Чи приємно було б чоловікам протягом двох тисяч років усвідомлювати, що їх зробили з кістки Єви?

Диригентка оркестру". 2018 рік. 2 години 17 хвилин. Виробництво Нідерланди.

(ЧИ ПРИЄМНО БУЛО Б ЧОЛОВІКАМ ПРОТЯГОМ ДВОХ ТИСЯЧ РОКІВ УСВІДОМЛЮВАТИ, ЩО ЇХ ЗРОБИЛИ З КІСТКИ ЄВИ?)

Ще з школи та університету, де довелось багато годин мого життя присвятити читанню та коспектуванню класиків марксизму-ленінізму, не люблю слова, які закінчуються на -ізм та -іст, -істка.

Недавно на додатку до Amazon подивилась чудовий фільм, зроблений на реальних фактах( вже давно зрозуміла, що реальне життя закручує такі сюжети, які важко придумати тим, хто пише книги) про першу жінку диригентку.

Антонія Луіса Бріко народилась у Роттердамі у 1902 році. Була усиновлена і маленькою була незаконно вивезена до США. Її мати все життя безуспішно намагалась знайти доньку. Уже в дитинстві Антонія зрозуміла, що музика є її покликанням. З раннього дитинства вона грала на піаніно. Пізніше Антонія Бріко відкриває, що її призначенням на землі є диригування оркестром. З того моменту, як вона це усвідомлює, всі кроки її життя направлені до цієї мети.

Артистка, яка грає роль Антонії, чудово зіграла свою роль. Вона зуміла показати наполегливість, силу духу, незламність героїні. Саме ці її якості допомагають їй знайти у абсолютно чоловічому царстві людей, які все ж допомагають їй, тому, що бачать талант дівчини.

До Антонії Бріко ЖОДНА жінка у світі не диригувала оркестром. Вважалось, що жінка не може мати достатньо ні таланту, ні вміння, ні мудрості, ні сили характеру, щоб керувати чоловіками, щоб мати свій погляд на інтерпретацію музичного твору. Музиканти ж вважали приниженням слухатись і підкорятись жінці. Навіть чоловік, який кохав її, бачив її талант і мав можливість допомогти Антонії у її диригентській кар'єрі, зробив все можливе, щоб відрізати їй крила.

Дивитись фільм дуже приємно, приємно чути музику, приємно бачити таїнство диригування, коли не тільки паличка, а руки, обличчя, губи, очі, всі рухи тіла допомагають диригентці передати музикантам сигнал, як саме грати на своєму інтрументі, щоб у результаті все було гармонійно.

На початку я сказала, що не люблю різні там ізми. Ніколи не вважала себе феміністкою. Просто завжди бачила, що жінкам багато що у житті дається важче ніж чоловікам. Останнім часом бачу, що багато чоловіків в Україні дуже нервово реагують на те, що жінки вважають, що у багатьох питаннях вони не є рівноправними з чоловіками. Дивує позиція чоловіків. Їм здається, що у жінок все добре. Але цей фільм показує протилежне. Антонія Берко, яка померла 1989 року, яка була першою жінкою, яка диригувала оркестром Ньюйоркської філармонії, яка була першою диригенткою Болонського театру, не дивлячись на свій талант, ніколи не мала постійного контракту, її диригування оплачувалось значно менше, ніж диригування чоловіків. ( Зарплата диригента початківця складає приблизно 17 тис. євро. Зарплата диригента зі стажем приблизно 24 тис.євро). У 1989 році, році її смерті, у світі не було жодної диригентки з постійним контрактом, хоча перший концерт Антонії Берко відбувся ще 1930 року. Пройшло 59 років(¡!) і нічого не змінилось у царині диригування. І сьогодні серед музикантів біля 30% жінки, але серед диригентів тільки у останні роки почали з'являтись диригентки, але часто до їхнього прізвища додається слово «перша».

Коли я у студентські роки вперше прочитала Біблію, мені дуже не сподобалась у ній роль жінки, яку чомусь зробили з ребра Адама. Чи приємно було б чоловікам протягом двох тисяч років вважати, що їх зробили з ребра жінки? Чи подобалось би чоловікам, якби їм було закрито доступ у вівтар, тому що їх важали б нечистими для того святого місця? Скажіть мені, що може буте святішим від можливості давати світові нове життя? Чоловіки вважають свою матір недостойною зайти у вівтар?

Багато українців, жінок у тому числі, зі смішком говорять про фемінітиви. Дивує позиція жінок. Чоловіків — не дуже. А чому не дивитись на фемінітиви, як повернення боргу жінкам за багато віків несправедливості? Я пам'ятаю часи, не такі давні, коли про розлученні багато чоловіків їхали світ за очі або працювали без документів, щоб тільки не платити грошей на утримання власних дітей. І суспільство це сприймало майже нормально, не цькувало чоловіків так, як цькувало жінок за нешлюбних дітей. Суспільство перекладало відповідальність за нешлюбних дітей виключно на жінок, начебто у зачатті позашлюбних дітей приймав участь не земний чоловік, а виключно дух святий.

Несправедливість щодо жінок зафіксовано і у іспанській мові. У цій мові займенник «він» пишеться el; займенник «вона» — ella; займенники «вони» в залежності від того, хто мається на увазі, пишуться ellos(чоловічій рід) або еllas(жіночий). І тут увага: якщо у групі є тільки жінки то кажуть «вони» ellas, але якщо у жіночій групі є хоч один чоловік, то ellas одразу перетворюються на ellos, тобто на чоловічій займенник. Навіть якщо у групі буде 99 жінок і один чоловік, все рівно треба вживати чоловічу форму займенника ellos.

У Іспанії є відома періодистка, письменниця Роза Монтеро (Rosa Montero), яка часто друкується у газеті EL PAIS. Вона щоп'ятниці розмовляє з читачами по відео у фейсбуку. Якось недавно вона звернулась до своїх слухачів, серед яких переважають жінки і вжила займенник ellas, жіночого роду. Потім вона продовжила, що вона знає, що серед її читачів є й чоловіки, і вона включила їх у той жіночий займенник, закликавши чоловіків не ображатись, так як жінки не ображаються вже кілька тисячоліть за те, що їх постійно включають у займенник чоловічого роду.

Дивіться фільм і набирайтесь відваги у Антонії Бріко для подолання перешкод на шляху до вашої мети. Її приклад надихає