Україна в оці урагану

Коли Януковича обрали президентом, і він формував свою команду, з’явився анекдот про те, що у Донецьку почали прямо на вулицях хапати людей і везти їх до Києва, щоб призначити там на якусь посаду.

Зараз відбувається щось подібне у Іспанії: іспанські журналісти, телевізійники розміщують прохання про інтерв'ю у українських групах у фейсбуку, шукають телефони українців у Іспанії з метою взяти інтерв’ю, щоб взнати, як українці в Іспанії переживають події в Україні, і також, що відомо нам про те, що відчувають наші близькі та рідні в Україні. Можна сказати, що українцв хапають на різні інтерв’ю.
Коли був Майдан 2004, 2013-2014 років, іспанські ЗМІ теж приділяли подіям в Україні багато уваги. Але не стільки, скільки зараз. Зараз у кожному випуску новин нашим подіям присвячують десь біля 7-10 хвилин. На телевізійні канали, на радіо почали запрошувати заробітчан. Інтерв’ю беруть також в іспанських українських магазинах.
Наші люди, хто краще, а хто гірше, доносять іспанцям свою точку зору. Деякі виступи мені подобаються, деякі менше. Ті, хто працюють в магазинах, відповідають у стилі за все хороше проти всього поганого: клієнтів росіян ніхто не хоче втрачати.
Дехто повторює як мантру, що Україна сильна і нам нічого не страшно. У нашій ватсап групі навіть виникла суперечка про те, чи треба тим, хто не зовсім вміє гарно висловлювати свої думки, давати інтерв’ю. Була висловлена думка, що українці мають використовувати будь-яку можливість, щоб донести іспанцям правдиву інформацію про Україну.

Також розділились думки про те, чи треба критикувати діяльність керівництва країни. Більшість висловилась за те, що назовні українці не повинні критикувати керівництво. Але прозвучала також думка про те, що ті іспанці, хто цікавляться подіями в Україні, знають справжній стан речей, і тому немає необхідності прикрашати дійсність. А то можемо уподібнитись південним корейцям, які знають тільки аплодувати своєму вождеві.
Показують у новинах інтерв’ю з українцями, які живуть в Україні і які володіють доброю іспанською. Приємно слухати освічених українців, які об’єктивно, на мій погляд, описують нашу ситуацію. Також показують свідчення іспаців, які живуть зараз в Україні. Звичайно, що своїм завжди вірять більше. Приємно, що ці іспанці підкреслюють, що в Україні царює спокій, і що вони поки що не планують покидати Україну.

Вчора показали дуже симпатичний репортаж про те, як кияни записуються у загін територіальної оборони і вчаться стріляти. Особливо вражають кадри, де не зовсім молоді жінки у камуфляжі і у цивільному одязі, прикрашені кружляючими сніжинками, роблять постріли. Якби я могла, я б кожну цю пані обійняла і поцілувала. Це виглядає так чудово, так сильно, так надихаюче. І це складає великий контраст з тим, як живуть зараз європейці.

Але як завжди знайшлася і ложка дьогтю. Розмовляла вчора з дочкою моєї подруги. Подруга ще дотепер працює на окупованій території, щоб мати змогу купити собі та дочці квартиру у Харкові. Одну квартирку вже купили. Тепер ще потрібні гроші на другу. Ця дочка працює вчителькою в одній з харківських шкіл. Вона дуже переживає, що доведеться кидати цю щойно куплену квартиру і їхати на захід України. Я спитала у цієї дочки, чи проводять вони з учнями якісь заняття на випадок бомбардування, обстрілу? І вона мені відповіла, що ні, тому що керіництво каже, що проводити такі заняття означає сіяти паніку.

Це мене дуже засмутило: Харків знаходиться за кілька десятків кілометрів від російського кордону, і навчити діяти дітей під час небезпеки: це сіяти паніку(!!!?). Я працюю в госпіталі, де час від часу вчать персонал, як діяти у випадку пожежі. А тут — загроза війни. Але послухавши провальну конференцію Зеленського з іноземними журналістами, де він говорив нісенітниці і критикував Байдена замість того, щоб щохвилини дякувати його та інші країни за підтримку, зрозуміла, що і цього разу Україну будуть рятувати самоорганізація і мужність рядових українців. А президент буде жити у своєму світі і рятувати буде виключно майно багатих друзів.

У мене складається враження, що іспанські ЗМІ у переважній більшості тепло і з розумінням ставляться до подій в Україні. Хоча гострі питання до нашої історії теж присутні. Коли я давала недавно інтерв’ю журналістові з La Nueva España, він спитав мене, чи багато в Україні є нацистів. Я відповіла йому, що Україна знаходиться в таких географічних умовах, в яких її було легко завойвувати. І тому українці, після пережитих голодоморів, були змушені шукати союзників. Коли ж зрозуміли, що союзники не мають мети допомагати українцям, тоді почали воювати також проти нацистів. Пояснила журналістові, що світ, і Іспанія у тому числі, часто дивиться на Україну через російські окуляри. Але зараз, мені здається, що ситуація змінюється. І мені приємно усвідомлювати, що у цьому також є заслуга українських заробітчан, які часто є народними дипломатами України.

Мої знайомі і друзі іспанці, мої колеги від самого початку конфлікту знайшли спосіб висловити свою підтримку, занепокоєння і співчуття. Всі розпитують про родину в Україні і чи планує моя родина переїхати до мене. Дехто з моїх іспанців пересилають мені статті з газет, у яких грунтовно і об'єктивно аналізуються причини агресії Росії проти України. Правда, у телевізійних новинах війну продовжують називати конфліктом. Хоча це й не дивно, якщо взяти до уваги, що наші керманичі теж не спромоглися назвати війну війною.

Недавно записала коротеньке відео іспанською мовою, у якому прошу підтримки для України. Розмістила у ФБ і у деяких групах для іспанськомовних. Мета цього відео є та, щоб іспанці стали на бік українців, а не на бік тих не дуже великих партій, які не підтримують рішення іспанського уряду направляти військові кораблі та літаки до східної Європи.

Одна моя гарна коліжанка зателефонувала мені і сказала, що у неї є дві вільні кімнати і що я можу на них розраховувати, якщо до мене приїде багато родичів з України. Такі речі, звичайно, гріють і підтримують віру у те, що людяність завжди переможе.