SOS ! Треба захистити маленьку українку з Одещини.
Вчителька принижує, висміює і карає маленьку українки за слово «ТАК».
Прослухала сьогодні у YouTube запис уроку малювання у якійсь одеській школі. Слухала до моменту, коли вчителька почала прискіпуватись до дівчинки, яка єдина у класі відповідала на питання вчительки українською. Коли я почула відповіді дівчинки спочатку нормальні, а потім все менш впевнені, які в кінці кінців зійшли на плач, мені стало дуже шкода тієї незнайомої дівчинки.
Вже одне те, що вона єдина у класі говорила українською, говорить дуже багато про неї, про її силу духу та про силу духу її родини. Але у класі ця одна дівчинка опинилась у ситуації, коли велика доросла вчителька разом з усіма однокласниками стали супротивниками дівчинки. Напевно, у дівчинки у класі є друзі. Впевнена у цьому. Але ж діти, як і дорослі, не часто готові боротись за свої права, за свою гідність з сильнішими супротивниками. І тут постає питання: чому українські діти в українській школі мають боротись з учителями за право говорити на уроках рідною мовою? До яких пір це буде тривати?
Рускій мір не розрізняє своїх опонентів. Він панує в українських банках, у касових апаратах супермаркетів, у мобільних компаніях, у церквах, у спортивних і інших школах, у родинах наших політиків. Але якщо пані Ніцой чи пані Фаріон може про свої проблеми голосно розповісти на якомусь телевізійному шоу чи на відео, де може розказати про свої страждання і переживання маленька школярка з Одещини, яку учителька привселюдно цькує і яка впевнена, що їй за це нічого не буде?
Хто покличе цю дівчинку на ефір і розпитає її, як вона себе почувала, коли вчителька розпинала її за українське «так». Оце наше «так» дратувало вчительку найбільше. Можливо, вчительці у цей момент було соромно за те, що вона колись не була схожа на цю ученицю і не насмілилась йти проти течії і як наслідок, по-рабськи відмовилась від материнської мови, і це дитяче «так» нагадало їй про її зраду рідної мови?
Діти — завжди найбільш слабкі і уразливі члени суспільства. Саме вони є найбільш беззахисними у жорстоких суспільствах. Колись Великобританія висилала дітей, які скоїли якісь правопорушення, без відома родин, цілими пароплавами до Австралії, Канади, Нової Зеландії та Південної Африки. Таких дітей було перевезено з другої половини 19 століття до початку 20 більше 100 000. Уряд Австралії, прем'єр міністр Великобританії попросили вибачення за ці дії у постраждалих родин. У Іспанії з середини 20 століття до падіння диктатури Франка монашки, які опікувалися госпіталями, забирали у породіль дітей і віддавали їх на виховання у заможні родини за винагороду. Породіллям говорили, що їхні діти померли. Але тіла дітей для поховання не віддавали. Багато іспанських родин у останні роки звернулись до суду з вимогою знайти зниклих дітей.
Антидемократичні режими не переймаються долями дітей пригнічених класів. В Україні пригніченим класом є саме українці. Тільки українці в Україні не можуть знайти спортивних гуртків для своїх дітей, де б з дітьми тренер говорив українською. Так само діти у садочках і школах часто на святах змушені співати російських пісень. Тільки в Україні громадяни докладають титанових зусиль, щоб їхні діти виросли україномовними, вишукують для них у YouTube українські мультфільми і відео. І ось коли мета досягнута і дитина йде до школи україномовною, знайдеться якась москворота тьотя, яка україномовну дитину привселюдно принизить і висмішить. Чи довго україномовна дитина витримає тиск вчительки, цілого класу, цілої, напевно, школи? І чому вона має відчувати цей тиск? Вона хіба не у себе дома? Що, вона хіба приїхала невідомо куди і вимагає чогось неможливого? Розмовляти українською в Україні є злочином, є провиною, є викликом?
Колись я дивилась якийсь непоганий фільм, у якому йшлося про те, що на нашій планеті жінки втратили здатність виношувати і народжувати дітей. Знайшлася одна чорношкіра вагітна жінка. Позитивні герої фільму докладали великих зусиль, ризикували життям, щоб врятувати цю жінку. Саме ця жінка з її немовлям могла врятувати людство від космічних зайд і дати надію на майбутнє відродження.
В Україні дівчинка з Одещини, на щастя, не єдина україномовна дитина в Україні. Але єдина у своєму класі. Можливо, там ще кілька таких є. Але якщо москвороті вчительки зацькують нашу дівчинку, то інші діти не наважаться говорити українською. Нам, дорослим, треба цю дитину захистити. Про розіп'ятого хлопчика у трусиках говорили всі російські канали. Думаю, у арешті Марківа у Італії ті трусики теж могли мати якийсь вплив. Росія і пригодовані нею ЗМІ про неіснуючі утиски росіян в Україні, про злочини українців трублять усьому світові. Ми ж повинні стати на захист наших дітей, які наважуються і говорять в українських школах українською. Колись українці вийшли масово захищати студентів, яких побив Беркут. Сьогодні треба бити у дзвони і захистити маленьку українку з Одещини, захистити наше «ТАК ».
Прослухала сьогодні у YouTube запис уроку малювання у якійсь одеській школі. Слухала до моменту, коли вчителька почала прискіпуватись до дівчинки, яка єдина у класі відповідала на питання вчительки українською. Коли я почула відповіді дівчинки спочатку нормальні, а потім все менш впевнені, які в кінці кінців зійшли на плач, мені стало дуже шкода тієї незнайомої дівчинки.
Вже одне те, що вона єдина у класі говорила українською, говорить дуже багато про неї, про її силу духу та про силу духу її родини. Але у класі ця одна дівчинка опинилась у ситуації, коли велика доросла вчителька разом з усіма однокласниками стали супротивниками дівчинки. Напевно, у дівчинки у класі є друзі. Впевнена у цьому. Але ж діти, як і дорослі, не часто готові боротись за свої права, за свою гідність з сильнішими супротивниками. І тут постає питання: чому українські діти в українській школі мають боротись з учителями за право говорити на уроках рідною мовою? До яких пір це буде тривати?
Рускій мір не розрізняє своїх опонентів. Він панує в українських банках, у касових апаратах супермаркетів, у мобільних компаніях, у церквах, у спортивних і інших школах, у родинах наших політиків. Але якщо пані Ніцой чи пані Фаріон може про свої проблеми голосно розповісти на якомусь телевізійному шоу чи на відео, де може розказати про свої страждання і переживання маленька школярка з Одещини, яку учителька привселюдно цькує і яка впевнена, що їй за це нічого не буде?
Хто покличе цю дівчинку на ефір і розпитає її, як вона себе почувала, коли вчителька розпинала її за українське «так». Оце наше «так» дратувало вчительку найбільше. Можливо, вчительці у цей момент було соромно за те, що вона колись не була схожа на цю ученицю і не насмілилась йти проти течії і як наслідок, по-рабськи відмовилась від материнської мови, і це дитяче «так» нагадало їй про її зраду рідної мови?
Діти — завжди найбільш слабкі і уразливі члени суспільства. Саме вони є найбільш беззахисними у жорстоких суспільствах. Колись Великобританія висилала дітей, які скоїли якісь правопорушення, без відома родин, цілими пароплавами до Австралії, Канади, Нової Зеландії та Південної Африки. Таких дітей було перевезено з другої половини 19 століття до початку 20 більше 100 000. Уряд Австралії, прем'єр міністр Великобританії попросили вибачення за ці дії у постраждалих родин. У Іспанії з середини 20 століття до падіння диктатури Франка монашки, які опікувалися госпіталями, забирали у породіль дітей і віддавали їх на виховання у заможні родини за винагороду. Породіллям говорили, що їхні діти померли. Але тіла дітей для поховання не віддавали. Багато іспанських родин у останні роки звернулись до суду з вимогою знайти зниклих дітей.
Антидемократичні режими не переймаються долями дітей пригнічених класів. В Україні пригніченим класом є саме українці. Тільки українці в Україні не можуть знайти спортивних гуртків для своїх дітей, де б з дітьми тренер говорив українською. Так само діти у садочках і школах часто на святах змушені співати російських пісень. Тільки в Україні громадяни докладають титанових зусиль, щоб їхні діти виросли україномовними, вишукують для них у YouTube українські мультфільми і відео. І ось коли мета досягнута і дитина йде до школи україномовною, знайдеться якась москворота тьотя, яка україномовну дитину привселюдно принизить і висмішить. Чи довго україномовна дитина витримає тиск вчительки, цілого класу, цілої, напевно, школи? І чому вона має відчувати цей тиск? Вона хіба не у себе дома? Що, вона хіба приїхала невідомо куди і вимагає чогось неможливого? Розмовляти українською в Україні є злочином, є провиною, є викликом?
Колись я дивилась якийсь непоганий фільм, у якому йшлося про те, що на нашій планеті жінки втратили здатність виношувати і народжувати дітей. Знайшлася одна чорношкіра вагітна жінка. Позитивні герої фільму докладали великих зусиль, ризикували життям, щоб врятувати цю жінку. Саме ця жінка з її немовлям могла врятувати людство від космічних зайд і дати надію на майбутнє відродження.
В Україні дівчинка з Одещини, на щастя, не єдина україномовна дитина в Україні. Але єдина у своєму класі. Можливо, там ще кілька таких є. Але якщо москвороті вчительки зацькують нашу дівчинку, то інші діти не наважаться говорити українською. Нам, дорослим, треба цю дитину захистити. Про розіп'ятого хлопчика у трусиках говорили всі російські канали. Думаю, у арешті Марківа у Італії ті трусики теж могли мати якийсь вплив. Росія і пригодовані нею ЗМІ про неіснуючі утиски росіян в Україні, про злочини українців трублять усьому світові. Ми ж повинні стати на захист наших дітей, які наважуються і говорять в українських школах українською. Колись українці вийшли масово захищати студентів, яких побив Беркут. Сьогодні треба бити у дзвони і захистити маленьку українку з Одещини, захистити наше «ТАК ».
Нет комментариев