Волтер Айзексон. Стів Джобс. Ти хочеш присвятити все своє життя продажу солодкої води?

Прочитати цю книгу я хотіла ще тоді, коли у іспанських новинах показували останні передсмертні виступи Джобса. Хотілось більше знати про людину, яка так багато зробила для того, щоб життя людства так сильно змінилось.



Книга далась мені нелегко. Автор, напевно, не ставив собі за мету написати цікаву книгу, яка б рясніла гарними замальовками, цікаво закрученим сюжетом, хвилюючими моментами. Ця книга не належить до числа тих книг, від яких не можеш відірватись, з-за яких не можеш заснути і продовжуєш читати навіть уночі, щоб пошвидше дізнатись про долю героя. Автора цієї книги я б порівняла з бухгалтером, який педантично записав цифри, а в нашому випадку факти життя Джобса.

Окрім сухого викладення матеріалу мені також було важко читати книгу з-за великої кількості інформатичних термінів. Мені, людині далекій від інформатики, проходити через зарості цих термінів було непросто. Ще одна велика трудність полягала у тому, що у книзі багато прізвищ і постійно забуваєш хто є хто і, крім того, іноземні прізвища ніколи не запам'ятовувались мною легко.

Але подолавши усі перераховані труднощі, починаєш знайомитись з екстраординарною людиною, бачиш, як формуівався її світ, бачиш її позитивні риси і також недоліки. На прикладі Джобса починаєш іноді розуміти і свої власні помилки і робиш свої висновки.

Пізнаючи Стіва, бачиш його духовні пошуки, коли він у вісімнадцять років поїхав до Індії у пошуках духовного вчителя, коли він відмовився від тваринної їжі, коли він не приймав щодня душ, вважаючи, що тіла вегетаріанців не потребують щоденного миття. Це немиття призводило до того, що Джобс часто ставав незручним співробітником, біля якого більшість колег не хотіли працювати на близькій відстані.

Дивує у Джобсі те, що він ніколи не пробачив своїм біологічним батькам того, що вони віддали у його на усиновлення, але сам він у свої двадцять три роки так само як і його двадцятитрьохрічна біологічна мама (і тато) на довгі роки відмовився від своєї власної донечки.

Стів Джобс своїм життям довів, що для блискучої кар'єри не завжди обов'язковим є закінчення університету.

З книги ми дізнаємось про надзвичайний перфекціонізм Джобса. При виробництві комп'ютерів він вимагав робити внутрішні деталі, яких споживач ніколи не побачить, а майстер побачить тільки у випадку, коли апарат потрібно буде ремонтувати, з дорого і якісного матеріалу. Це навіть не схоже на вироби порядної вишивальниці, тому що виворіт вишивки бачать щоразу, як виріб беруть до рук, але далеко не у кожного комп*ютера хтось побачить ‘’виворіт’’.

Вразило у книзі те, якими аргументами Джобс переманив до себе найкращого виробника реклами Кока-Коли. Коли той не наважувався залишити успішну кар'єру у Кока-Кола, то останній аргумент, який примусив прийняти пропозицію і перейти в Apple були такі слова Стіва: Ти хочеш все своє життя присвятити продажу солодкої води?

Стів Джобс у двох речах був подібний до двох тиранів ХХ століття. На Сталіна він був подібний тим, що послухавши чиюсь гарну ідею, через якийсь час він підносив її як свою. Але якщо Сталінові ніхто не смів вказати на те, що він привласнив чужу думку, то Джобсові на це вказували, але він не засмучувався з цього приводу і продовжував привласнювати чужі думки.

Чим же Джобс був схожий на німецького тирана? Був схожий тим, що так само як він, як Ніцше, ділив людей на категорії. Але не за етнічним принципом, не за кольором волосся чи очей, а за розумом. Джобс вишукував розумних людей, як футбольні клуби вишукують талановитих хлопчиків. Напевно, Джобс ніщо так не цінував, як розум людини. Я, як колишня вчителька, дуже розумію Джобса: ніщо не дає таку насолоду, як спілкування з розумними людьми. Але Джобс був безжалісним з тими, які, на його погляд, не дотягували до того рівня, який задовольнив би його, Джобса. Якщо людина у інтелектуальному поєдинку з ним не знаходила гарних аргументів, то вона в очах Джобса перетворювалась майже у сміття. Джобс вважав, що у його фірмі могли працювати тільки кращі з кращих, так би мовити чемпіони світу по розуму. Інших він безжально списував.

Нам, українцям, безперечно, буде приємно дізнатись про геніального Стіва Возняка, якого Джобс дуже цінував, але який був занадто порядним і чистим і не належав до виду людей-акул, яким без сумніву, був Джобс, і не міг просто і безжалісно топтати голови людей. Джобс, який не був ні добрим інформатиком, ні хорошим інженером, зате був геніальним керівником, геніально розумів, як використати досягнення інших для того, щоб створити унікальній продукт і залишити конкурентів далеко позаду.

Мене, як українку, яка звикла до того, що в Україні всі, хто має гроші, починає будувати високі паркани, забудовувати береги річок та морів, купувати дорогий одяг та жерти дорогу їжу, у цій книзі вразило те, що Джобс, який добре усвідомлював свою роль у житті сучасників, який був багатою людиною і міг бути ще багатшим, ніколи не ставив перед собою мети ще збагатіти. Він жив творінням все нових апаратів. Він хотів створити нову реальність, хотів донести людям нові способи отримання інформації, нові способи спілкування, донести людям свою улюблену музику, зробити життя споживачів плодів своєї діяльності більш приємним, гармонійним, насиченим.

Стів Джобс прожив цікаве насичене життя, яке, на жаль, обірвалось надто рано. І він, кажуть, відчував, що його життя не буде надто довгим. У кінці життя, коли він вже знав, що йому недовго лишилось, він сказав, що недорогий годинник відліковує час так само як і дуже дорогий. Пам'ятаймо про це.