Тітка Галя вже купила військові черевики

Новини таки впливають на наше життя: вчора моя іспанська подруга сказала, що переживає за Україну. Іспанські новини останнім часом щодня говорять про загрози Росії розпочати велику війну з Україною.Сьогодні я розмовляла зі своєю близькою родичкою з України. Окрім розмов про погоду, про город, про дітей, про спільних знайомих зайшла розмова про те, що моя родичка готується до весілля сина і тому потихеньку купує одяг для такої урочистої і важливої події.

І ось тут моя родичка мене просто вразила. Переглядаючи товар у магазині, вона побачила військові чоботи, жіночі. Трохи подумавши, вона купила ті черевики. І як вона пояснила, для чого їй потрібні ті черевики:

— Чоловік мій має плоскостопіє, на війну піти не зможе, діти мої молоді: їм ще жити та й жити, дітей народжувати. А такі як я мусять йти воювати: ми вже трохи пожили, дітей виростили. А молодь треба берегти.

— І влада наша нічого не робить. Ніде ніхто не об*являє про збори територіальної оборони. Я б пішла записатись. Таке враження, що про можливість війни тільки звичайні люди знають, а владі все до лампочки.
Я сказала їй:

— То напиши про свої переживання до місцевої газети. Ти ж знайома з головним редактором. Думаю, він тебе підтримає.

— Та, я думаю, що не варта нічого писати: в Росії пильно дивляться за всіма нашими новинами. Ще використають мій допис як доказ розпалювання війни, — відповіла мені родичка.

Слухала я цю мою родичку і дивні почуття і думки промайнули у моїй голові. Моя родичка завжди була проукраїнська, ми майже завжди голосували за одних кандидатів у президенти. Лишень на останніх виборах голосували за різних. Родичка моя не належить до борців, вона ніколи б не організувала якогось спротиву, не виступила десь із закликами. Взагалі вона досить законопослушна громадянка, яка ніколи не хоче бути у центрі уваги. Але у цьому випадку вона зі своїми черевиками мене здивувала. Ця її покупка є свідченням того, що десь глибоко, на підсвідомому рівні у душі моєї родички завжди жеврів вогник боротьби, вогник непокори, вогник ненависті до нашого одвічного ворога. Впевнена, що такий вогник жевріє не тільки у ній.

Цей факт дуже мене вразив. Цього я не очікувала. Мені подумалось, раз моя вже не зовсім молода родичка має такий войовничий настрій, який не є якимось миттєвим спалахом, а був у неї завжди, тільки, напевно, вона й сама про нього не підозрювала, то кепські російські справи. Думаю, що не тільки моя родичка купила собі військові черевики. Думаю, що ті гвери, які у анекдотах ховали гуцули у своїх стріхах, не такі вже й анекдотичні і хтось їх вже натирає маслом.

Не думаю, що хтось в Україні бажає війни. Але після сьогоднішньої розмови я усвідомила, що українці сильніші, ніж вони іноді самі про себе думають.