Українці очима пацієнтки іспанського госпіталя

Я не люблю робити компліментів українцям, тому що занадто часто бачу, що ми часто любимо повторювати, що ми найбільш працьовиті, що наші жінки найбільш вродливі, що ми найкращі, любимо виставляти світлини вродливих жінок у національному одязі. Думаю, треба нам трохи більше самокритики. Хоча нам треба вміти знайти пункт рівноваги, щоб ми бачили і свої досягнення (а вони у нас, безумовно, є) і одночасно бачили свої недоліки, яких у нас теж багатенько.
Але сьогодні хочу про приємне.

Працюючи прибиральницею у госпіталі, я, як і на будь-якій роботі, маю плюси і мінуси. Один з великих плюсів моєї професфї — коротенькі розмови з колегами чи з пацієнтами під час прибирання кімнати. Вони часто бувають такими надихаючими, що дають мені радість на кілька днів. Іспанці у більшості випадків привітні і легко починають розмову, але в госпіталі всі мають серйозні проблеми із здоров’ям і в такому стані часто не до розмов.

Недавно мала приємність познайомитись з однією пацієнткою, яка була медсестрою на пенсії. З перших хвиль спілкування вона викликала у мене великий інтерес. Виявилось, що професію медсестри вона обрала, щоб допомагати своєму батькові-медику, який вніс великий внесок у розвиток охорони здоров’я князівства Астурії. Цей медик мав різнобічні інтереси, включаючи астрономію, вільно розмовляв на п’ятьох мовах.

І ось ця пацієнтка, коли взнала, що я українка, сказала, що їй дуже подобаються українці. Ті наші земляки, яких вона знала, здались їй людьми з великим внутрішнім світом, освіченими, патріотами. Їй було цікаво спілкуватись із ними. Також ця медсестра сказала, що їй подобалась та Україна, яку вона бачила у документальних фільмах.

Мені було дуже приємно почути такі слова від незнайомої людини. Мені самій захотілось познайомитись з тими українцями, які змогли справити таке гарне враження на цю мудру жінку.