Росія буде намагатися використати військовий конфлікт на Кавказі для легалізації анексії Криму
Російська Федерація намагається використати загострення конфлікту в Нагірному Карабасі для усунення незручного режиму Ніколи Пашиняна у Вірменії. Одночасно Кремль спробує перенести переговори з врегулювання конфліктів у Карабасі та на Донбасі з Мінська до Ялти.
Нагадаю, що президент Азербайджану Ільхам Алієв та представники Росії одночасно заявили про те, що Мінська група ОБСЄ (Росія, США, Франція), яка займається врегулюванням Карабахського конфлікту, фактично вичерпала свої можливості. Зокрема, Алієв заявив, що три країни можуть продовжити роботу, якщо збережуть нейтралітет і озвучив вимоги припинення вогню в Нагірному Карабасі.
Крім того, він звинуватив керівництво Вірменії, а також ряд європейських країн, які, за його словами, бажали зберегти статус-кво в Нагірному Карабасі, в загостренні конфлікту в регіоні. Президент Азербайджану підкреслив, що він багато разів звертався до Мінської групи ОБСЄ, світової спільноти з проханням вплинути на Єреван, ввести санкції проти вірменського керівництва, але так і не був почутий.
Алієв закликав Єреван вибачитися перед народом Азербайджану і публічно заявити, що Карабах — це не Вірменія. Тільки після цього можна повернутися за стіл переговорів.
Варто звернути увагу на той факт, що Азербайджан здійснює військовий наступ за повного невтручання й відсутності реакції Російської Федерації, що лише підігріває ескалацію війни. Так, наприклад, коментуючи можливість військової підтримки Росією Вірменії у межах Організації Договору про колективну безпеку, спікер Кремля Дмитро Пєсков підкреслив, що на території Вірменії бойових дій немає. Пєсков пояснив, що зобов'язання членів ОДКБ не поширюються на Нагірний Карабах, тому що цей регіон, на його думку, не є територією Вірменії.
При цьому Ільхам Алієв, Дмитро Пєсков та інші офіційні особи Кремля, одностайно назвали режим Ніколи Пашиняна у Вірменії ставлениками Джорджа Сороса й активно «розповсюджують мантри про «кольорові» революції».
Показово, що саме в ефірі програми «60 хвилин» на телеканалі «Росія 1» Алієв назвав прем'єр-міністра Вірменії Пашиняна ставлеником американського мільярдера Джорджа Сороса. «Сьогодні в Вірменії існує режим Сороса. Переворот, який не вдався в Білорусії, вдався два роки тому в Єревані. Сьогодні керівник Вірменії в особі Пашиняна — це ставленик Сороса. Це людина, яка зробила дуже багато обіцянок і який не може їх виконати », — заявив Алієв.
www.youtube.com/watch?v=7uU4Z63lLk4
Переконаний, що Росію не влаштовує нинішня ситуація у Вірменії. Припускаю, що до нинішнього воєнного загострення у Нагірному Карабаху причетний Кремль – таким чином Москва хоче домогтися поразки Вірменії, спровокувати політичну дестабілізацію всередині країни й усунути політичний режим Пашиняна.
У цьому контексті переконаний, що Росія та Азербайджан намагаються використати нинішнє воєнне загострення, аби дискредитувати переговорні майданчики у Мінську як з врегулювання конфлікту в Нагірному Карабасі, так і з врегулювання ситуації на Сході України.
Чим це загрожує Україні? Торпедується дипломатичний майданчик, на якому ведуться переговори щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Нагадаю, переговори з врегулювання конфліктів на пострадянському просторі сконцентровані у Мінську – столиці Республіки Білорусь. Як з врегулювання ситуації на Донбасі, так і в Арцаху. Відповідно, може поставитися під сумнів можливість проведення дипломатичного врегулювання і взагалі можливості країн Заходу впливати на ситуацію – передусім Франції та Сполучених Штатів, як країн-гарантів. Тобто, Кремль таким чином закладає підвалини для зміни переговорного майданчику.
На цьому тлі показовими є заяви Алієва про особливу роль Росії в процесі врегулювання карабахського конфлікту на відміну від інших країн-посередників. Про це він заявив в інтерв'ю телеканалу Al Jazeera. Крім того, він додав, що конфлікт має бути врегульований саме зараз. «У нас немає часу чекати ще 30 років», — зауважив президент Азербайджану.
В свою чергу зазначу, що одночасно із заявами Баку і Москви про неефективність переговорів Мінської групи ОБСЄ, представники Кремля запропонували перенести переговори з врегулювання конфлікту в Арцаху, в Ялту – на територію незаконно анексованого Криму. Переконаний, що якщо Азербайджан, Вірменія і, в першу чергу, Франція, погодяться на т.зв. «Ялтинський формат», це фактично легітимізує військову і політичну присутність Росії на території тимчасово окупованого Криму. Тобто, це стане де-юре і да-факто визнанням того, що Крим є територією Російської Федерації, а не анексованою територією України.
У цьому і полягає російський план. Спровокувати ескалацію конфлікту в Арцаху, домогтися воєнної поразки Вірменії. Це дестабілізує ситуацію в країні та призведе до зміни режиму Ніколи Пашиняна. Коли це станеться, Росія виступить у ролі миротворця, і запропонує перенести переговори по Карабаху з Мінська до анексованого Криму. Тобто, це такий довготривалий дипломатичний хід РФ. Не слід забувати, що Кремль одночасно працює по кількох дипломатичних цілях. У Москві чудово розуміють, що Україна або торпедує, або модернізує переговори ТКГ з врегулювання конфлікту на Донбасі. Тому РФ грає на дискредитацію дипломатичних переговорів на Мінському майданчику. І не лише по Карабаху, а й по Донбасу. Одночасно, Кремль намагається знизити суб’єктність країн Заходу в переговорному процесі, та підвищує суб’єктність Росії, як держави, яка виконує роль миротворця з врегулювання ситуації на пострадянському просторі.
У цьому контексті не виключаю, що Москва реалізовує сценарій, коли Азербайджану дозволять захопити силовим шляхом сім районів, які перейшли під контроль армії невизнаної Республіки Арцах під час вірмено- азербайджанського конфлікту на початку 90-х років минулого століття.
Збройні сили Азербайджану займають ці сім районів, але не просуваються вглиб невизнаної Республіки Арцах. Опісля в країні проводиться інформаційна кампанія з вихваляння воєнних перемог режиму Алієва й успішного повернення біженців в деокуповані райони. А Росія виступить у ролі миротворця, який не допустив окупації Азербайджаном усієї території Арцаху. Скоріш за все, такий сценарій вже реалізовується, адже він цілковито задовольняє Азербайджан, Туреччину і Російську Федерацію. Тобто, беруться під контроль лише сім внутрішніх районів Азербайджану, які, до речі, сьогодні є фактично монотериторією – територією, яку населяють переважно етнічні вірмени.
Переконаний, що на тлі ймовірних воєнних перемог Азербайджану за підтримки Туреччини, відбудеться зростання пантюрських настроїв у закавказькому регіоні, що автоматично підвищує дипломатичні ставки Анкари. Не виключаю, що такий розвиток подій дозволить Туреччині скористатися імовірним переносом переговорів з Мінська на територію анексованого Криму задля досягнення власних політичних цілей.
Офіційні особи МЗС Туреччини неодноразово заявляли, що для Анкари головним у ситуації з Кримом є доля дружнього кримськотатарського народу. Відповідно, якщо Росія погодиться надати кримським татарам якщо не національну, а хоча б культурну автономію, Туреччина може переглянути свою позицію щодо визнання незаконної анексії Криму та підтримки територіальної цілісності і суверенітету України. Тобто, сьогодні Туреччина є стратегічним партнером України, але одного дня може закінчитися і Київ виявиться не готовий до різкої зміни на зовнішньополітичному напрямку.
Що стосується Вірменії, то сьогодні ця країна є фактично останньою перешкодою для експансії Туреччини на Південному Кавказі.
До речі, питання територіальної цілісності Вірменії та України дивним чином пов’язані з відновленням постачання російської нафти до Туреччини. Так, наприклад, розташований в Ізмірі найбільший нафтопереробний завод Star азербайджанської фірми SOCAR, два місяці поспіль відмовляється купувати російську нафту і віддає перевагу іракській та норвезькій сировині. Припускаю, що питання відновлення постачання енергоносіїв РФ до Туреччини, а також контроль за газо- і нафтовими родовищами Азербайджану, і є предметом вищеописаних домовленостей між двома країнами.
Фактично в обмін на вирішення енергетичних питань, вирішується питання захоплення силовим шляхом сімох внутрішніх районів Азербайджану, які перейшли під контроль армії невизнаної Республіки на початку 90-х років минулого століття.
Не виключено, що предметом торгу буде проведення тієї ж самої мирної конференції на території анексованого Криму з подальшою зміною риторики Туреччини щодо питань територіальної цілісності і суверенітету України. У мене немає сумнівів, що Азербайджан приїде в анексований Крим на таку конференцію. Водночас, Кремль буде чинити шалений тиск на Нікола Пашиняна, одним з факторів буде наявність російської військової бази в Гюмрі. Загроза подальшого наступу Збройних сил Азербайджана вглиб Арцаху та Вірменії, змусить Пашиняна приїхати до Криму. Плюс Туреччина. Присутність цих двох-трьох країн, уже стане сигналом до визнання фактичної легітимної присутності РФ на окупованому півострові. Тобто, довкола нинішнього конфлікту у Нагірному Карабасі, сьогодні йдуть торги. І вони прив’язані до питань територіальної цілісності Вірменії та України.
Нагадаю, 27 вересня військовий конфлікт спалахнув з новою силою. Вірменія й Азербайджан звинуватили одне одного в наступальних діях і ракетному обстрілі житлових кварталів у Нагірному Карабасі й прилеглих територіях.
На тлі ескалації конфлікту, Туреччина оголосила про підтримку Азербайджану. США засудили загострення між Вірменією й Азербайджаном і застерегли від втручання у конфлікт «зовнішніх сторін».
Спеціально для інтернет-видання UA.News
Нагадаю, що президент Азербайджану Ільхам Алієв та представники Росії одночасно заявили про те, що Мінська група ОБСЄ (Росія, США, Франція), яка займається врегулюванням Карабахського конфлікту, фактично вичерпала свої можливості. Зокрема, Алієв заявив, що три країни можуть продовжити роботу, якщо збережуть нейтралітет і озвучив вимоги припинення вогню в Нагірному Карабасі.
Крім того, він звинуватив керівництво Вірменії, а також ряд європейських країн, які, за його словами, бажали зберегти статус-кво в Нагірному Карабасі, в загостренні конфлікту в регіоні. Президент Азербайджану підкреслив, що він багато разів звертався до Мінської групи ОБСЄ, світової спільноти з проханням вплинути на Єреван, ввести санкції проти вірменського керівництва, але так і не був почутий.
Алієв закликав Єреван вибачитися перед народом Азербайджану і публічно заявити, що Карабах — це не Вірменія. Тільки після цього можна повернутися за стіл переговорів.
Варто звернути увагу на той факт, що Азербайджан здійснює військовий наступ за повного невтручання й відсутності реакції Російської Федерації, що лише підігріває ескалацію війни. Так, наприклад, коментуючи можливість військової підтримки Росією Вірменії у межах Організації Договору про колективну безпеку, спікер Кремля Дмитро Пєсков підкреслив, що на території Вірменії бойових дій немає. Пєсков пояснив, що зобов'язання членів ОДКБ не поширюються на Нагірний Карабах, тому що цей регіон, на його думку, не є територією Вірменії.
При цьому Ільхам Алієв, Дмитро Пєсков та інші офіційні особи Кремля, одностайно назвали режим Ніколи Пашиняна у Вірменії ставлениками Джорджа Сороса й активно «розповсюджують мантри про «кольорові» революції».
Показово, що саме в ефірі програми «60 хвилин» на телеканалі «Росія 1» Алієв назвав прем'єр-міністра Вірменії Пашиняна ставлеником американського мільярдера Джорджа Сороса. «Сьогодні в Вірменії існує режим Сороса. Переворот, який не вдався в Білорусії, вдався два роки тому в Єревані. Сьогодні керівник Вірменії в особі Пашиняна — це ставленик Сороса. Це людина, яка зробила дуже багато обіцянок і який не може їх виконати », — заявив Алієв.
www.youtube.com/watch?v=7uU4Z63lLk4
Переконаний, що Росію не влаштовує нинішня ситуація у Вірменії. Припускаю, що до нинішнього воєнного загострення у Нагірному Карабаху причетний Кремль – таким чином Москва хоче домогтися поразки Вірменії, спровокувати політичну дестабілізацію всередині країни й усунути політичний режим Пашиняна.
У цьому контексті переконаний, що Росія та Азербайджан намагаються використати нинішнє воєнне загострення, аби дискредитувати переговорні майданчики у Мінську як з врегулювання конфлікту в Нагірному Карабасі, так і з врегулювання ситуації на Сході України.
Чим це загрожує Україні? Торпедується дипломатичний майданчик, на якому ведуться переговори щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Нагадаю, переговори з врегулювання конфліктів на пострадянському просторі сконцентровані у Мінську – столиці Республіки Білорусь. Як з врегулювання ситуації на Донбасі, так і в Арцаху. Відповідно, може поставитися під сумнів можливість проведення дипломатичного врегулювання і взагалі можливості країн Заходу впливати на ситуацію – передусім Франції та Сполучених Штатів, як країн-гарантів. Тобто, Кремль таким чином закладає підвалини для зміни переговорного майданчику.
На цьому тлі показовими є заяви Алієва про особливу роль Росії в процесі врегулювання карабахського конфлікту на відміну від інших країн-посередників. Про це він заявив в інтерв'ю телеканалу Al Jazeera. Крім того, він додав, що конфлікт має бути врегульований саме зараз. «У нас немає часу чекати ще 30 років», — зауважив президент Азербайджану.
В свою чергу зазначу, що одночасно із заявами Баку і Москви про неефективність переговорів Мінської групи ОБСЄ, представники Кремля запропонували перенести переговори з врегулювання конфлікту в Арцаху, в Ялту – на територію незаконно анексованого Криму. Переконаний, що якщо Азербайджан, Вірменія і, в першу чергу, Франція, погодяться на т.зв. «Ялтинський формат», це фактично легітимізує військову і політичну присутність Росії на території тимчасово окупованого Криму. Тобто, це стане де-юре і да-факто визнанням того, що Крим є територією Російської Федерації, а не анексованою територією України.
У цьому і полягає російський план. Спровокувати ескалацію конфлікту в Арцаху, домогтися воєнної поразки Вірменії. Це дестабілізує ситуацію в країні та призведе до зміни режиму Ніколи Пашиняна. Коли це станеться, Росія виступить у ролі миротворця, і запропонує перенести переговори по Карабаху з Мінська до анексованого Криму. Тобто, це такий довготривалий дипломатичний хід РФ. Не слід забувати, що Кремль одночасно працює по кількох дипломатичних цілях. У Москві чудово розуміють, що Україна або торпедує, або модернізує переговори ТКГ з врегулювання конфлікту на Донбасі. Тому РФ грає на дискредитацію дипломатичних переговорів на Мінському майданчику. І не лише по Карабаху, а й по Донбасу. Одночасно, Кремль намагається знизити суб’єктність країн Заходу в переговорному процесі, та підвищує суб’єктність Росії, як держави, яка виконує роль миротворця з врегулювання ситуації на пострадянському просторі.
У цьому контексті не виключаю, що Москва реалізовує сценарій, коли Азербайджану дозволять захопити силовим шляхом сім районів, які перейшли під контроль армії невизнаної Республіки Арцах під час вірмено- азербайджанського конфлікту на початку 90-х років минулого століття.
Збройні сили Азербайджану займають ці сім районів, але не просуваються вглиб невизнаної Республіки Арцах. Опісля в країні проводиться інформаційна кампанія з вихваляння воєнних перемог режиму Алієва й успішного повернення біженців в деокуповані райони. А Росія виступить у ролі миротворця, який не допустив окупації Азербайджаном усієї території Арцаху. Скоріш за все, такий сценарій вже реалізовується, адже він цілковито задовольняє Азербайджан, Туреччину і Російську Федерацію. Тобто, беруться під контроль лише сім внутрішніх районів Азербайджану, які, до речі, сьогодні є фактично монотериторією – територією, яку населяють переважно етнічні вірмени.
Переконаний, що на тлі ймовірних воєнних перемог Азербайджану за підтримки Туреччини, відбудеться зростання пантюрських настроїв у закавказькому регіоні, що автоматично підвищує дипломатичні ставки Анкари. Не виключаю, що такий розвиток подій дозволить Туреччині скористатися імовірним переносом переговорів з Мінська на територію анексованого Криму задля досягнення власних політичних цілей.
Офіційні особи МЗС Туреччини неодноразово заявляли, що для Анкари головним у ситуації з Кримом є доля дружнього кримськотатарського народу. Відповідно, якщо Росія погодиться надати кримським татарам якщо не національну, а хоча б культурну автономію, Туреччина може переглянути свою позицію щодо визнання незаконної анексії Криму та підтримки територіальної цілісності і суверенітету України. Тобто, сьогодні Туреччина є стратегічним партнером України, але одного дня може закінчитися і Київ виявиться не готовий до різкої зміни на зовнішньополітичному напрямку.
Що стосується Вірменії, то сьогодні ця країна є фактично останньою перешкодою для експансії Туреччини на Південному Кавказі.
До речі, питання територіальної цілісності Вірменії та України дивним чином пов’язані з відновленням постачання російської нафти до Туреччини. Так, наприклад, розташований в Ізмірі найбільший нафтопереробний завод Star азербайджанської фірми SOCAR, два місяці поспіль відмовляється купувати російську нафту і віддає перевагу іракській та норвезькій сировині. Припускаю, що питання відновлення постачання енергоносіїв РФ до Туреччини, а також контроль за газо- і нафтовими родовищами Азербайджану, і є предметом вищеописаних домовленостей між двома країнами.
Фактично в обмін на вирішення енергетичних питань, вирішується питання захоплення силовим шляхом сімох внутрішніх районів Азербайджану, які перейшли під контроль армії невизнаної Республіки на початку 90-х років минулого століття.
Не виключено, що предметом торгу буде проведення тієї ж самої мирної конференції на території анексованого Криму з подальшою зміною риторики Туреччини щодо питань територіальної цілісності і суверенітету України. У мене немає сумнівів, що Азербайджан приїде в анексований Крим на таку конференцію. Водночас, Кремль буде чинити шалений тиск на Нікола Пашиняна, одним з факторів буде наявність російської військової бази в Гюмрі. Загроза подальшого наступу Збройних сил Азербайджана вглиб Арцаху та Вірменії, змусить Пашиняна приїхати до Криму. Плюс Туреччина. Присутність цих двох-трьох країн, уже стане сигналом до визнання фактичної легітимної присутності РФ на окупованому півострові. Тобто, довкола нинішнього конфлікту у Нагірному Карабасі, сьогодні йдуть торги. І вони прив’язані до питань територіальної цілісності Вірменії та України.
Нагадаю, 27 вересня військовий конфлікт спалахнув з новою силою. Вірменія й Азербайджан звинуватили одне одного в наступальних діях і ракетному обстрілі житлових кварталів у Нагірному Карабасі й прилеглих територіях.
На тлі ескалації конфлікту, Туреччина оголосила про підтримку Азербайджану. США засудили загострення між Вірменією й Азербайджаном і застерегли від втручання у конфлікт «зовнішніх сторін».
Спеціально для інтернет-видання UA.News
Нет комментариев