Європейські цінності з близької відстані

Європейські цінності з близької відстані.

Дуже не люблю пізню осінь з довгими темними ночами. З нетерпінням чекаю на 22 грудня, коли день почне потихеньку збільшуватися. Цьго року до цієї сезонної песимістики ще додався і коронавірус, який, схоже, ще довго буде розпорошувати між нами своє насіння. Кожен з нас має придумати собі спосіб пережити цей етап, щоб він не виявився геть чорного кольору.

Як ставляться до цієї ситуації у іспанському госпіталі, де я працюю?

Ну, по перше, на питання як справи, ніхто не перераховує своїх проблем і страхів. Якщо при першій хвилі ставлення до коронавірусу було урочисто-боязким, то зараз коронавірус став буденною справою. Просто всі знають, що обережність має бути на першому місці. При другій хвилі персонал більш менш забезпечений усім необхідним. Правда, іноді зникають гумові рукавички великого розміру чи шапочки. Тоді хтось бере захисний халат і розрізає його на хусточки. Деякі медсестри покупляли собі яскраві бавовняні хірургічні шапочки і кокетливо підв'язують їх перед дзеркалом: жінки за будь-яких обставин залишаються жінками. Також вони додумались розмальовувати собі халат якимись кумедними малюнками. Одній намалювали на спині наплічник, іншій намалювали спереду ріжки чорта, а ззаду файного хвостика. Мені пообіцяли намалювати велосипеда, так як знають, що я приїждждаю на роботу на велосипеді. Ну і також, як ні? малюють собі маленькі і великі сердечка. Також спереду великими літерами пишуть свої імена, щоб усим було зручно, так як у окулярах і масках не так легко всіх розпізнати.

В Іспанії тепер майже неможливо потрапити до дільничного лікаря. Лікування і призначення ліків майже завжди по телефону. І аналізи з приводу коронавірусу часто роблять прямо у автомобілі біля відділення швидкої допомоги за направленням дільничного лікаря. Медсестра підходить зі своїми паличками і бере мазок у пасажирів. Зробили також автоковід і біля дитячого відділення. Але Іспанія не була б Іспанією, якби не подбала особливим способом про найменших. Поки дитина з батьками проходить процедуру, біля машини стоять кілька хлопців та дівчат, одягнених клоунами у білих медичних куртках, і розважують дітей: притацьовують, жонглюють, щось там говорять ( я за цим усим спостерігаю з лікарняного вікна, коли мию підлогу), пускають мильні кулькі. Іноді діти виходять з машини і про щось там говорять. Дитяча пам'ять всмоктує всі враження. І, напевно, етап коронавірусу не залишиться у них неприємним і болючим спогадом дитинства.

Іспанська делікатність так мене розніжила, що тепер, коли я мию підлогу у відділенні і хтось ходить по мокрій підлозі і не просить у мене пробачення, то я починаю злитись. Я вже сприймаю за норму, що мої колеги часто не заходять у палату і чекають доки висохне підлога. Ходять по мокрій підлозі або якщо щось термінове або новенькі колеги, які ще не побачили, як діють інші. Або неприємні люди. Такі теж є.

Сьогодні мені припав до душі один незначний, на перший погляд, випадок: медсестра зайшла до палати, щоб вколоти хворій антибіотик і помріяти температуру, але вийшла, тому що хвора розмовляла по телефону. Розмовляла довго. Медсестра кілька разів заглядала до палати, але не припинила розмову хворої. Медсестра була у захисному костюмі, у якому сильно пітнієш, хочеш пити і не можеш. Всі хочуть пошвидше зробити свою роботу і піти до чистої зони, де можна зняти з себе холодний мокрий одяг і де можна відпочити. Але медсестра знає, що хворим вкрай важливо мати позитивні емоції, знає, що родині теж необхідно поспілкуватися з рідною людиною і дати їй своє тепло, запевнити, що її всі люблять і чекають на її одужання. Тому медсестра абсолютно спокійно чекає, коли закінчиться розмова.

Життя кожного з нас складається з безлічі дрібних моментів. Дрібні моменти часто мають велике значення.