За що я люблю іспанців?
За що я люблю іспанців.
У однієї моєї найближчої коліжанки по роботі сьогодні свято: її онучці виповнилось 18. За сніданком ми привітали її, вона прочитала нам своє привітання. А потім коліжанка прочитала нам привітання її дочки до її онучки. Привітання бабусі мені сподобалось. Але привітання мами дочці не тільки мене розчулило, а і ще раз показало мені, що іспанці — особливий народ. Мені стало дуже шкода, що я ніколи не сказала таких слів моїм синам. І ще ці привітання показали мені ще раз відмінність нас від них. Я вже про це десь писала, що коли бачиш, як іспанці виховують дітей, здається, що вони готують їх до життя у раю, де людина людині друг і брат. І мені, вихідці з нашого «лагеря», іноді здається, що іспанці ( і взагалі європейці) виховують дітей надто м*якими і довірливими, надто вразливими і відкритими. Ми з України, здається, частіше бачимо катастрофу, яка ось ось потопить Європу з-за емігрантів, з-за геїв, ніж її бачать європейці. І не знаю, чи скоро піде на дно Європа, але Україна з дна ніяк не підніметься. Але міцні кулаки ми все ж не розслабляємо і часто молотимо ними і ближніх і дальніх у надії, що спокійне і приємне життя ось ось почнеться після нашого останнього гострого слова, нищівної критики, останнього прокльону.
"… будь терпимою, щедрою, стався з повагою до інших. Простягай руку, пропонуй свою допомогу. Іноді той, хто більше її потребує, немає сили просити допомогу або йому дуже соромно.Турбуйся про своє життя, про життя твоїх ближніх, обдумуй, будь кращою особистістю і дай іншим жити так, як вони хочуть. Якщо вони не роблять те саме, що й ти і ти не розумієш, чому вони так роблять, це не означає, що вони помиляються. Не вважай себе кращою людиною, не суди, не обманюй, не маніпулюй. Не ненавидь. ЛЮБИ. Люби усим серцем, вільно. Обіймай і дивись в очі, коли говориш, а особливо, коли слухаєш. Не вистачає людей, які вміють вислухати, які розмовляють з іншими, які вміють стати на місце іншої людини, які турбуються про інших.
Моє любе дитя, завжди буду тут, поряд, у твоїй тіні, якщо якогось дня ти похитнешся. Ти будеш йти сама і прокладеш твій власний шлях. Завжди, коли оглянешся назад, буду стояти тут, підтримуючи тебе, люблячи тебе і простягаючи тобі руку. ЛЮБЛЮ ТЕБЕ. Дай боже, щоб у тобі залишилась та моя часточка, яка вважає тебе моїм усим."
Серед бабусиних побажань були такі: цінуй те, що ти маєш і що тебе оточує. Поважай усіх оточуючих. Роби, щоб тебе поважали. Не маніпулюй іншими і не дозволяй маніпулювати собою. Будь рішучою у своїх рішеннях. Борись за те, що ти хочеш досягти: впевнена, що ти досягнеш свого. Люби себе дуже!
Мені здається, що наші українські побажання завжди направлені на здоров«я, досягнення добробуту. Наші побажання сконцентровані тільки на тій особі, яку ми вітаємо. Ми рідко бажаємо нашим дітям любити себе самих, приймати інших такими, які вони є, не вважати, що чужий спосіб життя невірний. Мені було дивно чути такі побажання від мами і від бабусі. Дуже вже вони були несхожими на наші.
Я думаю, що багато заробітчан погодяться зі мною, що коли ми приїздимо в Україну у відпустку, то завжди переживаємо період адаптації. Ми кожного разу розпитуємо наших рідних, де краще купити продукти, у який ресторан краще запросити друзів, де краще купити батькам едектротовари чи меблі, де краще обміняти євро, куди краще поїхати на екскурсію. Так як час відпуски короткий, то адаптація має відбуватись швидко. У це важко повірити, але це так є: за час відсутності все забувається. І адаптація не є приємною і легкою.
Одного разу, коли я розпитувала знайомого про те, яке м»ясо краще купувати, він сказав мені одну річ, яка мене вразила. Він сказав, що найбільш безпечним м«ясом є баранина, тому що вівці тільки пасуть і бідьше нічого не їдять. Всім решта тваринам дають різні добавки, гормони, щоб вони швидше росли. Мені пригадалось, як колись у селі теж знала людей, які вирощували окремо картоплю для себе і на продаж. Та що для себе, не труїлась, жуки оббирались руками, а ту що на продаж, щедро кропили трілом і щедро підживлювали хімікатами. Зі свинями на продаж та сама історія.
Люди хворіють завжди. Але хворіють набагато частіше від неякісного харчування, особливо якщо у ньому є небезпечні для життя мікроелементи. Виходить, що непорядні люди отруюють своїх власних співгромадян, їхніх дітей.
Мені подумалось, що тим, хто кропить картоплю трілом тому, що вони самі її істи не будуть, ніхто ніколи не сказав такі слова: турбуйся про своє життя і про життя твоїх ближніх, обдумуй, будь кращою особистістю і дай іншим жити так, як вони хочуть.
Хтось може мені заперечити і сказати, що побажання можна сказати будь-які. Папір, мовляв, все стерпить. Можу впевнено сказати, що це не просто слова. Багато хто з іспанців живе так, як сказано у побажаннях. Недавно я, прибираючи в палаті, познайомилась з одним німцем, який вже понад сорок років живе в Іспанії зі своєю дружиною іспанкою. На моє запитання, чому він залишився в Іспанії, він відповів, що іспанці є дуже якісними людьми. Я можу підтвердити, що вони дійсно якісні, хоч як не дивно звучить це словосполучення.
У однієї моєї найближчої коліжанки по роботі сьогодні свято: її онучці виповнилось 18. За сніданком ми привітали її, вона прочитала нам своє привітання. А потім коліжанка прочитала нам привітання її дочки до її онучки. Привітання бабусі мені сподобалось. Але привітання мами дочці не тільки мене розчулило, а і ще раз показало мені, що іспанці — особливий народ. Мені стало дуже шкода, що я ніколи не сказала таких слів моїм синам. І ще ці привітання показали мені ще раз відмінність нас від них. Я вже про це десь писала, що коли бачиш, як іспанці виховують дітей, здається, що вони готують їх до життя у раю, де людина людині друг і брат. І мені, вихідці з нашого «лагеря», іноді здається, що іспанці ( і взагалі європейці) виховують дітей надто м*якими і довірливими, надто вразливими і відкритими. Ми з України, здається, частіше бачимо катастрофу, яка ось ось потопить Європу з-за емігрантів, з-за геїв, ніж її бачать європейці. І не знаю, чи скоро піде на дно Європа, але Україна з дна ніяк не підніметься. Але міцні кулаки ми все ж не розслабляємо і часто молотимо ними і ближніх і дальніх у надії, що спокійне і приємне життя ось ось почнеться після нашого останнього гострого слова, нищівної критики, останнього прокльону.
"… будь терпимою, щедрою, стався з повагою до інших. Простягай руку, пропонуй свою допомогу. Іноді той, хто більше її потребує, немає сили просити допомогу або йому дуже соромно.Турбуйся про своє життя, про життя твоїх ближніх, обдумуй, будь кращою особистістю і дай іншим жити так, як вони хочуть. Якщо вони не роблять те саме, що й ти і ти не розумієш, чому вони так роблять, це не означає, що вони помиляються. Не вважай себе кращою людиною, не суди, не обманюй, не маніпулюй. Не ненавидь. ЛЮБИ. Люби усим серцем, вільно. Обіймай і дивись в очі, коли говориш, а особливо, коли слухаєш. Не вистачає людей, які вміють вислухати, які розмовляють з іншими, які вміють стати на місце іншої людини, які турбуються про інших.
Моє любе дитя, завжди буду тут, поряд, у твоїй тіні, якщо якогось дня ти похитнешся. Ти будеш йти сама і прокладеш твій власний шлях. Завжди, коли оглянешся назад, буду стояти тут, підтримуючи тебе, люблячи тебе і простягаючи тобі руку. ЛЮБЛЮ ТЕБЕ. Дай боже, щоб у тобі залишилась та моя часточка, яка вважає тебе моїм усим."
Серед бабусиних побажань були такі: цінуй те, що ти маєш і що тебе оточує. Поважай усіх оточуючих. Роби, щоб тебе поважали. Не маніпулюй іншими і не дозволяй маніпулювати собою. Будь рішучою у своїх рішеннях. Борись за те, що ти хочеш досягти: впевнена, що ти досягнеш свого. Люби себе дуже!
Мені здається, що наші українські побажання завжди направлені на здоров«я, досягнення добробуту. Наші побажання сконцентровані тільки на тій особі, яку ми вітаємо. Ми рідко бажаємо нашим дітям любити себе самих, приймати інших такими, які вони є, не вважати, що чужий спосіб життя невірний. Мені було дивно чути такі побажання від мами і від бабусі. Дуже вже вони були несхожими на наші.
Я думаю, що багато заробітчан погодяться зі мною, що коли ми приїздимо в Україну у відпустку, то завжди переживаємо період адаптації. Ми кожного разу розпитуємо наших рідних, де краще купити продукти, у який ресторан краще запросити друзів, де краще купити батькам едектротовари чи меблі, де краще обміняти євро, куди краще поїхати на екскурсію. Так як час відпуски короткий, то адаптація має відбуватись швидко. У це важко повірити, але це так є: за час відсутності все забувається. І адаптація не є приємною і легкою.
Одного разу, коли я розпитувала знайомого про те, яке м»ясо краще купувати, він сказав мені одну річ, яка мене вразила. Він сказав, що найбільш безпечним м«ясом є баранина, тому що вівці тільки пасуть і бідьше нічого не їдять. Всім решта тваринам дають різні добавки, гормони, щоб вони швидше росли. Мені пригадалось, як колись у селі теж знала людей, які вирощували окремо картоплю для себе і на продаж. Та що для себе, не труїлась, жуки оббирались руками, а ту що на продаж, щедро кропили трілом і щедро підживлювали хімікатами. Зі свинями на продаж та сама історія.
Люди хворіють завжди. Але хворіють набагато частіше від неякісного харчування, особливо якщо у ньому є небезпечні для життя мікроелементи. Виходить, що непорядні люди отруюють своїх власних співгромадян, їхніх дітей.
Мені подумалось, що тим, хто кропить картоплю трілом тому, що вони самі її істи не будуть, ніхто ніколи не сказав такі слова: турбуйся про своє життя і про життя твоїх ближніх, обдумуй, будь кращою особистістю і дай іншим жити так, як вони хочуть.
Хтось може мені заперечити і сказати, що побажання можна сказати будь-які. Папір, мовляв, все стерпить. Можу впевнено сказати, що це не просто слова. Багато хто з іспанців живе так, як сказано у побажаннях. Недавно я, прибираючи в палаті, познайомилась з одним німцем, який вже понад сорок років живе в Іспанії зі своєю дружиною іспанкою. На моє запитання, чому він залишився в Іспанії, він відповів, що іспанці є дуже якісними людьми. Я можу підтвердити, що вони дійсно якісні, хоч як не дивно звучить це словосполучення.
Нет комментариев