Наша земля ще буде родити хліб для українців.
Наша земля ще буде родити хліб для українців.
Я не люблю фільми, де за кадром лунає сміх. Такі фільми начебто знімають для не дуже мудрих людей, які навіть гумор не розуміють. У студентські роки у Чернівцях я хотіла стати театралкою. Але кожен раз, коли я ходила на якусь виставу, мені здавалось, що вистава зроблена таким чином, начебто режисери не мали якихось дрібних інструментів. Їх, режисерів, можна було порівняти зі скульпторами, які мали у своєму розпорядженні тільки сокиру і тому їхні скульптури виходили грубими та неотесаними. Так само вистави Чернівецька театру виходили такими, що здавалось, що вони розраховані на якихось недоумків, яким актори мають підказати, де треба сміятися і де треба знову сміятись. Довести глядачів до очищаючих сліз такі вистави не були здатні.
Недавно під впливом відгуків у фейсбуку подивилась фільм "І будуть люди". Почала дивитись з упередженістю, критично оцінюючи всі події на екрані. Але поступово розслабилась і увійшла у роль захопленого глядача. Фільм колоритний, зроблений тонкими інструментами. Актори грають природньо, їм віриш. Немає тієї убогості, коли актори просто відтарабанюють свій текст і рухаються так, начебто вони вперше виконують роль десь на сцені у сільському клубі. Ми бачимо на обличчях страждання, закоханість, злість, ненависть, сумніви, мрійливість, заклопотаність, підлість, людяність. Палітра почуттів велика і має багато відтінків. Це, напевно, один з перших фільмів, де я бачу українців живими, цікавими, людяними. Фільм показує нам, хто є наші вороги і які вони безжальні до нас. Головне, щоб ми всі це нарешті усвідомили. Дивлячись фільм, ще раз пересвідчилась у красі українського одягу, який так гарно підкреслює красу людей.
Гарне враження залишили хати, які ми бачимо у серіалі. Глядачі можуть переконатись, що українці жили у гарному житлі, вміли прикрасити своє житло. Цей такий влаштований побут робить фільм солідним і переконливим.
Щодо відображення нашої історії, на мій погляд, деякі моменти було б непогано трохи більше окреслити, щоб глядач краще зрозумів деякі натяки. Якщо серіал будуть дивитись іноземці, вони не зрозуміють про такий поширений канібалізм під час Голодомору. Дуже мені сподобалося на якій ноті закінчується серіал — на позитивній. Це саме те, чого нам так не вистачає. Коли дивишся голівудські фільми про історію Північної Америки, яка була нелегкою як і всі історії, перегляд завжди надихає і залишає відчуття захоплення мужніми вчинками як відомих так і невідомих американців.
Наш фільм теж дуже вдалий. Після перегляду не соромно ні за творців фільму, ні за глядачів, які з ентузіазмом сприйняли його.
Під враженням серіалу " І будуть люди «вирішила подивитись ще один фільм, який мені по послужливо запропонував YouTube — »Століття Якова". Передчуття задоволення, з яким з почала дивитись першу частину, почало зникати після кількох хвилин перегляду. Я продовжила перегляд у надії, що якість трохи покращиться. Але ні. Дерев'яні обличчя, дерев'яні почуття, примітивна гра. Просто якась муть. Такі фільми мають переконати українців, що вони не заслуговують ні тонких почуттів, ні яскравих вражень, ні натхнення, ні віри у щось світле у житті. Той примітивний стиль, який не дозволив мені стати театралкою у Чернівцях, нікуди не зник і перекочував у сучасні фільми. Творці таких фільмів і саме головне, ті, хто дав гроші на такий антиукраїнський фільм, хочуть ще і ще раз переконати українців, що їхній рівень — отакі сірі та убогі видовища. Творці таких фільмів — це діти та онуки тих, хто придумав назвати найгірший, напевно, у цілому світі автомобіль, який жодна поважаюча себе людина ніколи б собі не придбала, воліючи їздити на велосипеді, " Запорожцем". Таке важливе для кожного українця слово стало синонімом чогось смішного, незграбного, відсталого. І хтось, хто оплачує такі фільми, як " Століття Якова", конче потребує, щоб українці й далі асоціювали себе з недолугими «Запорожцями» і соромились бути українцями. Канал, який показав цей фільм, хоче переконати українців, що все гарне і привабливе треба шукати не в Україні. А де саме, канал завжди підкаже. Себе ж творці фільму ніколи не асоціювали з " Запорожцем", а виключно з «Побєдами », «Волгами», а пізніше з «Мерседесами» та «Ауді».
Але, слава богу, не всі думають так, як натхненники «Століття Якова». Є українці, які знають, що наша земля ще буде родити хліб для нас, для українців.
Я не люблю фільми, де за кадром лунає сміх. Такі фільми начебто знімають для не дуже мудрих людей, які навіть гумор не розуміють. У студентські роки у Чернівцях я хотіла стати театралкою. Але кожен раз, коли я ходила на якусь виставу, мені здавалось, що вистава зроблена таким чином, начебто режисери не мали якихось дрібних інструментів. Їх, режисерів, можна було порівняти зі скульпторами, які мали у своєму розпорядженні тільки сокиру і тому їхні скульптури виходили грубими та неотесаними. Так само вистави Чернівецька театру виходили такими, що здавалось, що вони розраховані на якихось недоумків, яким актори мають підказати, де треба сміятися і де треба знову сміятись. Довести глядачів до очищаючих сліз такі вистави не були здатні.
Недавно під впливом відгуків у фейсбуку подивилась фільм "І будуть люди". Почала дивитись з упередженістю, критично оцінюючи всі події на екрані. Але поступово розслабилась і увійшла у роль захопленого глядача. Фільм колоритний, зроблений тонкими інструментами. Актори грають природньо, їм віриш. Немає тієї убогості, коли актори просто відтарабанюють свій текст і рухаються так, начебто вони вперше виконують роль десь на сцені у сільському клубі. Ми бачимо на обличчях страждання, закоханість, злість, ненависть, сумніви, мрійливість, заклопотаність, підлість, людяність. Палітра почуттів велика і має багато відтінків. Це, напевно, один з перших фільмів, де я бачу українців живими, цікавими, людяними. Фільм показує нам, хто є наші вороги і які вони безжальні до нас. Головне, щоб ми всі це нарешті усвідомили. Дивлячись фільм, ще раз пересвідчилась у красі українського одягу, який так гарно підкреслює красу людей.
Гарне враження залишили хати, які ми бачимо у серіалі. Глядачі можуть переконатись, що українці жили у гарному житлі, вміли прикрасити своє житло. Цей такий влаштований побут робить фільм солідним і переконливим.
Щодо відображення нашої історії, на мій погляд, деякі моменти було б непогано трохи більше окреслити, щоб глядач краще зрозумів деякі натяки. Якщо серіал будуть дивитись іноземці, вони не зрозуміють про такий поширений канібалізм під час Голодомору. Дуже мені сподобалося на якій ноті закінчується серіал — на позитивній. Це саме те, чого нам так не вистачає. Коли дивишся голівудські фільми про історію Північної Америки, яка була нелегкою як і всі історії, перегляд завжди надихає і залишає відчуття захоплення мужніми вчинками як відомих так і невідомих американців.
Наш фільм теж дуже вдалий. Після перегляду не соромно ні за творців фільму, ні за глядачів, які з ентузіазмом сприйняли його.
Під враженням серіалу " І будуть люди «вирішила подивитись ще один фільм, який мені по послужливо запропонував YouTube — »Століття Якова". Передчуття задоволення, з яким з почала дивитись першу частину, почало зникати після кількох хвилин перегляду. Я продовжила перегляд у надії, що якість трохи покращиться. Але ні. Дерев'яні обличчя, дерев'яні почуття, примітивна гра. Просто якась муть. Такі фільми мають переконати українців, що вони не заслуговують ні тонких почуттів, ні яскравих вражень, ні натхнення, ні віри у щось світле у житті. Той примітивний стиль, який не дозволив мені стати театралкою у Чернівцях, нікуди не зник і перекочував у сучасні фільми. Творці таких фільмів і саме головне, ті, хто дав гроші на такий антиукраїнський фільм, хочуть ще і ще раз переконати українців, що їхній рівень — отакі сірі та убогі видовища. Творці таких фільмів — це діти та онуки тих, хто придумав назвати найгірший, напевно, у цілому світі автомобіль, який жодна поважаюча себе людина ніколи б собі не придбала, воліючи їздити на велосипеді, " Запорожцем". Таке важливе для кожного українця слово стало синонімом чогось смішного, незграбного, відсталого. І хтось, хто оплачує такі фільми, як " Століття Якова", конче потребує, щоб українці й далі асоціювали себе з недолугими «Запорожцями» і соромились бути українцями. Канал, який показав цей фільм, хоче переконати українців, що все гарне і привабливе треба шукати не в Україні. А де саме, канал завжди підкаже. Себе ж творці фільму ніколи не асоціювали з " Запорожцем", а виключно з «Побєдами », «Волгами», а пізніше з «Мерседесами» та «Ауді».
Але, слава богу, не всі думають так, як натхненники «Століття Якова». Є українці, які знають, що наша земля ще буде родити хліб для нас, для українців.
Нет комментариев