Запит на кібер-сучасність

Багато з нас свідомі у тому факті, що наше життя остаточно змінилось. Немає і не буде повернення до старих-добрих часів неспішного, розслабленого буття без телефонів та комунікаторів. Інтернет дав нам інші інструменти для впорядкування нашого щоденного життя та окреслив нові горизонти застосування людських прагнень до комфорту. І неспішне, комфортне життя, сьогодні може бути лише наслідком правильної організації із застосуванням сучасних інструментів.

Що ми маємо – територія наповнена людьми, які прагнуть нормального життя. Прагнуть можливості реалізації. Натомість порядок устрою життя не передбачає такого життя. Порядок змін, який передбачений реформаторськими нормативними актами не можливий до реалізації через неможливість застосування прописаних ними інструментів.

Ми віримо, що головне, – воля великої кількості людей, які мають бути персоніфікованими. Ми прагнемо реалізації на персоніфіковану волю членів спільноти. І тут у нас є механізм, що може зробити цей запит реальністю. Персоналізація через технологію утворення кібер-спільноти дозволяє провести так звані референдуми щодо будь-якого питання устрою соціального простору.
Кожна людина, яка зареєстрована в системі як така, що має право голосу, може абсолютно вільно та швидко внести свої пропозиції, або «віддати голос». Більше того, практика «прийняття рішень більшістю голосів» в умовах персоніфікації набуває абсолютно іншої форми.
Ми прагнемо персональної відповідальності всіх учасників стосунків щодо критично важливих питань існування нашого соціуму.

Як виглядатиме держава у смартфоні? Прекрасне питання на яке сьогодні існує досить багато відповідей.
Але головне в цьому запитанні, як ми уявляємо собі предмет диджиталізації та оптимізації – державу. Головне тут — що таке «держава»? Бо зі смартфоном, більш-менш зрозуміло – це інструмент-технологія взаємодії персони із системами обробки та передачі інформації. Отже, держава у смартфоні, це новий спосіб спілкування простого, пересічного громадянина із державою, її інституційними проявами та законами.

Сьогодні, наша держава, яка реалізована на теренах України, являє собою соціальну структуру дивної конфігурації, де люди, нібито мають право організовувати власне життя на свій розсуд, але повинні делегувати такі повноваження іншим особам. Люди повинні віддати свою свободу окремим персонам. Більше того, люди мають наділити окремих персон практично необмеженою владою розпоряджатися своїми життями та майбутнім.

Як ми зазвичай взаємодіємо з державою? Зазвичай, нам потрібен певний сервіс, який держава собі привласнила та організувала порядок користування ним. Отримування довідок, послуг чи чогось іншого від держави проходить через персоніфікацію отримувача. При цьому, чиновник, який має бути знеособлений, чомусь, відіграє суттєву персоніфіковану роль.

По великому рахунку, на дверях чиновників не має бути табличок з їх іменами-прізвищами. Має бути виключний список функцій, які вони виконують та можливість надати обов’язкову оцінку якості виконання тих функцій. Отак має бути реалізована формула – слуга народу. І кожен чиновник має знати, які покарання чекають його за невиконання, чи неналежне виконання, своїх обов’язків.

Шахрайство та підміна понять в купі з імітацією бурхливої діяльності…

Але цей світ, світ зразкових чиновників-слуг народних, недосяжний та ілюзорний. А що буде, якщо чиновника замінить машина? Чи стане нам простіше та комфортніше жити? Проте, радикальним рішенням є трохи інша постановка задачі – навіщо нам чиновники, живі чи електронні, для організації наших стосунків.

Свій світ ми мусимо влаштувати самі. Самі для себе та своїх дітей. Той самий комфортний світ, в якому є місце для всіх нас таких різних і таких однакових.