтувати вчителів на викладання позитивного сприяння дітьми українського минулого. Це дуже важливо. Українські діти мають знати, що у розбудові могутності і впливовості Росії є великий внесок українців. При першій ліпшій нагоді вчителі мають мати напоготові невеличку історію про якогось українця, який щось винайшов, написав, переклав, створив. Найголовніше полягає у тому, щоб викорінити у молоді негативне ставлення до своєї нації і викорінити визнання Росії привабливою країною. Поки українці будуть вважати Росію цікавішою, привабливішою ніж Україна, тим важче Україні буде перемогти Росію.

Нам, українцям, ніяк не можна розкидатися своїми видатними співвітчизниками, які жили чи то в Росії, чи ще в якійсь країні. І чи то було триста років тому, чи двадцять, чи сьогодні. У міністерстві освіти хтось має відповідати за популяризаію видатних українців. Це має бути важливим напрямком формування особистості молодих українців.

Тепер кордони для українців знову відкриті. Треба якомога швидше підправити те, що зробили Петро та Катерина: ізолювали Україну від цивілізації і зробили з прогресивноїкраїни глуху та забиту провінцію.

Хочу, щоб наступні покоління українців не відчували на собі вплив Петра Першого.
Хочу, щоб нинішні учні не поширювали через кілька років фото гарних українок та висловлювання про нас видатних людей. Ми маємо почуватись так, що думки інших про нас нам не були важливі. Нам має бути важливо, що ми самі себе вважаємо сильною та впливовою нацією.

І ще хочу, щоб наші стрілочки не показували на Схід. Хай наші стрілочки показують завжди на Захід.