Чи варто білорусам боятися "українського сценарією"?
Білорусів лякають «українським сценарієм». Мовляв: «ваші протести призведуть до того, що сталося в Україні в 14 році».
А що сталося?
Янукович, після фальсифікації на свою користь виборів в 12 році, поступово, але послідовно і скурпульозно, перебрав важелі управління країною. Зміцнивши свій режим шляхом скасування Конституційним Судом рядуд положень Конституції, він перетворив Україну на подобу монархії. Того ж року на парламентських виборах Партія регіонів змогла утворити пропрезидентську більшість у Раді "ім. руки Чечетова". Лідера опозиції Юлію Тимошенко кинули до в'язниці, бо вона єдина становила реальну небезпеку для диктатора.
Тоді клан Януковича взявся за привласнення активів — державних і приватних. Саме масовий розбій влади стосовно підприємців — від крупних до дрібних — став причиною Другого Майдану, а не раптова відмова Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС у Вільнюсі, наприкінці листопада 13 року.
Масовість Майдану, його героїзм та організованість стали шоком для Януковича та його клану, а також для росіян.
Після нищівної поразки і втечі Януковича, Росія намагалася розірвати Україну — від Харкова до Одеси. І напоролася на рішучу відсіч українських добровольців і волонтерів. Новоутворена державна влада Порошенка-Яценюка оговталася пізніше.
Росія окупувала 7% української території, завдавши важкого удару по нашій економіці, але Україна вистояла.
Російська пропаганда невтомно ширить побрехеньки про безлад і важкі умови життя в Україні, що нібито мають місце. Нібито внаслідок II Майдану. Цьому вірять і в Білорусі.
Однак, попри війну, корупцію, катастрофічну некомпетентність українських влад та епідемію, соціально-економічне життя в Україні жодним чином не подає ознак катастрофи. Так в нас великі проблеми і загрози — перед усім в інфрастуктурі, але вже під час війни ми провели мирні і демократичні заміни президента і парламенту. Основні потреби соціального життя — медицина освіта соціальний захист… забезпечуються. Вулична силова конфронтація влади і суспільства фактично відсутні, хоча мітинги і демонстрації залишаються суспільною нормою.
Поширеним є міф, що рівень життя в Білорусі є вищим, ніж в Україні. Тоді чому ж до початку епідемії з Мінська та інших міст білоруські фірми організовували масові автобусні рейси до ринків і магазинів Чернігова, Житомира, Хмельницького і Києва? Росіяни теж точно живуть не краше за українців. Та ще і в умовах суспільної несвободи.
«Український сценарій», позатим, геть чисто неможливий для Білорусі. Там відсутні традиції збройного та політичного опору, які притаманні Україні — від Січі Запорізської і Івана Мазепи до шістдесятників і Левка Лук'яненка. Немає в Білорусі системних партій і парламентської опозиції, немає бізнесу, який готовий себе захищати від сваволі влади.
У Білорусі свій шлях суспільної модернізації.
А у Росії — свій.
А що сталося?
Янукович, після фальсифікації на свою користь виборів в 12 році, поступово, але послідовно і скурпульозно, перебрав важелі управління країною. Зміцнивши свій режим шляхом скасування Конституційним Судом рядуд положень Конституції, він перетворив Україну на подобу монархії. Того ж року на парламентських виборах Партія регіонів змогла утворити пропрезидентську більшість у Раді "ім. руки Чечетова". Лідера опозиції Юлію Тимошенко кинули до в'язниці, бо вона єдина становила реальну небезпеку для диктатора.
Тоді клан Януковича взявся за привласнення активів — державних і приватних. Саме масовий розбій влади стосовно підприємців — від крупних до дрібних — став причиною Другого Майдану, а не раптова відмова Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС у Вільнюсі, наприкінці листопада 13 року.
Масовість Майдану, його героїзм та організованість стали шоком для Януковича та його клану, а також для росіян.
Після нищівної поразки і втечі Януковича, Росія намагалася розірвати Україну — від Харкова до Одеси. І напоролася на рішучу відсіч українських добровольців і волонтерів. Новоутворена державна влада Порошенка-Яценюка оговталася пізніше.
Росія окупувала 7% української території, завдавши важкого удару по нашій економіці, але Україна вистояла.
Російська пропаганда невтомно ширить побрехеньки про безлад і важкі умови життя в Україні, що нібито мають місце. Нібито внаслідок II Майдану. Цьому вірять і в Білорусі.
Однак, попри війну, корупцію, катастрофічну некомпетентність українських влад та епідемію, соціально-економічне життя в Україні жодним чином не подає ознак катастрофи. Так в нас великі проблеми і загрози — перед усім в інфрастуктурі, але вже під час війни ми провели мирні і демократичні заміни президента і парламенту. Основні потреби соціального життя — медицина освіта соціальний захист… забезпечуються. Вулична силова конфронтація влади і суспільства фактично відсутні, хоча мітинги і демонстрації залишаються суспільною нормою.
Поширеним є міф, що рівень життя в Білорусі є вищим, ніж в Україні. Тоді чому ж до початку епідемії з Мінська та інших міст білоруські фірми організовували масові автобусні рейси до ринків і магазинів Чернігова, Житомира, Хмельницького і Києва? Росіяни теж точно живуть не краше за українців. Та ще і в умовах суспільної несвободи.
«Український сценарій», позатим, геть чисто неможливий для Білорусі. Там відсутні традиції збройного та політичного опору, які притаманні Україні — від Січі Запорізської і Івана Мазепи до шістдесятників і Левка Лук'яненка. Немає в Білорусі системних партій і парламентської опозиції, немає бізнесу, який готовий себе захищати від сваволі влади.
У Білорусі свій шлях суспільної модернізації.
А у Росії — свій.
Нет комментариев