Бити чи не бити?
БИТИ ЧИ НЕ БИТИ?
Вчителі однієї португальської школи звернулись до батьків учнів з таким повідомленням.
Дорогі батьки, хочемо нагадати вам, що говорити слова ДОБРИЙ ДЕНЬ, БУДЬ ЛАСКА, ДЯКУЮ, ПРОБАЧ діти навчаються вдома. Також вони повинні навчитись дома БУТИ ЧЕСНИМИ, БУТИ ПУНТУАЛЬНИМИ І ПРАЦЬОВИТИМИ, БУТИ ХОРОШИМИ ТОВАРИШАМИ ОДНОКЛАСНИКІВ І ПОВАЖАТИ СТАРШИХ У ВЧИТЕЛІВ.
Мають навчитись БУТИ АКУРАТНИМИ, НЕ РОЗМОВЛЯТИ З РОТОМ, НАПОВНЕНИМ ЇЖЕЮ і НЕ КИДАТИ СМІТТЯ ДЕ ЇМ ЗАМАНЕТЬСЯ. Також саме вдома діти мають навчитись БУТИ ОРГАНІЗОВАНИМИ і ЛАСКАВИМИ.
В школі ми їх навчаємо МОВ, МАТЕМАТИКИ, ІСТОРІЇ, ФІЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ. МИ НЕ ВИХОВУЄМО ВАШИХ ДІТЕЙ, тільки підсилюємо ВИХОВАННЯ, ЯКЕ ВОНИ ОТРИМУЮТЬ ВДОМА.
8 червня 2018 року
********************************************
Я колишня вчителька з коротким стажем. Чи подобалось мені бути нею? І так і ні.
Подобалось, коли бачила цікавість у очах учнів, коли вони мене слухали. Подобалось, коли у їхніх відповідях, у їхніх творах бачила їхній розум, бачила хід їхніх думок, бачила їхню чисту і благородну душу. У такі щасливі моменти я раділи тОму, що я вчителька, раділа тОму, що мої уроки дають моїм дітям знання, допомагають їм розібратись у складних питаннях.
Подобалось готувати з учнями шкільні вечори. Я ніколи не вважала, що на шкільному вечорі діти мають стати у гарну лінію за зростом і відтарабанити вірші, які їм дає класна керівничка на відрізаному шматку паперу. Ні, мені подобалось придумати і написати сценарій, пояснювати учням, що сАме і як вони мають донести до глядачів у залі. У такі моменти я почувалась і сценаристом і режисером. І це мені подобалось, не дивлячись на те, що приходила додому пізно, у темноті, і не мала часу і сил на підготовку до уроків наступного дня.
Але ще більше було такого, що мені у вчителюванні не подобалось. Не подобалось, коли влітку треба було збирати гроші з батьків і ремонтувати клас, не подобалось збирати гроші на газети, марки, обіди. Не подобались відкриті уроки. Пам'ятаю, коли я ще сама була ученицею, у нас був відкритий урок біології. До нас прийшли якісь дяді і тьоті, сіли ззаду і дивились на вчительку і на нас, учнів. Вчителька біології була одна з моїх, і не тільки моїх, улюблених. Не дивлячись на те, що під час уроку біології майже завжди хтось трохи шумів, уроки її завжди були дуже цікаві, і майже всі учні мали оцінку 4 чи 5. Предмет знали добре майже всі. І мати з біології гарну оцінку було нормальним явищем. Під час відкритого уроку обличчя моєї улюбленої вчительки покрилось червоними плямами. Ті плями не зійшли з її обличчя протягом усього робочого дня. Скільки здоров'я забрали ті уроки у моєї улюбленої вчительки Валентини Василівни? Коли через роки я теж проводила відкритий урок, я мала на обличчі такі самі плями. Я живу в Іспанії, мої діти з 9 років навчались в іспанській школі. Тутешні вчителі не знають, що таке відкритий урок. І це не забороняє Іспанії мати пристойну освіту і пристойний рівень життя.
Ще в Україні існує система атестації вчителів, коли вчителі крім відкритих уроків мають написати стоси і стоси паперів і віднести гарно оформлені течки своїм вищестоячим методистам. Ті гарно оформлені течки автоматично перетворювались у макулатуру у кабінеті методистів, а зусилля і час вчителів були марнотратством їхнього життя. І ще треба додати, що ті методисти, у більшості випадків, потрапляли у свої теплі крісла зовсім не за великі досягнення у педагогіці, а тому, що або мали начальствуючого чоловіка або знайшли інший неофіційний спосіб кар'єрного зростання. І не дивлячись на те, що вчителі не тільки мали їм коритися, вони ще й мали і мають зараз( маю друзів, які працюють у школі) знати день народження «своєї» методистки і обов'язково або зробити внесок у колективний подарунок, або персонально щось занести до кабінету і гаряче привітати і подякувати за великий внесок у українську педагогіку.
Сталінські часи пройшли, але не в освіті, де вчитель за жебрацьку платню має догодити директору, завучу( які теж часто є такими «чогопобажаєте» перед вищим начальством), має намагатись проскочити неушкодженим через сито атестації, і має ще навчити дітей бути мудрими, гідними громадянами держави Україна. І зі сталінських часів у освіті завжди присутній страх. Репресивна радянська система примушувала всіх жити у страхові. Якщо в інших галузях життя страх уже залишився у минулому, то у системі української освіти він залишився і дуже гарно використовується владою для підтримки незмінним убогого стану як освіти так і решти українського суспільства. І як вчитель, який постійно чогось боїться, може виховати гідних громадян держави?
Не подобалось мені, що влада примушувала вчителів займатись виборами, розносити по хатах і квартирах запрошення на вибори, бути членами виборчих дільниць. Держава безцеремонно зробила з учителя обслуговуючий персонал, нічого не даючи взамін. Це сталінське ставлення до вчителя, як до безкоштовної підпорки влади, перейшло до української системи і продовжує існувати. В Іспанії по закону членами виборчих дільниць є всі. Іспанцям приходять повідомлення, що вони цього року є членами виборчої дільниці. Від цього не можна відмовитись. У разі відмови передбачено покарання. Чомусь Іспанія не примусила займатись виборами вчителів. Не подобалось мені, що переписом населення, переписом дошкільнят теж держава зобов'язала займатись учителів, задурно. І купувати зошити, ручки теж вчитель мав за свою і так невелику зарплату. Лікарі, коли йдуть на роботу, купують інструменти і все необхідне для роботи, за свій рахунок? А поліцейські? А бухгалтери?
Не подобалось мені, що сільські вчителі мали обробляти великі городи, тому що мізерної зарплати ні на що не вистачало. Коли тим бідним вчителям був час читати книги, ходити на концерти та на вистави? Які духовні багатства міг дати учням бідний вчитель? У яку світлу далечінь повести допитливий дітей?
Не подобалось мені, що вчитель не міг ставити поганих оцінок учням, тому що на педраді такого вчителя привселюдно звинуватили б у тому, що то він поганий, то він не навчив. І кінець кінцем у кінці року учень отримував свою трієчку і наступного року він і ще кілька таких як він, поводив себе ще більш зухвало, знаючи, що йому ні за погані знання, ні за погану поведінку нічого не буде. У Іспанії учнів переводять з класу в клас навіть з чотирма негативними оцінками, навіть якщо це оцінки з мови, математики, природничих чи інших наук. Якщо незадовільних оцінок більше, як чотири, у наступний клас учень не переходить і може посидіти в одному класі два-три роки. В Іспанії учень зобов'язаний досидіти, здається, до 16 років у школі. У 16 років учень отримає документ, де будуть його позитивні і негативні оцінки. Він не має права не відвідувати уроки. У випадку невідвідування школи, його приведе поліція і батьків за невідвідування можуть покарати. Але вчитель НЕ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ ставити йому позитивну оцінку.
Не подобались мені учні, батьки яких абсолютно не готували їх до школи, до мирного співіснування з товаришами, з учителем. Учитель, маючи такого учня в класі, зовсім не має інструментів впливу ні на учня, ні на батьків. Держава, закон зовсім не передбачили, що робити учителеві з учнем, який б'є однокласників, коли пащекує до вчителя. Закон у цьому випадку просто умиває руки і потім тільки засудить вчителя, коли вчитель у безсиллі зробить якийсь невірний крок. Але ж біда у тому, що вірних кроків закон не передбачив. І тому найчастіше головним інструментом розв'язання конфліктів у школі є горло вчителя, а іноді, на жаль, доходить до рук.
Я вирішила покинути школу з-за причин, перерахованих раніше. Але також і з-за того, що зарплата вчителя є такою низькою, що вчитель не може мріяти ні про гарне житло, ні про пристойну машину, ні про пристойну освіту для своїх дітей. Традиційно і в царській Росії, і вСРСР, і в Україні вчителі мали невисокі зарплати. Саме тому, впевнена, рівень життя у нашій країні ніколи не був високим. Приклад Фінляндії, Великобританії, США, Японії та інших країн доводить, що люди живуть добре там, де вчителі мають високу зарплату, де вчителями йдуть працювати найбільш здібні та освічені. Радянському ж союзові та Україні освічене населення не потрібне: освічене населення не дасть себе грабувати і обманювати, так як це відбувається зараз.
На мій коментар до статті у газеті щодо львівської вчительки було написано більше тисячі відповідей. Є такі, що категорично засуджують вчительку, є такі, що підтримують вчительку. Підтримують, думаю, ті, що самі працюють у школі і знають, що таке сучасні діти. Я категорично проти фізичного насильства над дітьми. Але. Таких випадків буде ще багато, якщо не прийняти закони, які урегулюють стосунки між учнем та учителем, між батьками і учителями. Учитель, як і всі українці, має мати пристойну платню, якщо суспільство хоче, щоб у школі працювали талановиті вчителі. Але зарплата вчителя має бути такою, щоб вчитель бачив, що його роль у суспільстві є важливою. І також мірилом оцінки вчителя має стати не атестація, яка ставить вчителя між молотом і наковальнею начальства, а інші критерії. Ці критерії треба запозичити в тих країнах, де рівень освіти є високим і вчитель не є інструментом у руках влади.
Для того, щоб щось в школі змінилось, повинні змінитись влада, суд. Тому що нинішній владі позитивні зміни не потрібні. Вона живе дуже добре зі злиденними учителями, безправними батьками і неосвіченими учнями.
Конфлікти між батьками і вчителями є і в Іспанії і, як випливає з листа, у Португалії. Батьки іноді думають, що їхнє завдання полягає у тому, щоб народити дітей і потім віддати дітей на виховання у садочок та школу. Португальські вчителі у своєму зверненні дуже гарно пояснили батькам, яке саме завдання мають перед собою вчителі: дати знання, а виховання то повністю є зобов'язання батьків.
В Іспанії кілька років тому назад після багаточисельних випадків побиття лікарів та вчителів пацієнтами та батьками, був прийнятий закон про те, що насильство щодо лікарів чи вчителів прирівнюється до насильства над представником влади і карається позбавленням волі від двох до чотирьох років
Вчителі однієї португальської школи звернулись до батьків учнів з таким повідомленням.
Дорогі батьки, хочемо нагадати вам, що говорити слова ДОБРИЙ ДЕНЬ, БУДЬ ЛАСКА, ДЯКУЮ, ПРОБАЧ діти навчаються вдома. Також вони повинні навчитись дома БУТИ ЧЕСНИМИ, БУТИ ПУНТУАЛЬНИМИ І ПРАЦЬОВИТИМИ, БУТИ ХОРОШИМИ ТОВАРИШАМИ ОДНОКЛАСНИКІВ І ПОВАЖАТИ СТАРШИХ У ВЧИТЕЛІВ.
Мають навчитись БУТИ АКУРАТНИМИ, НЕ РОЗМОВЛЯТИ З РОТОМ, НАПОВНЕНИМ ЇЖЕЮ і НЕ КИДАТИ СМІТТЯ ДЕ ЇМ ЗАМАНЕТЬСЯ. Також саме вдома діти мають навчитись БУТИ ОРГАНІЗОВАНИМИ і ЛАСКАВИМИ.
В школі ми їх навчаємо МОВ, МАТЕМАТИКИ, ІСТОРІЇ, ФІЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ. МИ НЕ ВИХОВУЄМО ВАШИХ ДІТЕЙ, тільки підсилюємо ВИХОВАННЯ, ЯКЕ ВОНИ ОТРИМУЮТЬ ВДОМА.
8 червня 2018 року
********************************************
Я колишня вчителька з коротким стажем. Чи подобалось мені бути нею? І так і ні.
Подобалось, коли бачила цікавість у очах учнів, коли вони мене слухали. Подобалось, коли у їхніх відповідях, у їхніх творах бачила їхній розум, бачила хід їхніх думок, бачила їхню чисту і благородну душу. У такі щасливі моменти я раділи тОму, що я вчителька, раділа тОму, що мої уроки дають моїм дітям знання, допомагають їм розібратись у складних питаннях.
Подобалось готувати з учнями шкільні вечори. Я ніколи не вважала, що на шкільному вечорі діти мають стати у гарну лінію за зростом і відтарабанити вірші, які їм дає класна керівничка на відрізаному шматку паперу. Ні, мені подобалось придумати і написати сценарій, пояснювати учням, що сАме і як вони мають донести до глядачів у залі. У такі моменти я почувалась і сценаристом і режисером. І це мені подобалось, не дивлячись на те, що приходила додому пізно, у темноті, і не мала часу і сил на підготовку до уроків наступного дня.
Але ще більше було такого, що мені у вчителюванні не подобалось. Не подобалось, коли влітку треба було збирати гроші з батьків і ремонтувати клас, не подобалось збирати гроші на газети, марки, обіди. Не подобались відкриті уроки. Пам'ятаю, коли я ще сама була ученицею, у нас був відкритий урок біології. До нас прийшли якісь дяді і тьоті, сіли ззаду і дивились на вчительку і на нас, учнів. Вчителька біології була одна з моїх, і не тільки моїх, улюблених. Не дивлячись на те, що під час уроку біології майже завжди хтось трохи шумів, уроки її завжди були дуже цікаві, і майже всі учні мали оцінку 4 чи 5. Предмет знали добре майже всі. І мати з біології гарну оцінку було нормальним явищем. Під час відкритого уроку обличчя моєї улюбленої вчительки покрилось червоними плямами. Ті плями не зійшли з її обличчя протягом усього робочого дня. Скільки здоров'я забрали ті уроки у моєї улюбленої вчительки Валентини Василівни? Коли через роки я теж проводила відкритий урок, я мала на обличчі такі самі плями. Я живу в Іспанії, мої діти з 9 років навчались в іспанській школі. Тутешні вчителі не знають, що таке відкритий урок. І це не забороняє Іспанії мати пристойну освіту і пристойний рівень життя.
Ще в Україні існує система атестації вчителів, коли вчителі крім відкритих уроків мають написати стоси і стоси паперів і віднести гарно оформлені течки своїм вищестоячим методистам. Ті гарно оформлені течки автоматично перетворювались у макулатуру у кабінеті методистів, а зусилля і час вчителів були марнотратством їхнього життя. І ще треба додати, що ті методисти, у більшості випадків, потрапляли у свої теплі крісла зовсім не за великі досягнення у педагогіці, а тому, що або мали начальствуючого чоловіка або знайшли інший неофіційний спосіб кар'єрного зростання. І не дивлячись на те, що вчителі не тільки мали їм коритися, вони ще й мали і мають зараз( маю друзів, які працюють у школі) знати день народження «своєї» методистки і обов'язково або зробити внесок у колективний подарунок, або персонально щось занести до кабінету і гаряче привітати і подякувати за великий внесок у українську педагогіку.
Сталінські часи пройшли, але не в освіті, де вчитель за жебрацьку платню має догодити директору, завучу( які теж часто є такими «чогопобажаєте» перед вищим начальством), має намагатись проскочити неушкодженим через сито атестації, і має ще навчити дітей бути мудрими, гідними громадянами держави Україна. І зі сталінських часів у освіті завжди присутній страх. Репресивна радянська система примушувала всіх жити у страхові. Якщо в інших галузях життя страх уже залишився у минулому, то у системі української освіти він залишився і дуже гарно використовується владою для підтримки незмінним убогого стану як освіти так і решти українського суспільства. І як вчитель, який постійно чогось боїться, може виховати гідних громадян держави?
Не подобалось мені, що влада примушувала вчителів займатись виборами, розносити по хатах і квартирах запрошення на вибори, бути членами виборчих дільниць. Держава безцеремонно зробила з учителя обслуговуючий персонал, нічого не даючи взамін. Це сталінське ставлення до вчителя, як до безкоштовної підпорки влади, перейшло до української системи і продовжує існувати. В Іспанії по закону членами виборчих дільниць є всі. Іспанцям приходять повідомлення, що вони цього року є членами виборчої дільниці. Від цього не можна відмовитись. У разі відмови передбачено покарання. Чомусь Іспанія не примусила займатись виборами вчителів. Не подобалось мені, що переписом населення, переписом дошкільнят теж держава зобов'язала займатись учителів, задурно. І купувати зошити, ручки теж вчитель мав за свою і так невелику зарплату. Лікарі, коли йдуть на роботу, купують інструменти і все необхідне для роботи, за свій рахунок? А поліцейські? А бухгалтери?
Не подобалось мені, що сільські вчителі мали обробляти великі городи, тому що мізерної зарплати ні на що не вистачало. Коли тим бідним вчителям був час читати книги, ходити на концерти та на вистави? Які духовні багатства міг дати учням бідний вчитель? У яку світлу далечінь повести допитливий дітей?
Не подобалось мені, що вчитель не міг ставити поганих оцінок учням, тому що на педраді такого вчителя привселюдно звинуватили б у тому, що то він поганий, то він не навчив. І кінець кінцем у кінці року учень отримував свою трієчку і наступного року він і ще кілька таких як він, поводив себе ще більш зухвало, знаючи, що йому ні за погані знання, ні за погану поведінку нічого не буде. У Іспанії учнів переводять з класу в клас навіть з чотирма негативними оцінками, навіть якщо це оцінки з мови, математики, природничих чи інших наук. Якщо незадовільних оцінок більше, як чотири, у наступний клас учень не переходить і може посидіти в одному класі два-три роки. В Іспанії учень зобов'язаний досидіти, здається, до 16 років у школі. У 16 років учень отримає документ, де будуть його позитивні і негативні оцінки. Він не має права не відвідувати уроки. У випадку невідвідування школи, його приведе поліція і батьків за невідвідування можуть покарати. Але вчитель НЕ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ ставити йому позитивну оцінку.
Не подобались мені учні, батьки яких абсолютно не готували їх до школи, до мирного співіснування з товаришами, з учителем. Учитель, маючи такого учня в класі, зовсім не має інструментів впливу ні на учня, ні на батьків. Держава, закон зовсім не передбачили, що робити учителеві з учнем, який б'є однокласників, коли пащекує до вчителя. Закон у цьому випадку просто умиває руки і потім тільки засудить вчителя, коли вчитель у безсиллі зробить якийсь невірний крок. Але ж біда у тому, що вірних кроків закон не передбачив. І тому найчастіше головним інструментом розв'язання конфліктів у школі є горло вчителя, а іноді, на жаль, доходить до рук.
Я вирішила покинути школу з-за причин, перерахованих раніше. Але також і з-за того, що зарплата вчителя є такою низькою, що вчитель не може мріяти ні про гарне житло, ні про пристойну машину, ні про пристойну освіту для своїх дітей. Традиційно і в царській Росії, і вСРСР, і в Україні вчителі мали невисокі зарплати. Саме тому, впевнена, рівень життя у нашій країні ніколи не був високим. Приклад Фінляндії, Великобританії, США, Японії та інших країн доводить, що люди живуть добре там, де вчителі мають високу зарплату, де вчителями йдуть працювати найбільш здібні та освічені. Радянському ж союзові та Україні освічене населення не потрібне: освічене населення не дасть себе грабувати і обманювати, так як це відбувається зараз.
На мій коментар до статті у газеті щодо львівської вчительки було написано більше тисячі відповідей. Є такі, що категорично засуджують вчительку, є такі, що підтримують вчительку. Підтримують, думаю, ті, що самі працюють у школі і знають, що таке сучасні діти. Я категорично проти фізичного насильства над дітьми. Але. Таких випадків буде ще багато, якщо не прийняти закони, які урегулюють стосунки між учнем та учителем, між батьками і учителями. Учитель, як і всі українці, має мати пристойну платню, якщо суспільство хоче, щоб у школі працювали талановиті вчителі. Але зарплата вчителя має бути такою, щоб вчитель бачив, що його роль у суспільстві є важливою. І також мірилом оцінки вчителя має стати не атестація, яка ставить вчителя між молотом і наковальнею начальства, а інші критерії. Ці критерії треба запозичити в тих країнах, де рівень освіти є високим і вчитель не є інструментом у руках влади.
Для того, щоб щось в школі змінилось, повинні змінитись влада, суд. Тому що нинішній владі позитивні зміни не потрібні. Вона живе дуже добре зі злиденними учителями, безправними батьками і неосвіченими учнями.
Конфлікти між батьками і вчителями є і в Іспанії і, як випливає з листа, у Португалії. Батьки іноді думають, що їхнє завдання полягає у тому, щоб народити дітей і потім віддати дітей на виховання у садочок та школу. Португальські вчителі у своєму зверненні дуже гарно пояснили батькам, яке саме завдання мають перед собою вчителі: дати знання, а виховання то повністю є зобов'язання батьків.
В Іспанії кілька років тому назад після багаточисельних випадків побиття лікарів та вчителів пацієнтами та батьками, був прийнятий закон про те, що насильство щодо лікарів чи вчителів прирівнюється до насильства над представником влади і карається позбавленням волі від двох до чотирьох років
Нет комментариев