Стрічка Мобіуса…

Символічно… Сиджу та пишу це під звуки сирени повітряної тривоги. Чергової ракетної атаки нелюдів на мирні міста України.

Довго, дуже довго, багато років, північний «братський» сусід намагався переконати нас в нашій «меншовартості», та у перевазі власного образу, та манери життя, над нашим.

Переконуючи нас, що ми не повинні йти власним шляхом,- той економічний, соціальний, політичний, ідеологічний шлях, яким йдуть вони, набагато краще нашого. Не треба нічого вигадувати,- просто станьте в наш строй. Позаду нас…

Так повірили в свої мантри, що вісім років тому вирішили нав’язливо примусити нас полюбити себе,- «нравіца нє нравіца, спі мая красавіца…»

А 24-го лютого цього року, не дочекавшись нашого «взаємного кохання», вирішили силоміць приєднати Україну до московії. Намагаючись продемонструвати нам, та всьому світові, переваги того, від чого всі ці роки ми відхрещувалися. Руйнуючи, при цьому, наші міста, та вбиваючи українців по всій, навіть не фронтовій, території України.
Ми не хотіли цієї війни. Ми не хотіли жахіття насильства та вбивств. Але, були вимушені стати на захист своєї країни, та обраного шляху до цивілізованого світу.
І от тут з’ясувалося, що «король-то голый»…

Все те, що нам ідеологічно намагався нав’язати північний сусід,- то є блєф, вигадки…
Все, від чого ми, свідомо чи не свідомо, всі ці роки намагалися втекти, стало очевидним для всіх.

Війна рф-ії проти України виявила найгірші сторони вигаданої ідеології та образу життя «якщо не першої, то й не другої країни світу»,- примитівізм, агресивність, ненависть до іншої думки, деградацію людей в суспільстві, тотальну корумпованість системи, язичництво, у вигляді ідолопоклонництва кремлівському фюреру.

Всі ті риси, від яких ми себе, вже багато років, витягуємо за волосся з болоту.
І, невже, сьогодні ще може знайтись той, хто захоче по часовій стрічці Нобіуса повернутися у вихідну точку?..