Як виховати впевнену в собі дитину?

Часто батьки у вихованні дитини керуються не здоровим глуздом чи знаннями. Вони можуть реалізовувати свої особисті травми («ми даємо йому все, чого не було у нас у дитинстві») або страхи («не хочу бути поганою/жадібною/суворою в очах своєї дитини).

Або можуть просто не знати, наскільки велика їхня роль у вихованні та світовідчутті дитини. Та й інструкція під час виписки з пологового будинку до малюка не додається. Кожен діє, як уміє.

Х. Кохут висунув гіпотезу, що світ немовляти природно сповнений блаженством, — поки неминучі помилки в процесі материнської турботи не починають загрожувати цьому блаженству.

Щоб зберегти це «блаженство», дитина фантазує ідеальний образ батька, в якому він містить джерело нескінченної сили, доброти і влади.

Дитині для подальшої впевненості важливо відчувати схвалення цього всемогутнього батька. Це блиск захоплення у власних очах батька, гордість за перші досягнення.
Саме цей фактор – емоційна віддача від батьків і формує основи самооцінки.

Другий важливий аспект – дія. Тобто простір, у якому дитина САМА робить щось – малює, навчається, займається спортом, прибирає у своїй кімнаті тощо. Кожна ця дія (і успішний результат) розвивають дитину та її самооцінку. Якщо раніше батьки були супергероями, то тепер він і сам супергерой.

Що відбувається, коли у дитини немає можливості зробити щось самостійно? Це вже не його перемога, він не має навички, і він з часом побоїться проявити ініціативу. Потрібна буде підтримка дорослого у будь-якій справі у майбутньому.

Часто батькам страшно залишити дитину наодинці з якоюсь справою. «А раптом впаде, не вийде, засмутиться і т.д.», — все це звичайно може статися. Але в цьому й сенс.

Хоч як це парадоксально, даючи дитині можливість помилятися – ви даєте можливість зростати її самооцінці.

Проста формула «захоплення + простір = висока самооцінка» дійсно працює.