Чи підпадають дії Росії під термін "геноцид"?

Останні тижні зарубіжні політичні лідери дискутують, чи є геноцидом те, що чинить росія в Україні. Позиція диктується виключно політичними потребами.

Скажімо, президент Байден сказав 13 квітня «Так, я назвав це геноцидом. Стає дедалі зрозумілішим, що Путін просто намагається знищити ідею навіть бути — бути українцем».
Він просто співвідніс формальні ознаки геноциду з наявною ситуацією. Заступниця держсекретаря Нуланд 17 квітня підтвердила, що Америка обирає саме таке визначення:

«Я вважаю, що те, як президент Байден це назвав, в кінцевому підсумку підтвердять докази. Зрештою, те, що там відбувається — не випадковість. Це навмисне рішення Росії та її сил зруйнувати Україну та її цивільне населення». Але урядове рішення щодо геноциду може значно затриматись.

А от Макрон 14 квітня відмовився назвати геноцид українців геноцидом – логічно, він орієнтується суто на свої передвиборчі задачі. «Слово геноцид має значення і повинне бути кваліфіковане юристами, а не політиками. Держави, які вважають це геноцидом, повинні за міжнародними конвенціями втрутитися». А саме необхідності втручання Макрон і намагається уникнути. Тобто, він розуміє, що це геноцид, але не визнає через небажані для себе на цьому етапі політичні наслідки.

Однак штука в тому, що термін «геноцид» має цілком конкретне визначення, фіксоване в документах. І там все точно відповідає ситуації в Україні – буквально по пунктах.
==

Дії росії, неодноразово проголошені публічно в «цілях спецоперації», щодо українського народу повністю підпадають під визначення «геноциду».

Формальних ознак геноциду п’ять:

1. Вбивство членів цієї групи
2. Нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи
3. Створення членам групи умов, які розраховані на повне чи часткове її знищення
4. Унеможливлення народження дітей в середовищі групи
5. Насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

Російські окупанти реалізовують пункти 1-3 і 5 (українських дітей вивозять до росії, лік іде на понад 100 тисяч, дітям оформлюють нові документи, міняють прізвища тощо). Цього цілком достатньо для визнання намірів і дій росії геноцидом українців.

Але навіть більшою мірою проголошені наміри і дії Кремля відповідають розгорнутому уточненню автора Р.Лемкіна терміну «геноцид»: «Взагалі кажучи, геноцид… означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою їхнього знищення.

Метою такого плану буде:

1. розпад політичних і соціальних інститутів,
2. культури,
3. мови,
4. національних почуттів,
5. релігії та
6. економічного існування національних груп, а також
7. знищення особистої безпеки,
8. свободи,
9. здоров'я,
10. гідності та навіть
11. життя осіб, що належать до таких груп»
(Рафал Лемкін у своїй праці «Axis Rule in Occupied Europe», 1944).

А тепер співвідносимо це з заявами Путіна, Мєдвєдєва, Пєскова, Лаврова, Мішустіна, Шойґу, Володіна, Жиріновского, Матвієнко та інших високопосадовців РФ.

Від самого початку вони заявляли, що метою «спецоперації» в Україні є зміна території, зміна влади, повністю зміна системи управління в Україні – це п.1.

Від самого початку однією з основних цілей «спецоперації» вони називали «денацифікацію», до котрої включали культуру (п.2), мову (п.3), національні почуття (п.4) українців, а також знищення «розкольницької церкви» (п.5).

В офіційних заявах чи не щодня від початку війни йдеться про заплановане знищення чергового виробництва в Україні. Захоплюються або знищуються складники енергосистеми України, мінуються посівні площі, навмисно знищуються мільйонні поголів’я с/г тварин. Це п.6 в повному розумінні.

Навіть на неокупованих територіях кожен українець щодня і щоночі розуміє, що в будь-який момент може втратити життя, його можуть поранити чи вбити в черзі до магазину чи гуманітарного пункту, на вокзалі, в сховищі. На окупованих теренах для російських окупантів побиття, ґвалтування, вбивства, грабунок, руйнування майна – норма. А офіційна влада фіксує своє схвальне ставлення до цього наданням високих звань як окремим катам, так і цілим структурним підрозділам (звання «гвардійська бригада» за Бучанську різанину). Це повністю пп.7-11.

Ще раз: «спецоперація» офіційно президентом росії та іншими представниками влади оголошувалась за всіма ознаками як геноцид українців.

А вже в ході здійснення геноциду українців російські окупанти чинили і продовжують чинити військові злочини, злочини проти людства і людяності.

Отже, для визнання дій росії геноцидом (що теперішніх, що в 1930-ті) якихось спеціальних додаткових рішень не треба.

Кожен уряд чи міжнародна структура просто співвідносить із закріпленим в міжнародних документах визначенням терміну «геноцид» публічні заяви Путіна та інших російських посадовців, опубліковані державні рішення, дії російських окупантів. Фіксує практично 100% відповідність – і тоді вже тільки політична воля диктує, як швидко національний парламент ухвалить рішення про визнання геноциду українців з боку росії. Або не ухвалить.

А що стосується майбутнього трибуналу, то він вже має ретельно збирати докази і свідчення військових злочинів російських окупантів, злочинів проти людства і людяності в рамках провадженого геноциду українців (що зараз і відбувається – накопичення свідчень і доказової бази). А тоді після ретельного розгляду виносити рішення щодо кожного підсудного.

Тобто, геноцид і злочини росії – окремі явища, що прямо зараз одночасно здійснюються в Україні.