Ми знову йдемо навмання. Раптом пощастить?

Якось, останнім часом, все менше стає зрозумілим, куди ми рухаємось…

Якого зовнішнього курсу, сьогодні, притримується наша країна? На які пріоритети зовнішньої політики орієнтується?

Погодьтеся, що за останній рік, ми, хоч з якогось суб’єкта міжнародних відносин, перетворились на об’єкт, яким маніпулюють ззовні.

Це, зрозуміло, бо в людини, яка сьогодні виконує роль Президента держави, не тільки немає власного розуміння місця України в світовому геополітичному розкладі, але ще й є контраверсійні обіцянки, які він щедро роздавав різним категоріям виборців ще у статусі кандидата. Одним обіцяв партнерство з Євросоюзом, іншим, — дружбу з Росією.

Дійсно, чого не наобіцяєш заради досягнення жаданого результату.

Однак, річний період дозволеної президентської невизначеності закінчився, і треба робити вибір,- «симпатичні», наліво, чи, «розумні», направо…

Але, зробити цей вибір для людини, яку більш всього цікавить власний рейтинг, неможливо. Бо, втратить, або одних, або інших. І, тоді,- прощавай омріяні перспективи другого терміну, та добрий день — ющенко-2.
Тому, ми і тягнемо з визначеністю нашої зовнішньої політики. Чекаємо, хто з зовнішніх кураторів переможе. У боротьбі за метрополією над колонією…

Але, з цим, більш менш, зрозуміло,- такого президента ми самі вибрали, з такою його державною свідомістю нам і жити. Принаймні, ще 4-и роки.

Інша ситуація з внутрішньою політикою в країні. За яку відповідають Парламент та Уряд. Колегіальні органи. На чолі з керівниками, які можуть самостійно визначати напрямки розвитку держави. Бо, наша держава, то є – парламентсько-президентська республіка.

Чому, в реаліях економічної кризи у світі, значного погіршення економічного стану, та обвалу соціальних показників в Україні, наші депутати та міністри не спромоглися сформулювати план дій по виходу країни з кризового стану?

Як може бути так, що вже більше року країна не має чіткої Програми соціально-економічного розвитку? Програми, що регламентує, куди ми рухаємось, які економічні та соціальні Цілі плануємо досягти, та які ресурси для цього потрібні.

Не може рухатись країна навмання, корегуючи свій рух ситуативно, в залежності від зміни настроїв декількох людей в державі. Бо, інакше, 40-к мільйонів українців стають заручниками чиїхось особистих фобій.

Ми не повинні бути заручниками мало освічених, не професійних, безвідповідальних чиновників.
Вони можуть образитися на ці визначення?

А, як ще можна коментувати висловлення 2-ї людини в державі?

Голова Верховної Ради України Разумков: «Приймати сьогодні програму на рік, фактично, це не зовсім логічно. Тому що через місяць, або через три місяці ситуація може бути зовсім іншою…»

Тому, не радячись з нами, вони вирішили взагалі ніяких програм, ні внутрішніх, ні зовнішніх, за які згодом треба відповідати, не приймати. Бо, мають рацію,- через два/три місяці ситуація гарантовано буде не такою, як сьогодні.

Діалектика, однако…

Тому, підемо навмання. Раптом повезе…